Інтерв’ю

Володимир СІДЕНКО: «Війна — це завжди високі політичні ризики, фінансове перенапруження економіки, втрата частини виробництва»

Незважаючи на те що весь світ усвідомлює: проти агресії Росії Україна не вистоїть —  на допомогу більшу, ніж економічні санкції щодо РФ, ми розраховувати не можемо. І хоча санкції третього рівня, на думку світових і вітчизняних експертів, серйозно вразять державу-агресора, змінити поведінку нападника навряд чи вдасться. Чи варто розраховувати на економічне зростання від мілітаризації вітчизняної економіки, що може стримувати Росію в її агресивному застосуванні енергетичної зброї щодо України? Своєю точкою зору на ці та інші питання ділиться доктор економічних наук, член-кореспондент Національної академії наук України науковий консультант Центру Разумкова Володимир СИДЕНКО.


В. — Володимире Романовичу, ставлення пересічних українців до економічних санкцій, навіть найжорсткіших, стає дедалі скептичнішим. Адже від цих заходів ми очікуємо очевидного ефекту: прокинутися зранку і нарешті почути, що на сході нашої держави запанувала тиша. Як на Вашу думку, чи не виглядають ці очікування щонайменше наївними? Чи існують загалом настільки жорсткі економічні аргументи, здатні швидко протверезити Кремль?

В. Р. — Очікувати великого негайного ефекту від санкцій справді не варто. По-перше, вони й дотепер все ще є вибірковими, стосуються окремих осіб та окремих компаній чи певних операцій з виходу на фінансові ринки і не мають поки що системного руйнівного впливу на російську економіку. Та й приймають їх, на мій погляд, з деяким запізненням щодо розвитку подій. Я вважаю, що у короткотерміновому періоді (до року) економіка Росії здатна пережити, хоч і з деякими втратами, прийняті до цього дня санкції. Тим більше що розмір країни (обсяг ВВП у 2013 році  перевищив 2 трлн. дол. США) та великі обсяги накопичених валютних резервів (464 млрд. дол. станом на 5 вересня цього року) дають певний простір для маневру. Інша річ, що вжиті обмежувальні заходи спричиняють втечу з Росії західного капіталу, блокують передачу новітніх технологій для енергетичного сектора — тож довготерміновий їх негативний вплив буде однозначно серйозним. І РФ, вочевидь, розраховує, що її українська кампанія принесе результати ще до того, як настануть системні порушення у функціонуванні російської економіки.

Але головна проблема із санкціями полягає у тому, що за допомогою суто економічних аргументів практично неможливо змінити поведінку держави, суспільство якої перебуває під впливом потужного ідеологічного чинника тоталітарного походження, який вже отримав назву «рашизм». Адже підсвідомі інстинкти, активовані агресивною російською пропагандою, пригнічують раціональне мислення й усвідомлення негативних наслідків нинішнього політичного курсу керівництва Росії. Найімовірніше, має спливти певний час, щоб настали масштабні втрати, перш ніж відбудеться прозріння на вищому політичному рівні РФ. Принаймні Україна має виходити з того, що негативний вплив російського чинника буде тривалим.

В.Зі слів Президента України Петра Порошенка, вже до кінця поточного року буде виділено мільярди гривень на оновлення озброєння та військової техніки. Чи слід робити ставку на те, що оборонна галузь дасть імпульс українській економіці?

В. Р. — Відновлення вітчизняного ВПК справді може мати позитивний вплив на процеси відновлення в українській економіці. Адже оборонна галузь не лише пред’являє істотний попит на продукцію багатьох цивільних галузей, сприяючи їх зростанню, а й слугує певним технологічним «локомотивом», створюючи замовлення на продукування високих технологій.

Проте робити ставку на мілітарізацію української економіки загалом не варто. Адже ми маємо сумний досвід у цьому аспекті колишнього Радянського Союзу і, навпаки, позитивний досвід швидкого високотехнологічного зростання таких країн, як Німеччина, Японія та Південна Корея, які уникали мілітаризації своєї економіки, покладаючись на військове прикриття з боку США або — у випадку Німеччини — НАТО.

Тому тут має бути певна виваженість на основі дотримання принципу розумної достатності виходячи з реальної наявності зовнішньої загрози. У будь-якому разі ми не повинні дати втягнути себе у виснажливу гонку озброєнь з Російською Федерацією.

В. — Чи можна сказати, що з Росією на сьогодні в нас повністю закрито експорт? За якими економічними напрямами український бізнес співпрацює з державою-агресором?

В. Р. — Я не знаю, звідки взялося враження, що у нас експорт з РФ повністю закривається. Експорт на територію нашого північно-східного сусіда справді зазнав останніми місяцями значних втрат. Так, згідно з даними Державної служби статистики України за шість місяців цього року, український експорт товарів до Росії скоротився в цілому на 23,3% порівняно з аналогічним періодом 2013 року. Щодо окремих позицій втрати є критично великими: щодо м’яса та їстівних субпродуктів — 65,6, жирів та олій — 44,2, цукру і кондвиробів з цукру — 78,5, какао і продуктів з нього (наприклад, шоколадних цукерок) — 44,2, органічних хімічних сполук — 52,0, залізничних локомотивів — 57,1%.

Але таке радикальне скорочення сталося зовсім не через обмежувальну політику з боку України, а внаслідок застосування РФ дискримінаційних обмежувальних заходів у торгівлі, під які потрапили багато провідних позицій вітчизняного експорту в Росію, а інколи (для деяких поставок хімічних товарів) це зумовлено впливом надвисоких цін на російський імпортний газ, який служить сировиною при виробництві. Більше того, навіть за вкрай несприятливих умов ведення торгівлі окремі поставки в РФ, навпаки, розширилися: по рибних продуктах — на 57,5, різних харчових продуктах — на 58,2, рудах — на 41,7, фармацевтичних товарах — на 10,7, меблях — на 7,2, за групою «літальні апарати» — на 92,4%.

Слід зрозуміти, що Україна веде боротьбу з державою-агресором, а не з вітчизняними підприємствами та їхніми працівниками, зорієнтованими переважно на російський ринок. І взагалі, торгівля — це не подарунок країні-партнеру, а умова отримання взаємної вигоди обома сторонами. І відповідні поставки спрямовуються нашими експортерами не на адресу державних органів Російської Федерації, що здійснюють агресію, а на користь відповідних комерційних організацій, які зовсім не обов’язково причетні до здійснення нинішнього політичного курсу Росії. Було б неправильним карати весь російський народ за агресію Путіна та його прибічників.

Інша справа, якщо йдеться про постачання продукції оборонного або так званого подвійного призначення: такі поставки має бути призупинено і для цього вже було прийнято відповідні офіційні рішення на вищому державному рівні. Крім того, очевидно, має бути обмежено діяльність тих компаній, щодо яких доведено факти участі в забезпеченні і фінансуванні терористичної, сепаратистської діяльності та здійсненні дій, які порушують територіальну цілісність країни та становлять загрозу національній безпеці, — відповідно до Закону України «Про санкції», який уже набрав чинності. Чи всі постачання подібного роду сьогодні вже припинено? Мабуть, ні. Але це поле для діяльності відповідних компетентних органів, а не для публічних дебатів. Вжиття санкцій потребує виваженого професійного підходу, а не емоцій.

В. — Якими є наші економічні втрати за тими напрямами, де закрито російський експорт? Наскільки швидко можна їх компенсувати на ринках ЄС?

В. Р. — Безперечно, навіть часткове закриття російського ринку щодо українських товарів створює досить відчутний негативний ефект для нашої економіки. Загалом за півроку втрачено понад 1,7 млрд. дол. товарного експорту на російський ринок. У річному вираженні це може становити близько 3,5 млрд. дол., або приблизно 3% від 177,4 млрд. дол. українського ВВП за 2013 рік, причому внаслідок понад 50-відсоткової девальвації гривні щодо долара США цього року потенційні втрати відносно прогнозованого рівня ВВП 2014 року, вираженого у поточних доларах, будуть більшими — до 5%.

Звичайно, частково ці втрати може бути компенсовано за рахунок виходу на інші ринки збуту, в тому числі на ринок ЄС. Так, Європейський Союз, навіть не очікуючи ратифікації Угоди про асоціацію з Україною, запровадив у квітні поточного року на тимчасовій основі одностороннє скасування імпортного мита для українських товарів на підставі положень, узгоджених у рамках угоди про вільну торгівлю з Україною. Очікується, що загальний виграш для нашої держави завдяки цьому становитиме близько 487 млн. євро на рік.

Проте слід мати на увазі, що можливості з компенсації втрат на російському напрямі є неоднаковими для різних секторів економіки. Наприклад, порівняно більші шанси є в українського аграрного сектора — за умови успішного опанування європейських процедур підтвердження відповідності критеріям безпеки споживання, установленим у ЄС. Набагато складнішим є завдання виходу на європейські ринки машинобудівної продукції через невідповідність багатьох видів української продукції технічним регламентам ЄС та значне відставання за технологічним рівнем, яке потребує істотних інвестицій та часу для здійснення структурної і технологічної перебудови виробництва. Такі заходи розраховано не менше ніж на три-пять років.

В.Чи володієте Ви інформацією про те, наскільки постраждала інвестиційна привабливість України через війну на сході?

В. Р. — Інвестиційна привабливість України і до війни на сході була на невисокому рівні через всеосяжну корупцію, обтяжливі регулятивні процедури, високий рівень інвестиційних ризиків, що є наслідком істотних викривлень у розвитку ринкових інституцій. Проте були сподівання, що прихід до влади демократичних сил та підписання Угоди про асоціацію з ЄС стануть переломним моментом, за яким в Україну надходитиме потужний потік приватних інвестицій. Однак війна на сході скоригувала цей сценарій. Війна — це завжди високі політичні ризики, фінансове перенапруження економіки, втрата частини виробництва. Саме тому, незважаючи на виділення Україні істотної фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових організацій (тільки по лінії МВФ уже виділено два транші кредиту «стенд-бай» загальним обсягом майже 4,5 млрд. дол.) та окремих країн-донорів, загальний кредитний рейтинг країни, що оцінюється провідними рейтинговими агенціями світу (S&P, Moddy’s, Fitsch), залишається критично низьким. І це, безумовно, не тільки блокує процес надходження інвестицій в нашу країну, а й спричиняє їх відплив за кордон. Так, якщо упродовж січня — липня 2013 року чистий приплив прямих інвестицій за платіжним балансом України становив 2588 млн. дол., а загалом за 2013 рік — 4079 млн.  дол., то за січень — липень 2014 року відбувся їх відтік у розмірі 836 млн. дол, хоча в липні вже було досягнуто позитивного балансу руху інвестицій в обсязі 169 млн. дол.

Таку ситуацію з інвестиційним кліматом слід виправляти, оскільки обмежувальні фінансові заходи, що здійснюються у контексті стабілізаційної програми «стенд-бай», якщо не будуть підтримані активізацією інвестиційної діяльності, можуть поглибити депресивний стан економіки. Рецептом тут має бути активізація інституційних перетворень, окреслених в Угоді про асоціацію України з ЄС. Але, звичайно, без вирішення питання російської агресії досягти успіху в залученні інвестицій неможливо.

В.Сьогодні не лише Україну, а й більшість західних держав політика Росії змусила замислитись, як позбутися енергетичної залежності від неї. Чи має Україна відповідний загальнодержавний план?

В. Р. — У липні 2013 року Кабінетом Міністрів України було ухвалено Енергетичну стратегію України на період до 2030 року, серед цілей якої визначено підвищення енергетичної безпеки держави, а серед основних завдань — диверсифікація зовнішніх джерел поставок енергетичних продуктів. У тому числі прогнозується, що імпорт енергоресурсів зменшиться із 70,9 млн. т умовного палива в 2010 році до 61,5 млн. т у 2015, 57,7 млн. т — у 2020, 51,7 млн. т — у 2025  та 34,1 млн. т — у 2030 році. Відповідні цифри по природному газу — ключовому чиннику залежності від Росії — мали становити за базовим сценарієм: у 2010 році (факт.) — 36,6 млрд. м3, 2015 — 33,7 млрд. м3, 2020 — 27,1 млрд. м3, 2025 — 20 млрд. м3, у 2030 році — 5 млрд. м3.

Було передбачено й заходи щодо диверсифікації джерел постачання природного газу, зокрема за такими напрямами:

  • імпорт скрапленого природного газу (СПГ) із країн, які традиційно експортують СПГ до Європи (наприклад, Єгипту, Алжиру або Катару);
  • імпорт газу з Азербайджану через газопровід «Білий потік» або у скрапленому вигляді через СПГ-термінали;
  • поставки газу з Європи шляхом використання наявної інфраструктури в реверсному напрямку (Німеччина — Чехія — Словаччина або Туреччина — Болгарія — Румунія).

Російська агресія поставила на порядок денний необхідність перегляду вищеперелічених заходів, оскільки за нинішніх умов немає часу для поступового зменшення залежності від поставок з Росії. І сьогодні підготовлено (у тому числі за участю експертів Центру Разумкова) відповідні пропозиції в рамках проекту Концепції енергетичної стратегії України до 2020 року, які дадуть змогу оптимізувати енергетичну політику за нових умов. Вони будуть, зокрема, виходити з пріоритету заходів кардинального підвищення енерго-ефективності зниження енергоємності ВВП на 20%, істотного зростання власного видобутку енергоресурсів, диверсифікації зовнішніх постачань та активізації використання нових джерел енергії. Крім того, законодавчо оформлена можливість залучення компаній США та ЄС до управління українською газотранспортною системою може стати чинником, який має стримувати Росію в її агресивному застосуванні енергетичної зброї щодо України.


Розмову вела Інна ГОЛОВКО

«Гарячі лінії»

Дата: 2 серпня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00