Статті

Проблеми й перспективи вітчизняного кінематографа

Однією лиш воєнною експансією події на Південному Сході України не обмежуються. Паралельно ззовні на нашу державу суне потужний інформаційно-пропагандистський смерч. Саме час всерйоз подумати про якість продукції українських телеканалів.


Попри вимоги законодавства вітчизняного продукту на ринку не надто багато. А демонстрація серіалів про бравих російських спецназівців за нинішньої ситуації — як мінімум блюзнірство. Зараз, на хвилі патріотизму, чи не найкращий момент для прориву в галузі. Проте без допомоги держави тут не обійтися.

На позиціях захисту українського інформаційного простору та сприяння розвитку кіновиробництва стоїть відома журналістка Ольга Герасим’юк, яка нещодавно стала членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення: «Національна рада з питань телебачення і радіомовлення має перетворитися з контр-люючого і регуляторного органу в такий, що сприятиме розвитку ринку, вітчизняного виробництва кіно- та телепродукції, створюватиме всі умови для роботи й чесної конкуренції. Потрібно зробити так, щоб Нацрада не «висіла» над кіновиробником лише каральним мечем, а була помічником, другом, однодумцем, який допоможе митцям розправити крила. А для розвитку кінематографії є чудові умови, — запевнила пані Герасим’юк, — талановиті особистості, знімальні потужності, необхідний досвід. Потрібно лише залучити інвесторів, вимкнути корупційні схеми і працювати так, щоб бізнесмени приходили з новими ідеями, а не з хабарами. Необхідно виробляти свою продукцію, пропагувати українське».

Генеральний директор «1+1 медіа» Олександр Ткаченко стверджує, що досі основою транслювання більшості вітчизняних телеканалів були російські серіали. Проте з огляду на останні події медіа-група відмовилася від частини з них, оскільки переважна більшість цих картин прославляють російський спецназ.

«Звісно, не йдеться про класичні роботи, як то «Сімнадцять миттєвостей весни». Ніхто не збирається відмовлятися від кращих зразків російського кіно, на яких зросло не одне покоління свідомих громадян, справжніх патріотів своєї вітчизни, — запевнив Олександр Ткаченко. — У переважній більшості це художні фільми та мелодрами».

Зі слів директора «1+1 медіа», щороку вітчизняні телевізійні мас-медіа витрачають десятки мільйонів доларів — третину чи навіть половину тих коштів, що мають, — на купівлю російських серіалів. Це дорожче, ніж виробляти власну продукцію. Як не дивно, але факт залишається фактом: знімати власне кіно в Україні вигідніше, передусім тому що дешевше, ніж купити стрічку у сусіда. Тим паче власний продукт можна потім ще й продати. Тому медіа-група вже самотужки почала роботу одразу над кількома новими серіалами.

Зрозуміло, у такій роботі окрім доброї волі та бажання власників каналів потрібна й підтримка медіа-бізнесу з боку держави. Не слід діяти лише заборонами, необхідно вдатися й до стимулювання. Наприклад, Франція чужого не забороняє: як і Україна, має квоти на власну продукцію в ефірі, проте на відміну від нас ставить умову ці фільми та передачі транслювати в прайм-тайм.

Великі можливості для розвитку кіноіндустрії відкриває міжнародне партнерство. Інтерес до співпраці з українцями висловили польські кінематографісти. Кінокритик Міла Новікова зауважує, що у східно-європейських держав є чимало спільних інтересів, з яких можна розвивати теми. Наприклад, тема Карпат є цікавою одразу для кількох країн. До того ж таким чином можна працювати не лише на внутрішній, а й на європейський ринок.

Проте успіх, на думку кінокритика, неможливий, якщо не побороти махінації в галузі. Досить часто у кінострічок з 50-відсотковим державним фінансуванням умисно завищено бюджет, аби отримати більше коштів від Міністерства культури.

Існує також проблема з освітою, яка не завжди відповідає європейським стандартам, тому доцільно налагодити стажування юних кінематографістів за кордоном. Тим більше що творчо обдарованих особистостей, які в майбутньому можуть стати надзвичайно перспективними митцями, у нас вистачає.

Кінорежисер Михайло Іллєнко показує й інший бік медалі. Митець зазначає, що, приміром, на фестивалі короткометражних фільмів «Відкрита ніч» щороку дебютують нові імена. Режисери за власний кошт знімають чудові фільми, проте в індустрії вони не затребувані.

Натомість часто-густо навіть у вітчизняні фільми та передачі запрошують російських режисерів, акторів і продюсерів. Генеральний директор Friends Production Олексій Гончаренко вважає такий крок затратним і невдалим. По-перше, ці «зірки» мають набагато вищі гонорари, що збільшує бюджет стрічки. По-друге, менталітет українців і росіян все-таки різниться, а далеко не всі це розуміють.

Продюсер, голова Громадської ради при Державному агентстві України з питань кіно Пилип Іллєнко вбачає вихід у так званій синергії кіно та телебачення. Тобто стрічка надходить у прокат у кінотеатрах, а її розширений кілька-серійний варіант згодом транслюють на одному з каналів. Нагадаємо, саме таким шляхом пішов польський режисер Єжи Гофман зі своїм шедевром «Вогнем і мечем». До того ж у цьому випадку реклама фільму і промо-кампанія на телебаченні дадуть можливість привабити більше глядачів до кінозалів. А щоб у держави з’явилися кошти, необхідно прискорити прийняття законопроекту про збір на розвиток вітчизняного кінематографу, який сплачуватимуть прокатні та телекомунікаційні компанії, а також телебачення.

Важливим є й питання захисту авторських прав. Пилип Іллєнко нагадує, що навіть найкасовіший український кінофільм «Той, хто пройшов крізь вогонь» (який зібрав у кінотеатрах понад 1 млн. грн.) уже на другий день після прем’єри можна було знайти в Інтернеті.

Насправді в українського кінематографа чудові перспективи. Наші фільми отримують нагороди на провідних світових кінофестивалях, талановиті режисери, яких чимало, готові й надалі плідно та активно працювати, справа лише в коштах і державній підтримці.


Тарас АНДРІЄВСЬКИЙ

  

Ганна ЧМІЛЬ, культуролог, кінознавець, член Національної академії мистецтв України:

«Екран сьогодні став основою соціалізації, спонукання до певного способу життя, цінностей, поведінки. Іноземний інформаційний продукт здійснює експансію в український медіапростір, куди щороку впродовж останніх 10 років потрапляють близько 10 тисяч фільмів і телесеріалів. А понад 300 кінострічок ідуть в прокатний показ. На фоні цієї кількості доробок власного виробництва виглядає надзвичайно мізерно. Останнім часом держава почала виділяти дедалі більше коштів на національне кіновиробництво. І це обнадіює. Тим паче що ми маємо позитивну практику спільного виробництва для телебачення і прокату.

Як на мене, на сьогодні необхідно демонополізувати фінансові потоки. Нехай держзамовлення йде через Міністерство культури, а до розподілу коштів будуть причетні якомога більше людей, зацікавлених у доцільному їх використанні. Потрібно лиш викорінити корупційну складову, адже почасти нечесні на руку учасники процесу кіновиробництва і підготовки до нього наживаються, простягаючи руку в чужу кишеню, а це — ганебний факт. Без реорганізації апарату управління, без запровадження громадсько-державної форми управління нічого у нас не вийде.

Український фільм нині має протекціонізм з боку держави. Він не обкладається податком на додану вартість при демонструванні в кінотеатрі. Кіновиробники, котрі займаються виробництвом національної продукції, звільняються від сплати податку на землю. При внесенні змін до Податкового кодексу України була слушна пропозиція зараховувати до видатків та не обкладати податками кошти інвесторів, проте її відхилили. Було б доцільно сьогодні повернутися до неї знову.

Свого часу ми підготували закон про збір на підтримку кіно. Його платитимуть з телебачення, прокату, згодом ми звернули увагу ще й на ринок телекомунікаційних послуг. Це одна з найприбутковіших галузей в Україні. Ми працювали з Комітетом Верховної Ради України з питань податкової та митної політики і просили 1% на потреби національного кіновиробництва. Чимало громадян готові виділити 1 гривню та навіть і більше з плати за Інтернет чи мобільний зв’язок. Разом це — чималі кошти. До цього проекту закону слід повернутися, його можна доробити. У змінах до Закону України «Про кінематографію» має бути виписано, як використовувати ці гроші, що робитиме наглядова рада. Це один із способів розподілу коштів на потреби національного виробника і один із стимулів для його розквіту»

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42