Інші податки

Трієст на континенті

Так європейське купецтво називало головний торговельний центр Східної Європи, розташований на західному кордоні України.


Протягом XVI — XIX ст. прикордонним і митним форпостом між Російською та Австро-Угорською імперіями було старовинне галицьке місто Броди — головний торговельний центр Східної Європи, справедливо іменований тогочасним європейським купецтвом «Трієстом на континенті».

Вперше м. Броди згадується в літописі у XIII ст. у складі Галицько-Волинського князівства. У середині XIV ст. місто захопили поляки, а в XVIII — XIX ст. воно перебувало під владою Австрії — входило до складу провінції «Королівство Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським, князівствами Освенцима і Затору».

11 березня 1633 р. польський король Владислав IV (1595 — 1648) своїм рескриптом надав Бродам магдебурзьке право і таким чином прирівняв його до головних торгових міст Польщі — Варшави, Кракова, Львова, Торуня й Любліна. Водночас король зрівняв цехові та торговельні права міста з привілеями, які було надано найпотужнішим містам тодішньої Польської держави. За наказом Владислава IV м. Броди з метою захисту від нападів чужинців спочатку було оточено високим валом і муром, згодом — частоколом, і поступово перетворилося у досить міцну фортецю. Значний внесок у розбудову міста зробив сандомирський воєвода коронний гетьман Станіслав Конецьпольський (1591 — 1646). Він сприяв розвитку у Бродах ремесел і торгового потенціалу, домігся відкриття навчальних ремісничих закладів і шкіл, запросив кількох багатих купців — німців, вірмен і греків, котрі з часом заснували тут колонії та торговельні склади.

На зразок магдебурзького права у місті ширилося самоврядування. Міським майном і порядком (адміністративною, торговельною та санітарною справами) керували обрані міщанами війт, бурмистри та радці (консули). Вони контролювали міру, вагу та якість деяких товарів, що реалізувалися на ринках, справляли податки й збори, перевіряли роботу міської сторожі (так званих пахолків, які охороняли дві міські брами), а також контролювали міського шафара (митника).

Найпершим завданням війта і радців було виконання панських наказів — так званих диспозицій, що стосувалися порядку в місті, продажу горілки та пива, заборони міщанам «волочитися уночі по шинках» (1640). Винних у порушенні встановлених володарем міста наказів судив міський суд. Податок (czos) з міщан стягували призначені спеціально для цього два урядовці. Про стягнені суми податків вони подавали звіти війтові та міським радцям.

У разі термінових платежів, коли скарбниця, як зазначалося у міській книзі видатків за 1663 р., «потребувала грошей на послів, жовнірів або сплати довгів», міська влада оголошувала додаткове справляння податку «по половині суми від кожного дому». Податок сплачували всі мешканці міста незалежно від національності й віросповідання — українці, поляки, євреї. Сума податку залежала від майна, що належало городянину. Найбільші податки платили власники земельних угідь і будинків, менші — власники коней, волів, корів. Ті ж, хто не мав власного господарства, сплачували «що зможуть».

Починаючи з другої половини XVII ст. більшість ремісничих майстерень, а також торговельних лавок у Бродах були в руках чужинців. Вони торгували горілкою, медом, пивом. Дедалі ширилося пияцтво, й особливо серед бідніших верств населення. Вивчення судових справ XVII — XVIII ст. свідчить, що пияцтво розглядалося як найпоширеніший злочин і, відповідно, суворо засуджувалося. Так, 25 січня 1725 р. міський суд засудив мешканця Бродів Яцентія до штрафу у сумі 5 гривень. «А якщо він не мав можливості сплатити ці гроші, то за кожну гривню мав дістати по 2 буки». Він же мав купити «на божі доми, себто до двох костелів і трьох церков Бродів по п’ять фунтів воску». Багато хто з міщан займався бджолярством. Мед здебільшого продавали за кордон, але чимало споживали й самі міщани.

Одним з найбагатших купців-чужинців у Бродах у XVII ст. був Мануїл Корфінський, грек з о. Корфу, який займався виробництвом килимів. Але не звичайних вовняних, а гаптованих сріблом і золотом. Такі килими мали попит у багатих покупців переважно за межами Польщі.

М. Корфінський заклав у Бродах велику майстерню парчевих вишитих золотом тканин й успішно продавав їх у Царгороді та на грецьких ярмарках. Для виробництва закупив у Німеччині необхідні обладнання й сировину та найняв ремісників, здебільшого греків. Згодом пан Мануїл брав на науку міщанських дітей з Бродів і сусідніх містечок, з яких опісля виросли чудові українські майстри, які ще довго поширювали у місті занесене з далекого Сходу дороге ремесло.         

Активну зовнішню торгівлю зі Сходом і Заходом, у тому числі з Києвом, Львовом, Краковом, Шльонськом (Вроцлав), Віднем провадили бродівські купці. Вони торгували парчевими тканинами, гаптованими сріблом і золотом. За офіційною урядовою кваліфікацією цих майстрів названо «ремісниками тягненого золота й срібла» Саме так їх вписано в акти Бродівської міської управи у 1666 р.

Буремні часи пережило місто й околиці у період національно-визвольної війни українського народу під супроводом Богдана Хмельницького. Селяни активно підтримали козаче військо, усіляко допомагали повстанцям. Після переможної битви під Пилявцями козацькі полки під командуванням гетьмана Богдана розпочали визвольний похід на західноукраїнські землі, зайняли міста Збараж, Броди, Старокостянтинів. У вересні 1648 р. почалася облога Львова. І лише одержавши солідний викуп від міста Лева, українське військо повернулося до Наддніпрянщини.

У 1772 р. у результаті поділу Речі Посполитої між Австрією, Прусією та Росією Галичину, а разом з нею і Бродівщину, захопила Габсбурзька Австрія. Кордон між Австрією та Росією було встановлено між розташованими поруч волинським містом Радивилів і галицькими Бродами. При цьому Броди одразу стали прикордонним митним містом з широко розвиненою торговельною інфраструктурою.

Важливе значення для розвитку торгівлі у Галицькому й Прикарпатському регіонах мали рішення Віденського конгресу 1814 — 1815 pp., які після розгрому армії Наполеона фактично перекроїли карту Європи. Росія отримала більшу частину Польщі, а також Фінляндію та Бесарабію, Австрія — Тернопіль, Бережани та частину Східної Галичини, Краків було оголошено «цілком вільним для торгівлі». Відповідно до ст. VIII Віденського договору Бродам було надано права «вільного міста». Тут розташувалася велика австрійська митниця та російське консульство, яке зазвичай займалося торговельними транзакціями. За домовленістю між російським і австрійським урядами було відкрито «вільну торгівлю» та проголошено «транзитні привілеї» для транзиту товарів між Бродами та Одесою. Таким чином, було відкрито пряму транзитну лінію між австрійськими торговими центрами та Одеським портом. Шлях цей проходив через Бродівську та Радивилівську митниці. Однак на той час частину товарів, що вироблялися в Україні, дозволялося вивозити за кордон лише через Санкт-Петербурзьку та Ризьку митниці. Це було дуже невигідно українському купецтву, і воно не один раз зверталося до уряду з проханням дати дозвіл на здійснення експортно-імпортних операцій з європейськими державами найкоротшим шляхом — через Радивилів і Броди. Нарешті у березні 1819 р. царським указом дозвіл на такі транзакції було надано.

Цей акт значно розширив торговельно-транзитні можливості Бродів, де відкрилися десятки експедиторських (брокерських) і транспортних контор, які разом з митними чиновниками займалися експортно-імпортними операціями. Про торговий потенціал Бродів на початку XIX ст. красномовно свідчать цифри: у місті працювало понад 500 купців, більшість з яких займалося зовнішньоторговельною діяльністю. Тут діяло 20 великих і близько 180 малих складів для зберігання різноманітних товарів, 27 експедиційних контор. Через Броди та Радивилів на схід експортувалося чимало товарів з Галичини та інших австрійських провінцій, а також з країн Західної та Центральної Європи й Балканського півострова. Основу експорту європейських товарів у Росію становили металеві вироби зі Штірії, готовий одяг із Сілезії та Великої Британії, вина із Франції, цитрусові з Італії тощо.

За даними Департаменту зовнішньої торгівлі Російської імперії, через Радивилівську митницю у Броди й далі на територію Австрії протягом 1813 р. було експортовано вантажів на загальну суму 4 180 917 руб., у тому числі: 86 127 пудів меду на суму 793 714 руб., 82 201 пуд сала на суму 770 295 руб.; 22 984 пуди воску на суму 828 066 руб., 14 439 штук шкіри волів на суму 72 709 руб., 13 638 штук юхтових на суму 14 233 руб. тощо. Імпорт товарів у Росію через ту саму Радивилівську митницю в 1813 р. становив лише 40 пудів на суму 562 955 рублів. Це насамперед традиційні європейські товари: тканини, готовий одяг, папір, вина, прянощі, золоті та металеві вироби, прикраси тощо.

Характеризуючи тогочасну діяльність митної служби, слід звернути увагу на її активну роль у боротьбі з контрабандою. На рубежі XIX ст. митний контроль на західному кордоні було максимально посилено. Згідно з указом імператора Павла І про боротьбу з «тайным ввозомъ иностранныхъ товаровъ» вздовж усього суходільного кордону, а також від портів Чорного і Азовського морів було визначено головні шляхи, якими (і тільки ними!) купці зобов’язувалися переміщувати товари до внутрішніх регіонів країни. Первинний митний контроль мали проводити, як і раніше, на прикордонній митниці. Тут справляли й мито. Але надалі, на шляху вглиб держави, спеціально призначені урядовці проводили звірку наявності ввезених товарів, що, згідно з указом, унеможливлювало здійснення контрабандних оборудок. Порушники указу мали сплачувати великі штрафи, а незаконно ввезені або реалізовані дорогою товари — конфісковувалися.

У червні 1812 р., коли армія Наполеона вже готувалася до нападу на Росію, Державна рада прийняла рішення про створення контрольного митного управління. На західному кордоні було створено три контрольні митниці, у складі кожної з яких було сформовано чотири-п’ять контрольних застав, які мали забезпечити перевірки та ревізії іноземних товарів, що ввозилися в країну. Жорсткий контроль за ввезенням-вивезенням товарів було встановлено й на австрійсько-російському кордоні, у тому числі між Бродами і Радивиловим.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42