Статті

Для досягнення мети всі засоби зв’язку хороші

Характерна риса людини, така як необхідність спілкуватися, з розвитком цивілізації набирає нових обертів, а досягнувши, здавалося б, вершини, у наш час набуває ще й нових відтінків. Адже сучасна людина не уявляє життя без спілкування на відстані за допомогою різноманітних засобів зв’язку, кількість яких щодня стрімко зростає.


З барабаном біля вогнища

Якщо порівняти рівень загального розвитку будь-якої цивілізації і відстань, на яку її представники могли передавати повідомлення, то очевидною буде залежність: що далі й швидше передаються повідомлення, то вищий загальний рівень розвитку суспільства. І лише після того, як радіосигнал забезпечив зв’язок на будь-якій відстані в межах Землі, системи зв’язку стали рости «в ширину». Але про це пізніше.

Мабуть, найстаріший спосіб передачі повідомлення — це барабан. Видовбаний стовбур старого дерева, на який натягнуто шкуру мамонта, дві палиці — так виглядав первісний засіб зв’язку. Звук такого барабана чути було на відстані близько 10 км. Можна було «просигналити», покликавши сусіднє плем’я на вечерю доїдати рештки мамонта. Барабани ляк засіб передачі інформації й сьогодні використовують у деяких регіонах Африки для оповіщення про тривогу або урочисті події.

Але всюди носити з собою величезний барабан — незручно, а от матеріал для вогнища можна знайти практично на кожному кроці. Вогнище (вірніше, дим від нього) може бути само по собі повідомленням заздалегідь домовленого змісту. Американські індіанці, прикриваючи багаття ковдрою, вміли формувати з диму свого роду «точки» й «тире», передаючи інформацію про пересування військ супротивника.

Завдяки фільму «Крокодил Данді» отримав широку популярність стародавній прилад для передачі інформації у вигляді пласкої дощечки. Її розкручували на шнурі, добуваючи звук, який було чути на значну відстань. Змінюючи швидкість обертання і довжину шнура, можна було змінювати тональність звуку, формуючи нескладні повідомлення. Це був, мабуть, найперший «телефон». Крім функцій зв’язку, пристрій використовувався також у ритуальних цілях. Звук такої «мобілки» був таким «замогильним», що суворі індіанці називали його «палиця, що стогне» або «той, що холодить кров», стародавні греки — «той, що реве», ірландці — «громове заклинання».

... --- ...

Що це за заголовок такий? Як його прочитати? А проте будь-який моряк або радист зробить це без проблем: SOS — загальноприйнятий сигнал небезпеки, записаний так званою морзянкою. Більшості людей Семюел Морзе відомий як винахідник телеграфу, що пише, й азбуки Морзе. Але на своїй батьківщині, у США, він більше відомий як художник. Мистецтвознавці вважають його одним із кращих американських портретистів. Ідея передавати повідомлення через дроти прийшла до Морзе, коли він повертався на пароплаві з Європи. Морський перехід через Атлантику — досить нудна справа, і Семюел, товариська й приємна людина, гаяв час у бесідах на палубі. Тут до нього й прийшла ідея створення телеграфу, яка повністю змінила його життя. Чотири роки Морзе витратив на створення робочого зразка телеграфного апарата, і ще шість — намагаючись впровадити свій винахід. Лише після того, як він взяв у компаньйони впливового політика, було отримано урядову субсидію на будівництво першої телеграфної лінії. Знайомо, чи не так? Лінія між Балтимором і Вашингтоном була готова 24 травня 1844 р., і перша у світі телеграма, відправлена самим Морзе, «видала» його як художника. Можливо, хтось інший передав би просто текст «Проба» або «Випробування», але там було написано: «Дивні діла твої, Господи».

Німецький винахідник Денніс де Бель створив прилад для передачі димових сигналів за допомогою… iРhone 5! Смартфон ставиться в тримач, який за його сигналами капає олією на гарячу лампочку, викликаючи появу диму — так формується димовий сигнал. Навіщо це потрібно? На Берлінській художній виставці такий арт-об’єкт привернув увагу багатьох відвідувачів, особливо після того, як винахідник «навчив» інші смартфони «читати» димові сигнали.

Греки й «зеки»

Азбука Морзе дає змогу передавати повідомлення досить швидко. Кращі радисти можуть працювати зі швидкістю 250 — 300 знаків на хвилину! Але вивчити «морзянку» без інструктора — непросто. А тим часом завжди була, є і буде численна група людей, яким потрібен простий спосіб зв’язку, нехай і з невеликою швидкістю передачі. Поспішати цим людям зазвичай нікуди, адже йдеться про ув’язнених, які відбувають покарання.

Радянське прислів’я «Краще «стукати», ніж перестукуватися» з’явилося завдяки давньогрецькому філософу і винахіднику Полібію.

Цей прадавній грек розробив так званий квадрат Полібія, що дає змогу постукуваннями передавати будь-який текст. Передача й приймання повідомлень за допомогою такого квадрата така проста, що опанувати її може будь-яка людина буквально за одну хвилину. У квадрат Полібія із пронумерованими стовпцями й рядками вписано алфавіт, і кожна буква може бути передана двома серіями постукувань. Нечасті постукування означають номер рядка, часті — номер стовпця. Простота методу — неймовірна, але траплялися й осічки. Наприклад, декабристи, ув’язнені після невдалого повстання у Петропавлівській фортеці, так і не змогли налагодити зв’язок з князем Одоєвським, який сидів в одиночній камері. Князь просто не пам’ятав порядок букв ні в російському, ні у французькому алфавітах, а оскільки інших мов він не знав, то в неспішних «бесідах» через стіну участі не брав.

Досить вистукувати — просто говоріть

Олександр Белл займався вивченням людської мови, фізіологією органів мовлення й викладав у школі для глухих. Він був захоплений ідеєю допомоги людям з такими вадами, хотів знайти для них спосіб адаптуватися в суспільстві. З цією метою проводив безліч експериментів, що стосувалися звуку, і в одному з них, як це часто бувало в історії людства, випадково винайшов телефон.

Але Белл — не єдиний, хто претендує на першість у винаході цього дуже зручного засобу зв’язку. Близько трьох десятків людей приписували собі цю заслугу, і цілком обґрунтовано. Просто ідея створення телефону буквально витала в повітрі. Тому правильніше буде вважати Олександра Белла не винахідником телефону, а, швидше, засновником телефонної компанії. Він зумів комерціалізувати винахід і зробити його зручним для користування: створив першу у світі телефонну мережу, використовуючи телеграфний комутатор фірми Western Union. До речі, необхідні для нормальної роботи комутатора «телефонні панянки» того часу були й значним соціальним явищем, що дало змогу жити й працювати самостійно.

Телефон буває не лише електричний. Наприклад, трубчастий телефон, яким користуються капітани кораблів, коли кричать у озтруб, винайшов китаєць Кунг-Фу Вінг понад 1000 років тому.

Семафорна азбука

На тлі стрімкого розвитку телеграфної мережі моряки виглядали обділеними увагою: не тягти ж за кораблем телеграфні дроти! Тут потрібен був інший спосіб передачі інформації. Саме над цим працював італієць Гульєрмо Марконі. Перший радіопередавач відправляв сигнал лише на 1,5 км, другий — на 3 км. А у грудні 1901 р. остаточно довів працездатність нового способу передачі повідомлень, здійснивши перший сеанс зв’язку через Атлантичний океан. Популярність радіозв’язку серед моряків була надзвичайно високою. Судновласники охоче брали участь в експериментах Марконі, встановлюючи на своїх кораблях радіостанції. У 1899 р., після зіткнення вугільної баржі й суховантажного судна, було передано перший сигнал SOS. Так уперше за допомогою радіо було врятовано життя моряків. На жаль, не завжди ситуація складалася так вдало. Під час катастрофи «Титаніка» його радист передавав сигнал небезпеки, але на кораблі, що перебував усього в декількох кілометрах, його не почули — тоді, на жаль, радисти на кораблях не чергували цілодобово.

Степан КУЛИКОВ, програміст:
«Досі, коли чую фразу «міжміський телефон», я згадую сусідку тітку Світлану. Одного разу вона вирішила зателефонувати до Польщі своїй подрузі, яка поїхала туди на заробітки. Подруга там освоїлася і залишилася жити, винаймала у Познані квартиру з телефоном (це була середина 90-х). І ось тітка Світлана, намагаючись додзвонитися, очевидно, постійно припускалася помилки при наборі номера, і «робот» жіночим голосом їй багаторазово відповідав, що номер набрано неправильно. Сусідка, дуже нервуючи, стала кричати: «Жінко, я й сама знаю, що неправильно, ти мені скажи, як правильно набрати!» Хрущівка, стіни тонкі, всі сусіди сміються, а тітка Світлана продовжує: «Хоча б приблизно скажи!» Закінчилося тим, що вона замовила переговори на пошті й змогла нарешті поговорити з подругою»

Олег НІКІТЧЕНКО, стоматолог:
«Наприкінці минулого століття, коли поширеним лаконічним засобом повідомлення була телеграма, мій брат, який мешкав на той час у Магадані, став батьком. Повернувшись з пологового будинку, одразу телеграфував батькам, вітаючи їх з народженням онука. Вага — 3 кг 850 г, зріст — 54 см. Але «дорогою» цифра 3 згубилася, і радість народження онука-первістка було затьмарено страшною цифрою: вага — 850 г. Негайно пішла телеграма у відповідь, у якій старі запрошували сина на переговорний пункт. Як з’ясувалося, не для привітання, а щоб утішити молодого батька, щоб той не хвилювався, обіцяли залучити найкращих лікарів і… вилікувати дитину. А зрозумівши, що стався конфуз, раділи й плакали одночасно»

З пляшки — в Інтернет

До появи радіозв’язку «найнадійнішим» способом передачі повідомлень у моряків була пляшка. Пишеш послання, кладеш у пляшку, запечатуєш і кидаєш за борт. При такому способі іноді відбуваються дивні випадки. Наприклад, найстарішим із отриманих у такий спосіб донедавна офіційно вважалося повідомлення, відправлене 10 червня 1914 р. і «виловлене» в 2012 р. На щастя, це не було прохання про допомогу тим, хто потрапив в корабельну аварію. Капітан Хантер Браун зі Школи навігації, розташованої в Глазго, вивчаючи локальні океанські течії, пустив у вільне плавання майже 2 тис. таких «дослідницьких» пляшок. Але минулого року рекорд давності було побито: у березні 2013 р. німецькі рибалки виловили пляшку, відправлену у травні 1913 р., за рік до Першої світової війни. Ця ємність також була «розважальною»: на датській листівці — прохання до того, хто знайшов, написати про знахідку до Берліну. А найсимволічніша історія з «пляшковою» поштою сталася в Бельгії. Понад 30 років тому пляшку з повідомленням кинув у море Олівер Вандеваль, а відповідь отримав уже через соціальну мережу Facebook. Ось так за допомогою Інтернету відбувається передача не лише «далеко», а й «широко», роблячи доступною інформацію величезній кількості людей.

У майбутнє — на повітряній кулі

Незважаючи на те що Інтернет вважається «всесвітньою павутиною», більше двох третин населення Землі не має доступу до нього. Для того щоб «зв’язати» в єдину мережу всіх мешканців планети, корпорація Google нині працює над проектом Loon, згідно з яким мережа приймально-передавальних станцій за допомогою цілої «армії» спеціальних повітряних куль знаходитиметься над усією поверхнею Землі, транслюючи Інтернет за допомогою радіосигналу. Кулі «повісять» на висоті не менше 20 км, щоб вони, переміщуючись у потрібному напрямку й змінюючи висоту польоту, не становили загрози для літаків. На такій висоті постійно дують сильні вітри, причому на різних висотах у різні боки: піднімаючись і опускаючись, кулі літатимуть вперед-назад приблизно в межах заданого району. А якщо куля випадково залишить район, її місце одразу займе сусідня, адже керує всією мережею куль комп’ютер, який може простежити за повнотою «покриття» поверхні Землі сигналами зв’язку. Електроживлення кулі отримують від сонячних батарей. Пробна мережа вже працює над Новою Зеландією, а через кілька місяців цей пілотний проект буде розширено на всі території, які знаходяться в районі 40-ї паралелі південної широти, а потім — на всю територію Землі. І тоді вже не потрібні будуть хитрі провайдери, неможливі будуть обмеження на інформацію — Інтернет стане по-справжньому всесвітнім.

Трембіта

Здавна у жителів західної частини України був і дотепер залишається свій незвичайний і дуже оригінальний засіб зв’язку — трембіта. Це така своєрідна труба близько 3 м завдовжки, виготовлена вручну зі смереки, розщепленої блискавкою. Її виготовлення — дуже тонка і скурпульозна cправа, адже з колоди потрібно вистругати близько 10 кг стружки, роблячи інструмент 30-сантиметровим у діаметрі й при цьому товщина стінки має бути менше 1 см. Але ж який ефект! Звуки трембіти можуть передавати повідомлення, так би мовити, за тридев’ять земель. І в тридесятому царстві, почувши її, зрозуміють, що, наприклад, вівчарі повертаються додому, а в селі — весілля або храм. Лаконічність повідомлень, швидше за все, не вимушена, а навмисна. Мовляв, хочете знати подробиці — приходьте в гості. Тут за святковим столом і поговоримо.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42