Юридична практика

Незаконне Формування податкового кредиту з ПДВ за безтоварними операціями, які не опосередковувалися реальним виконанням

Вищим адміністративним судом України при розгляді справ щодо правомірності ухвалення спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми податкового зобов’язання з податку на прибуток та ПДВ беруться до уваги належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів (робіт, послуг) та податкові накладні, які мають відповідати встановленим законодавством вимогам, містити несуперечливу й достовірну інформацію, підтверджувати реальність виконання платником відповідних господарських операцій.

Суть правовідносин полягає в такому.

Судом касаційної інстанції в ухвалі від 16.04.2014 р. № К/800/23860/13 у справі № 2а-4216/12/1470 на користь контролюючого органу зазначено таке.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2011 р., оформлену актом від 30.03.2012 р.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було ухвалено податкові повідомлення-рішення:

  • від 13.04.2012 р. про донарахування товариству податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 893 701,25 грн. (у тому числі 714 961 грн. - за основним платежем та 178 740,25 грн. — за штрафними санкціями);
  • від 13.04.2012 р., згідно з яким товариству визначено суму завищення від’ємного значення з ПДВ за грудень 2011 р. у розмірі 1 910 450 грн.;
  • від 20.07.2012 р., за яким товариству визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 808 184 грн.;
  • від 20.07.2012 р. про збільшення позивачеві податкового зобов’язання з податку на прибуток на 184 925,90 грн. (у тому числі 176 322,51 грн. — за основним платежем та 8603,39 грн. — за штрафними санкціями).

Підставою для ухвалення податкових повідомлень-рішень від 13.04.2012 р. став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за безтоварними операціями, які не опосередковувалися реальним виконанням.

На обґрунтування цього висновку податкова інспекція зазначає, що спірні постачальники відсутні за місцезнаходженням, не мають основних фондів, рухомого та нерухомого майна, транспортних засобів та трудових ресурсів, об’єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання спірних поставок; особи, зазначені водіями та власниками транспортних засобів, якими здійснювалися перевезення товарів, заперечують факт транспортування продукції на адресу позивача.

За змістом пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача.

Аналогічні за змістом правила формування податкового кредиту наведено і в Податковому кодексі.

Так, згідно з вимогами п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, із придбання або виготовлення товарів (у тому числі у  разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.6 зазначеної статті передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Податкового кодексу) чи митними деклараціями, а також іншими документами, передбаченими п. 201.11 цієї статті.

Із викладених правових норм випливає, що при реалізації права на податковий кредит платник повинен довести факт придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об’єктом оподаткування ПДВ, а також надати належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів (робіт, послуг) та податкові накладні. Зазначені документи мають відповідати встановленим законодавством вимогам, містити несуперечливу та достовірну інформацію, підтверджувати реальність виконання платником відповідних господарських операцій.

При цьому слід зазначити, що обов’язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платникапокупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він виступає суб’єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з ПДВ, визначену постачальником.

Також СДПІ не погодилася із включенням позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у ціні консультаційних послуг, придбаних у ТОВ «Е», з огляду на непідтвердженість цих операцій необхідними первинними документами.

Суди попередніх інстанцій підтримали висновок податкового органу про те, що подані товариством акти виконаних робіт на підтвердження факту надання послуг містять лише інформацію про надання цих послуг та їх загальну вартість. Зі змісту цих актів неможливо встановити, які конкретно послуги було надано та в якому обсязі, що виключає можливість оцінити, чи були їх результати використані у подальшій діяльності товариства.

На підставі цього суди правомірно зазначили про невідповідність дій платника із врахування витрат на оплату цих послуг при визначенні оподатковуваного доходу положенням підпунктів 14.1.27 та 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу.

Іншою підставою для визначення товариству оспорюваного податкового зобов’язання з податку на прибуток став висновок податкового органу про неутримання та неперерахування позивачем до бюджету суми цього податку з доходу, виплаченого нерезидентові у вигляді орендної плати за користування нерухомим майном та обладнанням за договорами оренди від 09.12.2009 р. та 23.01.2010 р.

Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону про прибуток (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов’язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

На підставі вимог п. 13.2 цієї статті резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу із джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провад-ження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 — 13.6 ст. 13 Закону про прибуток, зобов’язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п. 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15% від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

На підтвердження правомірності своїх дій товариство послалося на частину першу ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь, згідно з якою доходи, що їх одержує резидент однієї Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи доходи від сільського або лісового господарства), розміщеного в другій Договірній Державі, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі.

Однак суди цілком об’єктивно відхилили зазначені доводи платника. Адже умови, за яких резидент однієї Договірної Держави одержує дохід або володіє майном, яке відповідно до цієї Угоди може оподатковуватись у другій Договірній Державі, визначено у ст. 22 Угоди.

Згідно з цією статтею у разі якщо резидент однієї Договірної Держави одержує дохід або володіє майном, яке відповідно до цієї Угоди може оподатковуватись у другій Договірній Державі, то перша Договірна Держава має дозволити:

  • у вигляді відрахування з податку на дохід цього резидента вираховувати суму, що дорівнює прибутковому податку, сплаченому в цій другій Державі;
  • у вигляді відрахувань з податку на майно цього резидента вираховувати суму, що дорівнює податку на майно, сплаченому в цій другій Державі.

Такі відрахування в кожному разі не мають перевищувати тієї частини податку на дохід або майно, як було підраховано до надання вирахування, що стосується доходу або майна, котрі можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі залежно від обставин.

Якщо відповідно до будь-якого положення Угоди одержуваний дохід або майно резидента Договірної Держави звільнено від податку в цій Державі, ця Держава може при підрахуванні суми оподаткування на решту доходу або майна цього резидента взяти до уваги звільнений дохід або майно.

Товариством не надано доказів дотримання зазначених умов, зокрема отримання дозволу у України на відповідні дії, довідки, яка є обов’язковою умовою звільнення суб’єкта від обов’язку утримувати та сплачувати податок на доходи, отримані його контрагентом-нерезидентом із джерелом їх походження з України, відповідно до п. 4 Порядку № 470 (який діяв на час виникнення спірних правовідносин).

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів про правомірність донарахувань за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, встановленим на підставі повного та об’єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

«Гарячі лінії»

Дата: 19 липня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00