Новини

Податківці на передовій

Війна, яка несподівано увірвалася в життя кожного українця, щодня несе біль і страждання, проте буквально щогодини змінює нас та гартує, змушуючи багато що переосмислити. Та доки одні розмірковують, співчувають, а подеколи й досі не можуть повірити, що випалені будинки, осиротілі діти й батьки, розстріляні агресорами цілі сім’ї жителів Донбасу — це реалії нашого життя, інші, не вагаючись, кидаються в самісіньке пекло війни, стають до зброї, затуляючи собою всіх нас.

Таких звитяжців чимало і серед податківців. І хоч у мирний час ніщо не виказувало у цих сміливцях майбутніх героїв, війна наче рентгеном просвітила кожного. Тепер усі знають, як багато в нас справжніх патріотів, готових стояти до останнього. Зі слів Голови Державної фіскальної служби України Ігоря Білоуса, незабаром на базі ДФС планується створення окремого батальйону бійців, який переважно складатиметься з податкових міліціонерів.

 

Сьогодні своїми героями пишаються працівники ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва, начальник якої Юрій Степанець з перших днів неоголошеної війни добровольцем у складі 79-ї аеромобільної бригади вирушив на захист України, та Роздільнянської ОДПІ Головного управління Міндоходів в Одеській області, колектив якої нещодавно урочисто привітав з поверненням додому із зони АТО свого колегу — головного державного інспектора відділу обслуговування платників податків Володимира Кабанова. Героїчні податківці поділилися спогадами з колегами та читачами «Вісника» про те, як захищали Україну зі зброєю в руках.


Головний державний інспектор відділу обслуговування платників податків Роздільнянської ОДПІ Головного управління Міндоходів в Одеській області Володимир КАБАНОВ: «Усе, що довелося пережити, не забуду ніколи»

У березні цього року під час першої хвилі мобілізації мене, молодшого лейтенанта запасу, призвали на військову службу до Одеського загону морської охорони Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Згодом передислокували до кордону між Україною та Росією на території Луганської області в районі пункту пропуску «Довжанський», де велися активні бойові дії. Усе, що довелося пережити та побачити на власні очі, не забуду ніколи. Навіть не знаю, з чим порівняти, і не побажаю нікому пережити відчуття, коли потрапляєш під обстріл установок «Град» та гаубиць. У хвилини найбільшої небезпеки покластися можна було хіба що на плече друга. Мабуть, лише на війні можна зрозуміти, що таке справжня чоловіча дружба. Найтяжче — втрачати товаришів. Здавалось би, тільки сьогодні ночував поруч з ним у землянці чи наметі, ділився нехитрими харчами з польової кухні, і раптом людини не стає. Звикнути до цього не можна навіть на війні.

 

 

 

 

Начальник ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Юрій СТЕПАНЕЦЬ: «На щастя, ми вистояли»

На війну я пішов добровольцем. Найперше, що мене спонукало до — цього, величезна ціна, яку заплатили українці на Майдані. За європейські цінності загинуло дуже багато людей. Тому захистити Україну у вкрай складний для неї час я, офіцер з вищою освітою, вважав своїм обов’язком. Свого часу так захищав її і мій дід, який воював на фронтах Другої світової. До того ж я закінчив Далекосхідне загальновійськове вище командне училище з відзнакою, факультет морської піхоти. Тож військова спеціальність мені близька. Зрештою так має вчинити кожен чоловік, який хоче, щоб його діти жили у справжній європейській країні. До речі, моя дружина одразу підтримала моє рішення захищати країну, сім’ю, своїх трьох дітей. Їй я особливо вдячний. Разом з іншими матерями та дружинами вона робила все можливе і неможливе, аби нашу бригаду було виведено з оточення.

Я був командиром взводу. Місяць ми перебували в розташуванні частини на підготовці в Миколаєві та місяць у Херсонській області охороняли стратегічний об’єкт — Каховську ГЕС, яка була мішенню для терактів та диверсій. Були також у Запорізькій області, де охороняли склад боєприпасів. А з червня вже перебували в зоні АТО.

Під час останньої нашої дислокації (5 км від с. Дякове та 4 км від російського кордону) перед нами поставили завдання не допустити вторгнення з Росії живої сили та техніки на територію України. Одночасно ми вели бойові дії із сепаратистами, які обстрілювали нас на території України з півночі. Фактично опинилися між двох вогнів. З одного боку — бойовики, з іншого — російські війська, які забрали багато життів наших хлопців. Справді, певний час ми перебували на межі виживання, коли в нас закінчувалися боєприпаси, харчі, а допомоги чекати не було звідки. На передовій найбільше цінувалися питна вода, цигарки, їжа. Три дні сиділи без їжі та води. Рятувало те, що був період дощів, і ми як могли збирали воду. Потім все владналося. Допомогли прикордонники, які ділилися з нами харчами з польової кухні. Знахідкою для нас була кукурудза, яка вродила на полях. Доводилось виживати в цій ситуації, навіть зайців стріляли.

Всі хотіли залишитися живими, повернутися до своїх родин. Вважаю, я впорався зі своїм завданням. І той факт, що у моєму взводі немає вбитих і всього один поранений, багато чого вартий. Я зберіг людей, вивів їх з оточення не в останню чергу завдяки тому, що знайшов спільну мову зі своїми підопічними. На щастя, ми вистояли. Окрема подяка 30-й бригаді, яка забезпечила нам переправу при виході з оточення. Вдячний і моїм колегам, колективам підприємств, підприємцям, які відправляли нам посилки. Щоправда, вони до нас не завжди доходили. Дружина на всю мою зарплатню, а її підвищили учасникам бойових дій удвічі, купувала речі першої необхідності та передавала мені й моїм воїнам.

У колективі військових немає підводних каменів і чудово видно, хто ти є насправді: або боягуз, або відважний воїн. Траплялося, не всі витримували напругу війни, багато хто був незадоволений командуванням АТО, оскільки допомоги справді не було. Моральна підтримка — це, звісно, добре, але якщо її підкріплено матеріально у вигляді тієї ж авіації, боєприпасів, провізії. А коли цього немає, моральний дух мимоволі зводиться нанівець. Особисто я підтримки згори не помітив. Шкода, що в державі мало що змінилося, що корупційні схеми як діяли, так і діють. Начебто хочемо кращого життя, розвинутої економіки, некорумпованої влади. Найболючішим є те, що люди гинуть, а нічого не змінюється.

Однак будь-які сумніви, невдоволення зникали за першої ж небезпеки. Завжди переважало почуття обов’язку. Тоді й окопи рили так як треба, і всі вказівки виконували. Адже від правильно поставленого командиром завдання залежить життя простого солдата. Будь-яка війна за чіткого виконання вказівок справжнього солдата лише загартовує. Мої хлопці віком від 22 до 45 років, які вийшли живими з цього пекла, сьогодні як ніхто дорожать своїми сім’ями, розуміють, якою є ціна життя, усвідомлюють, що таке мир.


За матеріалами
Головного упавління Міндоходів в Одеській області
та Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42