Оплата праці

Соціальні відпустки

Продовжуючи тему відпусток, розпочату у «Віснику» № 19/2014, у цій статті розглянемо види соціальних відпусток, право на кожний із видів таких відпусток, порядок їх надання тощо.
Законом про відпустки запроваджено нову назву для відпусток, що надаються жінкам у зв’язку з вагітністю, пологами та для догляду за дитиною, — соціальні відпустки. Статтею 4 цього Закону передбачено такі види соціальних відпусток:
відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами;
відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею
трирічного віку;
відпустка у зв’язку з усиновленням дитини;
додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.


Відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами

Відповідно до ст. 17 Закону про відпустки на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю:

  • до пологів — 70 календарних днів;
  • після пологів — 56 календарних днів починаючи з дня пологів.

Тривалість відпустки обчислюється сумарно, тобто жінці надається відпустка тривалістю 126 днів. Це означає, що післяпологова частина відпустки коригується у випадку, якщо відпустка до пологів виявилася більше чи менше встановленої тривалості. Наприклад, якщо допологова частина відпустки становила 68 днів, то післяпологова частина становитиме 58 днів. У разі ускладнення пологів, а також при народженні двох і більше дітей післяпологова відпустка надається тривалістю 70 календарних днів.

Згідно з п. 10 частини першої ст. 30 Закону № 796 жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами надається тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів. Вона обчислюється сумарно і надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів, з оплатою в розмірі повного заробітку незалежно від страхового стажу та місця роботи.

Відпустку у зв’язку з вагітністю та пологами деколи називають «декретною», що не відповідає чинному законодавству, при цьому її часто не відрізняють від відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Для уникнення спірних ситуацій на практиці слід вживати терміни, передбачені Законом про відпустки.

У випадку настання строку відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами у період щорічної відпустки щорічна відпустка повинна бути продовжена або перенесена на інший період (п. 3 частини першої ст. 11 Закону про відпустки).

Право на таку відпустку та її тривалість не залежать від стажу роботи на підприємстві, в установі, організації. Наприклад, працівниця, яка пропрацювала два місяці, має право на таку відпустку повної тривалості.

Час відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами відповідно до ст. 9 Закону про відпустки зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Згідно з частиною другою ст. 20 Закону про відпустки, ст. 180 КЗпП до відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами роботодавець зобов’язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.

Частиною тринадцятою ст. 10 зазначеного Закону деяким категоріям працівників також надано право використати щорічні відпустки за їх бажанням у зручний для них час, зокрема жінці перед відпусткою у зв’язку з вагітністю та пологами або після неї.

Жінка може реалізувати своє право на використання щорічної відпустки повної тривалості за умови, якщо на день початку щорічних основної і додаткової відпусток вона має стаж роботи в рахунок робочого року, за який просить надати їй щорічні відпустки, тривалістю хоча б один день. Для одержання щорічних відпусток у зазначений час вона має надати роботодавцю відповідну довідку медичної установи. Надання щорічних відпусток у рахунок робочого року, який ще не розпочався, законодавство про працю не передбачає, у тому числі щодо випадку, який розглядається.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами згідно зі ст. 18 Закону про відпустки за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою допомоги відповідно до законодавства.

Статтею 91 КЗпП передбачено, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників, у тому числі інші види відпусток або відпустки більшої тривалості, ніж встановлено законодавством.

Згідно зі ст. 7 Закону № 3356 у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, зокрема щодо встановлення режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку.

Таким чином, вищенаведеними нормами визначено можливість для підприємств, установ, організацій встановлювати додаткові порівняно із законодавством трудові і соціально-побутові пільги для своїх працівників, у тому числі частково оплачувану відпустку або відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Надання таких відпусток для жінок із зазначенням їх тривалості та умов оплати має бути передбачено у колективному договорі.

У разі якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов’язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку (частина шоста ст. 179 КЗпП). На роботодавця покладається обов’язок надати жінці таку відпустку лише у випадку, якщо дитина потребує домашнього догляду. Факт потреби у такому догляді має бути підтверджений відповідною довідкою медичної установи.

Зазначені відпустки для догляду за дитиною можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків (частина третя ст. 18 Закону про відпустки). На підставі ст. 1861 КЗпП таке право поширюється також на піклувальників та прийомних батьків.

Згідно з частиною третьою ст. 20 Закону про відпустки, ст. 181 КЗпП відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою жінки або вищезазначених осіб повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) роботодавця.

Особам, зазначеним у частині третій ст. 18 Закону про відпустки (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку в установленому законодавством порядку), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Отже, право на відпустку для догляду за дитиною бабуся або батько дитини матиме лише в разі пред’явлення довідки з місця роботи матері про те, що вона приступила до роботи, а також довідки органу праці та соціального захисту населення про те, що виплату допомоги по догляду за дитиною матері припинено. Якщо мати дитини навчається, то необхідно пред’явити довідку з місця навчання про те, що вона є студенткою денної форми навчання та приступила до навчання.

При пред’явленні зазначеними особами таких документів роботодавець зобов’язаний надати їм таку відпустку.

У разі якщо мати дітей перебуває у відпустці для догляду за однією дитиною до досягнення нею трирічного віку, для надання такої відпустки батькові у цей самий період підстав немає (немає довідки з місця роботи матері про те, що вона вийшла на роботу і не отримує допомогу по догляду за дитиною).

Чинним законодавством не передбачено використання відпустки для догляду за дітьми віком до трьох років, народжених однією матір’ю, одночасно двома чи більше застрахованими особами.

Таким чином, право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку батька дитини, баби, діда чи інших родичів, які фактично доглядають за дитиною, є похідним від права матері на таку відпустку, тобто мати може делегувати своє право на відпустку вищепереліченим особам.

Тому у разі якщо мати дитини є приватним підприємцем, відсутні підстави для надання таким особам відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки відповідно до ст. 2 Закону про відпустки право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Водночас згідно зі ст. 42 Господарського кодексу підприємниц-тво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відповідно, матиприватний підприємець не має права на будь-який вид відпусток, у тому числі на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки не перебуває у трудових відносинах.

За бажанням жінки або вищезазначених осіб у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.

Законодавство не визначає, де саме така особа має право працювати на умовах неповного робочого часу, тому це може бути як підприємство, з яким вона перебуває в трудових відносинах і на якому одержала частково оплачувану відпустку, так і будь-яке інше підприємство. У зв’язку з роботою на умовах неповного робочого часу вона має право на щорічну відпустку.

Жінка може на свій розсуд у будь-який час припинити зазначену відпустку. При бажанні вийти на роботу до закінчення встановленого наказом строку відпустки вона повинна подати заяву на ім’я керівника. На підставі цієї заяви має бути видано відповідний наказ, що є підставою для припинення виплати допомоги. Аналогічним чином вона може до дня виповнення дитині трирічного віку знову оформити цю відпустку з виплатою допомоги по державному соціальному страхуванню. Якщо жінка виходить на роботу працювати на умовах неповного робочого часу, вона продовжує перебувати у відпустці для догляду за дитиною і за нею, відповідно, зберігається право на отримання допомоги.

Чинним законодавством не передбачено також підстав для відмови жінці в перериванні такої відпустки для отримання відпустки у зв’язку з навчанням, право на яку підтверджено довідкою-викликом. Переривання відпустки повинно оформлюватися заявою жінки та відповідним наказом роботодавця.

Після закінчення відпустки у зв’язку з навчанням працівниця знову може оформити відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відпустки для догляду за дитиною зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час таких відпусток не зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку (ст. 181 КЗпП).

Відповідно до частини п’ятої ст. 20 Закону про відпустки, частини п’ятої ст. 179 КЗпП відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надається працівнику, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

Відпустка у зв’язку з усиновленням дитини

Відповідно до ст. 182 КЗпП та ст. 17 Закону про відпустки жінкам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги в установленому порядку.

Особі, яка усиновила дитину з числа дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, старше трьох років, надається одноразова оплачувана відпустка у зв’язку з усиновленням дитини тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів — при усиновленні двох і більше дітей) без урахування святкових і неробочих днів після набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини (якщо усиновлювачами є подружжя — одному з них на їх розсуд).

Особа, яка усиновила дитину, має право на відпустку у зв’язку з усиновленням дитини за умови, якщо заява про надання відпустки надійшла не пізніше трьох місяців з дня набрання законної сили рішенням про усиновлення дитини.

Жінкам, які усиновили дитину, надаються відпустки для догляду за нею на умовах і в порядку, встановлених статтями 179 і 181 КЗпП. Отже, жінка, яка усиновила дитину віком, наприклад, десять місяців, для адаптації дитини в сім’ї має право скористатися відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Така соціальна відпустка за згодою сторін трудового договору (працівника і роботодавця) може бути приєднана до щорічної основної відпустки.

Гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою — восьмою ст. 179, статтями 181, 182, 1821, 184, 185, 186 КЗпП, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), прийомних батьків.

Додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному з прийомних батьків надається щороку додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст. 73 КЗпП).

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

При цьому кожну підставу слід вважати окремою підставою, а саме:

  • жінка, яка має двох або більше дітей віком до 15 років;
  • жінка, яка має дитину-інваліда;
  • жінка, яка усиновила дитину;
  • одинока мати;
  • батько, який виховує дитину без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі);
  • особа, яка взяла дитину під опіку;
  • один з прийомних батьків.

Тобто одинока мати, яка виховує двох дітей віком до 15 років, має право на додаткову соціальну відпустку за двома підставами: як одинока мати та як жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, тривалістю 17 календарних днів.

Якщо жінка усиновила або взяла під опіку дитину-інваліда, вона також має право на зазначену відпустку тривалістю 17 календарних днів.

Чинним законодавством не передбачено строку давності, після якого втрачається право на додаткову соціальну відпустку працівникам, які мають дітей. Тому якщо працівник з якихось причин не скористався цим правом і не використав цю відпустку за минулий рік або ж за кілька попередніх років, то він має право використати її, а у разі звільнення незалежно від підстав йому має бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки згідно із ст. 24 Закону про відпустки.

При цьому слід враховувати, що відповідно до ст. 58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тому тривалість невикористаних соціальних додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, за минулі роки повинна визначатися згідно з нормами законодавства, які були чинними на той час.

Визначення поняття «одинока мати» наведено у п. 9 постанови № 9 та п. 5 частини тринадцятої ст. 10 Закону про відпустки.

Так, згідно з постановою № 9 одинокою матір’ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Оскільки п. 5 частини тринадцятої ст. 10 Закону про відпустки визначає одиноку матір як таку, яка виховує дитину без батька, факт утримання (аліменти) для надання відпустки значення не має.

Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (у тому числі розлучена жінка, яка сама виховує дитину).

Якщо жінка дійсно є одинокою матір’ю, то вона надає довідку з органів реєстрації актів громадянського стану. Проблема виникає з наданням такої відпустки розлученій жінці, оскільки батько у дитини є і в багатьох випадках спілкується з нею і бере участь у її вихованні.

Крім того, ст. 157 Сімейного кодексу визначає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Статтею 158 цього Кодексу передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

У разі ухилення батька від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред’явити розлученій жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Відтак, для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю має бути пред’явлено будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений у встановленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Зокрема, одним із таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.

Тобто для отримання соціальної додаткової відпустки розлучена жінка має надати роботодавцю один із вищезазначених або будь-який інший документ, що підтверджує відсутність участі батька у вихованні дитини.

До категорії «батько, який виховує дитину без матері» належать відповідно: чоловік, який не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини записаний як її батько; вдівець чи розлучений чоловік, що виховує дитину без матері. У разі якщо чоловік перебуває в шлюбі з матір’ю дитини, яку виховує, то право на зазначену відпустку він матиме лише у випадку тривалого перебування матері в лікувальному закладі.

Право на таку відпустку залежить від віку дитини. Статтею 19 Закону про відпустки визначено вік дітей тільки для такої категорії, як «жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років». Вік дитини-інваліда, усиновленої дитини, дитини під опікою, дитини в одинокої матері (батька) цим Законом не встановлено, тому слід керуватися загальними нормами.

Відповідно до ст. 1 Закону про охорону дитинства та ст. 2 Закону № 2811 дитина — це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, який застосовується до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Отже, одинокій матері (батьку), жінці, яка працює і має дитину-інваліда або яка усиновила дитину, має надаватися така відпустка до досягнення дитиною повноліття.

Надаючи цю відпустку особам, які взяли дитину під опіку, слід мати на увазі, що згідно з частиною другою ст. 243 Сімейного кодексу опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування — над дитиною віком від 14 до 18 років. Піклувальники мають право на таку відпустку на підставі ст. 1861 КЗпП. Частиною другою ст. 76 Цивільного кодексу також передбачено, що опіка припиняється у разі досягнення підопічним чотирнадцяти років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов’язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього.

Зазначена відпустка є соціальною і надається в календарному році, а не за відпрацьований робочий рік, тому працівник може використати її в повному обсязі незалежно від відпрацьованого часу в році або дати народження дитини — до чи після. Він також не втрачає право на неї в році досягнення дитиною граничного віку для її надання.

Відповідно до частини першої ст. 24 Закону про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Як випливає із змісту статті, грошова компенсація за таку відпустку допускається лише у випадку звільнення працівника. Зазначена відпустка, на відміну від щорічної, не підлягає поділу на частини. Водночас якщо працівник має право на таку відпустку за двома підставами, він може спочатку скористатися нею за однією підставою, потім за іншою.

Відповідно до частини шостої ст. 20 Закону про відпустки додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному ст. 11 цього Закону (наприклад, у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої в установленому порядку).

Згідно зі ст. 5 Закону про відпустки на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей, також поширюється правило щодо невключення до її тривалості святкових і неробочих днів.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42