Податок на майно

Обчислення та сплата плати за землю

Нещодавно ДФС України було проведено «гарячу» телефонну лінію на тему «Обчислення та сплата плати за землю» за участю Катерини ГРИВНАК, заступника начальника відділу плати за землю з юридичних осіб та місцевих податків і зборів Управління місцевих податків і зборів, плати за землю Департаменту оподаткування об’єктів і операцій. Пропонуємо вашій увазі відповіді на запитання, поставлені під час проведення телефонної лінії.

Земельний податок за несільськогосподарські угіддя, розташовані за межами населеного пункту

Банк є заставодержателем земельних ділянок, які є землями сільськогосподарського призначення із цільовим використанням — для ведення виробничої діяльності, вид угідь — під будівлями та дворами. Як правильно визначити податкове зобов’язання із земельного податку за такі земельні ділянки, розташовані за межами населеного пункту?


Згідно зі ст. 22 Земельного кодексу України (далі — Земельний кодекс) до земель сільськогосподарського призначення належать як сільськогосподарські (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), так і несільськогосподарські угіддя, зокрема, землі під господарськими будівлями і дворами.

Податковим кодексом України (далі — Податковий кодекс) встановлено порядок плати за використання земельних ресурсів залежно від того, встановлено чи не встановлено їх нормативну грошову оцінку, а ставки земельного податку визначено окремо для різних категорій земель та цільового призначення залежно від місцезнаходження земельних ділянок (у межах чи за межами населеного пункту).

Для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких встановлено (незалежно від місцезнаходження), ст. 274 Податкового кодексу визначено загальну ставку податку — 1% від нормативної грошової оцінки. Винятком є сільськогосподарські угіддя, земельні ділянки, надані на землях лісогосподарського призначення, та земельні ділянки, зазначені у ст. 276 цього Кодексу.

Для несільськогоподарських угідь, розташованих за межами населеного пункту, нормативну грошову оцінку яких не проведено, та зайнятих господарськими будівлями (спорудами), Податковим кодексом визначено окрему ставку оподаткування земельним податком — з 1 га сплачується 5% від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по АР Крим або по області.

Отже, у вищезазначеному випадку за земельні ділянки, які є землями сільськогосподарського призначення (не є сільськогосподарськими угіддями) і розташовані за межами населеного пункту, податок обчислюватиметься за ставкою 1% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, якщо таку оцінку проведено, а якщо такої оцінки немаєза ставкою 5% від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Сплата податку за земельну ділянку під проданою будівлею

Організація, що повністю утримується за рахунок коштів місцевого бюджету, відчужує (продає) будівлю. При цьому земельна ділянка, на якій розташована будівля, перебуває у постійному користуванні організації. Чи повинна організація сплачувати земельний податок за земельну ділянку під будівлею?


Відповідно до статей 269 та 270 Податкового кодексу платниками земельного податку є власники земельних ділянок та постійні землекористувачі, а об’єктами оподаткування — земельні ділянки, які перебувають у власності чи надані в постійне користування. Підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.

Статтею 282 вищезазначеного Кодексу визначено пільги щодо сплати податку для юридичних осіб. Так, від земельного податку звільняються органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

При цьому якщо платники податку, які користуються пільгами зі сплати цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під будівлями, спорудами (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території (п. 284.3 ст. 284 Податкового кодексу). Ця норма не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) у тимчасове користування (оренду) іншим бюджетним установам, дошкільним, загальноосвітнім навчальним закладам незалежно від форм власності і джерел фінансування.

Отже, організація, яка повністю утримується за рахунок коштів місцевого бюджету, звільняється від сплати земельного податку, крім випадків, коли вона надає в оренду окремі будівлі, споруди або їх частини (за винятком вищеперелічених установ). Інших норм щодо оподаткування земельних ділянок для бюджетних установ та організацій Податковим кодексом не передбачено.

Водночас  згідно з п. 287.6 ст. 287 цього Кодексу при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тому в цьому випадку особа, яка придбала будівлю, є платником земельного податку відповідно до п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу.

Водночас суб’єктам господарювання слід пам’ятати про обов’язок використання земельних ділянок відповідно до умов надання та цільового призначення. Набуття іншою особою права власності на будівлю або споруду, розташовану на земельній ділянці, є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Строки давності для нарахування податкових зобов’язань

За який період контролюючі органи мають право нарахувати податкові зобов’язання, якщо підприємство не подавало податкові декларації з плати за землю понад 1095 днів?


Строки давності та особливості їх застосування визначено ст. 102 Податкового кодексу.

Контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо таку податкову декларацію було подано пізніше, — за днем її фактичного подання.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 ст. 102 Податкового кодексу встановлено, що грошове зобов’язання може бути нараховано, або провадження у справі про стягнення такого податку може розпочатися без дотримання строку давності, якщо, зокрема, податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов’язання, не було подано.

Таким чином, плата за землю юридичній особі, яка не подавала податкові декларації понад 1095 днів, нараховується контролюючим органом з періоду, у якому виникло податкове зобов’язання.

Сплата земельного податку у разі переходу на спрощену систему оподаткування

Підприємством, яке є власником земельної ділянки, було подано в установленому порядку податкову декларацію із земельного податку на поточний рік. Згодом було прийнято рішення про перехід з IV кварталу поточного року на спрощену систему оподаткування та подано відповідну заяву. Чи має підприємство сплачувати земельний податок до кінця поточного року, адже відповідно до ст. 297 Податкового кодексу платників єдиного податку звільнено від сплати земельного податку?


Так, платники єдиного податку відповідно до норм п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання звітності із земельного податку за умови використання ними земельної ділянки для провадження господарської діяльності.

Водночас п. 286.3 ст. 286 цього Кодексу встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за встановленою формою з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов’язку подання податкової декларації, не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.

Згідно з п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу податкове зобов’язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Пунктом 49.18 ст. 49 Податкового кодексу визначено, що податкові декларації за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, подаються протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Отже, підприємство, яке з IV кварталу переходить на сплату єдиного податку, має подати протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, до контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки уточнюючий розрахунок до річної податкової декларації з плати за землю та виключити із річної суми податкових зобов’язань суми податку за період жовтень — грудень на поточний рік за умови викристання ним цієї ділянки для провадження господарської діяльності.

Розмір орендної плати за земельну ділянку встановлено у грошовому виразі

У договорі оренди земельної ділянки, укладеному з райдержадміністрацією, річний розмір орендної плати встановлено у грошовому виразі. Як у такому випадку з метою сплати податкових зобов’язань визначити розмір орендної плати за земельну ділянку державної чи комунальної власності, нормативну грошову оцінку якої не проведено та яка розташована за межами населеного пункту?


Згідно з п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу розмір та умови внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюються у договорі оренди між орендодавцем та орендарем.

Водночас п. 288.5 цієї статті визначено, що розмір орендної плати за такі земельні ділянки встановлюється в договорі, але річна сума платежу не може бути меншою, ніж 3% нормативної грошової оцінки, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду,  12% нормативної грошової оцінки.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування — орендодавця.

Договір оренди землі — це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 р. № 220 «Про затвердження Типового договору оренди землі» затверджено форму Типового договору оренди землі, згідно з якою орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюється із зазначенням відсотків від нормативної грошової оцінки або розміру земельного податку.

Форми розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, грошову оцінку яких не проведено, а також за земельні ділянки, грошову оцінку яких проведено, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 р. № 1724 «Деякі питання оренди земель».

У вищезазначеному випадку податкове зобов’язання з орендної плати за земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту, нормативну грошову оцінку якої не проведено, встановлено у договорі оренди.

Водночас якщо у договорі оренди розмір орендної плати в порушення вимог типового договору оренди землі встановлено у грошовому виразі, то орендарю доцільно звернутися до орендодавця, з яким укладено договір оренди, з приводу приведення його у відповідність із вимогами чинних нормативно-правових актів.

Оподаткування земель дорожнього господарства

Виробнича база перебуває у власності дорожнього господарства (є державним підприємством, у статутному капіталі якого 100% акцій належать державі) і забезпечує функціонування автомобільних доріг. До складу господарства входять будівлі та споруди. Чи підлягає оподаткуванню земельним податком земельна ділянка під такою виробничою базою?


Положеннями Податкового кодексу передбачено особливості оподаткування земельних ділянок, віднесених до земель дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування.

Так, згідно з пп. 283.1.4 п. 283.1 ст. 283 цього Кодексу земельний податок не сплачується за землі дорожнього господарства автомобільних доріг загального користування — землі під проїзною частиною, узбіччям, земляним полотном, декоративним озелененням, резервами, кюветами, мостами, штучними спорудами, тунелями, транспортними розв’язками, водопропускними спорудами, підпірними стінками, шумовими екранами, очисними спорудами і розташованими в межах смуг відведення іншими дорожніми спорудами та обладнанням, а також за землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщено споруди, які забезпечують функціонування автомобільних доріг, а саме:

  • паралельні об’їзні дороги, поромні переправи, снігозахисні споруди і насадження, протилавинні та проти-сельові споруди, вловлюючі з’їзди, захисні насадження, шумові екрани, очисні споруди;
  • майданчики для стоянки транспорту і відпочинку, склади, гаражі, резервуари для зберігання паливно-мастильних матеріалів, комплекси для зважування великогабаритного транспорту, виробничі бази, штучні та інші споруди, що перебувають у державній власності, власності державних підприємств або господарських товариств, у статутному капіталі яких 100% акцій (часток, паїв) належать державі.

Тобто Податковим кодексом визначено земельні ділянки, за які не сплачується земельний податок, розташовані у межах та за межами смуг відведення, на яких розміщено відповідні (перелічені) об’єкти.

Як визначено ст. 71 Земельного кодексу, до земель дорожнього господарства належать, зокрема, землі, що знаходяться за межами смуг відведення, якщо на них розміщено споруди дорожньої служби з виробничими базами.

Поняття «споруди» визначено пп. 14.1.238 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, згідно з яким це земельні поліпшення, що не належать до будівель і призначені для виконання спеціальних технічних функцій.

До земельних поліпшень належать матеріальні об’єкти, розташовані у межах земельної ділянки, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення, а також результати господарської діяльності або проведення певного виду робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів, розміщення посівів, багаторічних насаджень, інженерної інфраструктури тощо) (пп. 14.1.75 вищезазначеного пункту).

Податковий кодекс надає також визначення терміна «будівлі». Згідно з пп. 14.1.15 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу це земельні поліпшення, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання чи перебування людей, розміщення майна, тварин, рослин, збереження інших матеріальних цінностей, провадження економічної діяльності.

Отже, відповідно до положень Податкового кодексу будівлі та спорудице різні визначення, тому в даному випадку земельний податок за земельну ділянку під виробничою базою, віднесеною до споруд, що забезпечують функціонування автомобільних доріг загального користування, не сплачуватиметься.

Оподаткування земельної ділянки під будівлею, що перебуває у спільній власності

Виробнича будівля перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб, а право власності на земельну ділянку під такою будівлею оформлено на одну з таких осіб. Хто є платником земельного податку за земельну ділянку, на якій розташовано будівлю?


Відповідно до статей 269 та 270 Податкового кодексу платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об’єктами оподаткування — земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Як визначено частиною першою ст. 86 Земельного кодексу, земельна ділянка може перебувати у спільній власності з визначенням часток кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Спільною частковою власністю є власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності (ст. 356 Цивільного кодексу України (далі — Цивільний кодекс)). Спільною сумісною власністю є спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності (ст. 368 цього Кодексу).

Згідно з п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу за земельну ділянку, на якій розташовано будівлю, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території: 

  • кожному з таких осіб у рівних частинах — якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб — власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;
  • пропорційно належній частці кожної особи — якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;
  • пропорційно належній частці кожної особи — якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовано такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу).

Водночас підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 цього Кодексу).

Отже, якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб та не поділена в натурі, то податок за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, сплачується з урахуванням прибудинкової території у рівних частинах кожним співвласником такої будівлі або однією з таких осіб-власників за їх згодою.

Якщо право власності на земельну ділянку, на якій розташовано будівлю, що перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб, оформлено на одну з таких осіб, то така особа є платником земельного податку відповідно до даних Державного земельного кадастру.

Якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділена в натурі, або перебуває у спільній частковій власності, то податок за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, сплачується кожним співвласником будівлі пропорційно належній йому частці з урахуванням прибудинкової території.

Надання довідки про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки

Чи потрібно щороку при поданні податкової декларації із земельного податку надавати до відповідного податкового органу довідку про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки та чи можна надати копію такої довідки?


Податковим кодексом не передбачено обов’язковості щорічного надання платником земельного податку довідки про розмір нормативної грошової оцінки його земельної ділянки. Така довідка відповідно до п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу в обов’язковому порядку надається лише в окремих випадках: при поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника земельного податку), а надалі — у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки.

При цьому Податковим кодексом не обумовлено надання разом із податковою звітністю із земельного податку оригіналу чи копії довідки (витягу) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Отже, щороку при поданні податкової декларації із земельного податку не потрібно надавати до відповідного податкового органу довідку (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а подавати оригінал чи копію такої довідки (у визначених законодавством випадках)вирішує платник.

Використання платником ФСП земельних ділянок за договорами емфітевзису

Сільськогосподарське підприємство є платником ФСП і має намір укласти з власниками земельних ділянок договори емфітевзису. Чи повинні включатися до об’єкта оподаткування ФСП площі сільськогосподарських угідь, що використовуватимуться за договорами емфітевзису?


Емфітевзис є одним із видів права на землю, визначених розділом ІІІ Земельного кодексу. Згідно зі ст. 1021 цього Кодексу це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, що виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Укладення договорів про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб здійснюється відповідно до Цивільного кодексу з урахуванням вимог Земельного кодексу.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) є речовим правом на чуже майно (ст. 395 Цивільного кодексу).

Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України від 01.07.2004 р. № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Порядок оподаткування ФСП встановлено главою 2 Податкового кодексу. Так, відповідно до п. 302.1 ст. 302 цього Кодексу об’єктом оподаткування ФСП є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Згідно з п. 308.1 ст. 308 Податкового кодексу сільськогосподарські товаровиробники для набуття і підтвердження статусу платника ФСП щороку, до 20 лютого, подають станом на 1 січня поточного року перелік документів, зокрема відомості (довідку) про наявність земельних ділянок. У такій довідці зазначаються дані про кожний документ, що встановлює право власності та/або користування земельними ділянками, у тому числі про кожний договір оренди земельної частки (паю).

Тому земельні ділянки, щодо яких укладено договори емфітевзису з їх власниками, включаються до об’єкта оподаткування ФСП за умови державної реєстрації права користування земельними ділянками у встановленому чинним законодавством порядку.

Сільгосппродукція, вирощена на земельних ділянках, щодо яких укладено договори емфітевзису

Чи включатиметься продукція, вирощена на земельних ділянках, щодо яких укладено договори емфітевзису з їхніми власниками, до складу доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва?


Згідно з п. 308.4 ст. 308 Податкового кодексу дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29 — 2204 30)), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає, зокрема, доходи, отримані від реалізації продукції рослинництва, виробленої (вирощеної) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях.

Отже, дохід від реалізації сільгосппродукції, виробленої (вирощеної) на таких земельних ділянках, включається до складу доходу від реалізації сільгосппродукції власного виробництва.


Підготувала Ганна ЧЕРНИШОВА, оглядач «Вісника», за сприяння:
 Катерини ГРИВНАК, заступника начальника відділу плати за землю з юридичних осіб
та місцевих податків і зборів Управління місцевих податків і зборів, плати за землю
 Департаменту оподаткування та контролю об’єктів і операцій Міністерства доходів і зборів України,
та Інформаційно-комунікаційного департаменту Державної фіскальної служби України

«Гарячі лінії»

Дата: 19 липня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00