Юридична практика

Особливості оскарження на тимчасово окупованій території України рішень, дій контролюючих органів у судовому порядку

Суть справи. Застосування окремих норм Закону № 1207.

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (статті 1, 2 Конституції).

Перебування на території Україн-ської держави збройних сил, воєнізованих формувань іншої держави без надання на це згоди Україною в установленому Конституцією і законами України порядку згідно з чинними міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є незаконною військовою окупацією цілісної і недоторканої території України.

Факт порушення територіальної цілісності України було встановлено Конституційним Судом України, який у рішенні № 2-рп/2014 визнав постанову № 1702 такою, що не відповідає Конституції (є неконституційною), внаслідок чого вона втратила чинність. З огляду на це Верховна Рада України ухвалила постанову № 891, внаслідок якої парламент АР Крим втратив будь-яку легітимність.

Незважаючи на це, особи, які самовільно проголосили себе суб’єктами владних повноважень на території АР Крим, 16.03.2014 р. провели так званий референдум, який порушив не тільки законодавство України, а й фундаментальні норми міжнародного права, закріплені, зокрема, у Статуті ООН, Статуті Ради Європи тощо.

У зв’язку з цим Верховною Радою України було прийнято Закон № 1207, який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав, свобод і законних інтересів юридичних осіб.

Частиною третьою ст. 17 цього Закону встановлено, що у разі неможливості здійснювати діяльність на тимчасово окупованій території місце розташування державних органів, утворених відповідно до Конституції та законів України, визначається Кабінетом Міністрів України.

У зв’язку з цим відповідні органи Державної фіскальної служби України було утворено на материковій частині України згідно з постановою № 311.

Відповідно до ст. 13 Зако-ну № 1207 особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території визначаються законом.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення їх вичерпного переліку, порядок адміністрування, платників податків та зборів, їхні права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс (абзац перший п. 1.1 ст. 1 цього Кодексу).

Положеннями Закону № 1207 врегульовано діяльність судової гілки влади. Статтею 12 цього Закону у зв’язку з неможливістю здійснювати правосуддя судами АР Крим та м. Севастополя на тимчасово окупованих територіях визначено змінити територіальну підсудність судових справ, підсудних розташованим на території АР Крим та м. Севастополя судам, та забезпечити розгляд:

  • цивільних справ, підсудних місцевим загальним судам, розташованим на території АР Крим та м. Севастополя, — місцевими загальними судами м. Києва, що визначаються Апеляційним судом м. Києва;
  • адміністративних справ, підсудних місцевим загальним судам як адміністративним судам, розташованим на території АР Крим та м. Севастополя, — місцевими загальними судами м. Києва, що визначаються Київським апеляційним адміністративним судом;
  • цивільних справ, підсудних загальним апеляційним судам, розташованим на території АР Крим та м. Севастополя, — Апеляційним судом м. Києва;
  • адміністративних справ Окружного адміністративного суду АР Крим — Київським окружним адміністративним судом, адміністративних справ Окружного адміністративного суду м. Севастополя — Окружним адміністративним судом м. Києва; Севастопольського апеляційного адміністративного суду — Київським апеляційним адміністративним судом;
  • господарських справ Господарського суду АР Крим — Господарським судом Київської області, а господарських справ Господарського суду м. Севастополя — Господарським судом м. Києва, господарських справ Севастопольського апеляційного господарського суду — Київським апеляційним господарським судом;
  • кримінальних проваджень, підсудних місцевим (районним, міським, районним у містах, міськрайонним судам), розташованим на території АР Крим та м. Севастополя, — одним з районних судів м. Києва, визначеним Апеляційним судом м. Києва;
  • кримінальних провад-жень, підсудних Апеляційному суду АР Крим та Апеляційному суду м. Севастополя, — Апеляційним судом м. Києва.

Питання, що належать до повноважень слідчого судді, у кримінальних провадженнях, які перебувають на стадії досудового розслідування і здійснюються на території АР Крим та м. Севастополя, розглядаються слідчими суддями районних судів м. Києва, визначеними Апеляційним судом м. Києва.

Справи, що перебувають у провадженні судів, розташованих на території АР Крим та м. Севастополя, та розгляд яких не закінчено, передаються судам відповідно до встановленої Законом № 1207 підсудності протягом 10 робочих днів з дня набрання чинності цим Законом (з 26.04.2014 р.) або з дня встановлення такої підсудності.

У разі нанесення шкоди суб’єк-тами іноземної держави — нерезидентами підсудність встановлюється за місцем нанесення шкоди з урахуванням правил підсудності, встановлених Зако-ном № 1207.

Водночас положення Кодексу адміністративного судочинства щодо підсудності відрізняються від положень Закону № 1207.

Статтею 19 цього Кодексу  визначено територіальну підсудність адміністративних справ.

Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, які прийнято (вчинено, допущено) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об’єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаход-женням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування, знаходження) в Україні,  справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.

Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Нацбанку України чи іншого суб’єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України, крім випадків, передбачених цим Кодексом, адміністративні справи з приводу оскарження рішень Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель, адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, його посадова чи службова особа, а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ.

Адміністративні справи з приводу оскарження рішень суб’єктів владних повноважень, прийнятих на контрольних пунктах в’їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію, їхніх дій або бездіяльності вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідного контрольного пункту.

Оскільки значну кількість справ не було належним чином передано судам відповідно до встановленої підсудності, на сьогодні виникають питання щодо прий-няття до розгляду судами апеляційних та касаційних скарг.

Так, у ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства зазначено, що апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом
10 днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою ст. 167 цього Кодексу, було повідом-лено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то 10-денний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

При цьому підстави для відмови у відкритті провадження та поверненні апеляційної скарги визначено у ст. 189 Кодексу адміністративного судочинства, де зазначено, що до апеляційної скарги, яку не оформлено відповідно до вимог, встановлених ст. 187 цього Кодексу, застосовуються правила ст. 108 зазначеного Кодексу.

Статтею 108 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що суддя, встановивши, що позов-ну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків. Копія ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надсилається особі, яка звернулася з позовною заявою.

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.

Позовна заява повертається позивачеві, якщо:

  • позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху;
  • позивач до відкриття провадження в адміністративній справі подав заяву про її відкликання;
  • позовну заяву подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;
  • позовну заяву від імені позивача подано особою, яка не має пов-новажень на ведення справи;
  • у провадженні цього або іншого адміністративного суду є справа про спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
  • справа не підсудна цьому адміністративному суду;
  • якщо позовну заяву із вимогою стягнення грошових коштів, яка ґрунтується на підставі рішення суб’єкта владних повноважень, подано суб’єктом владних повноважень до закінчення строку, передбаченого частиною п’ятою ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства.

Копія ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвали про залишення позовної заяви без руху або про повернення позовної заяви можуть бути оскаржені особою, яка подала позовну заяву.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Також у ст. 189 Кодексу адміністративного судочинства зазначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо її подано після закінчення строків, установлених ст. 186 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, зазначені нею у заяві, визнано неповажними. При цьому протягом 30 днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження буде визнано неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційну скаргу прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта владних повноважень подано після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

Крім того, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі також у випадках, якщо:

  • справа не підлягає апеляційному розгляду у порядку адміністративного судочинства;
  • є ухвала про закриття апеляційного провадження у зв’язку з відмовою особи від апеляційної скарги;
  • є ухвала про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою.

Порядок і строки касаційного оскарження визначено у ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства, де зазначено, що касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга на судові рішення подається протягом 20 днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а у разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу — з дня складення постанови у повному обсязі.

Згідно зі ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства  до касаційної скарги, яку не оформлено відповідно до вимог, встановлених ст. 213 цього Кодексу, застосовуються правила ст. 108 цього Кодексу.

Касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо її подано після закінчення строків, встановлених ст. 212 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, зазначені нею у заяві, визнано неповажними. При цьому протягом 30 днів з моменту отримання ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою у зазначений строк або зазначені нею підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнано неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження.

Незалежно від поважності причини пропуску строку касаційного оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційну скаргу прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта владних повноважень подано після спливу одного року з моменту набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили.

Суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадже-н-----ня у справі також у випадках, якщо:

  • справа не підлягає касаційному розгляду у порядку адміністративного судочинства;
  • справа не переглядалася в апеляційному порядку;
  • є ухвала про закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме судове рішення;
  • є ухвала про відмову у задоволенні касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на це саме судове рішення;
  • касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Водночас відсутність матеріалів справи у суді першої чи апеляційної інстанції не позбавляє права суд відповідної інстанції витребувати їх у сторін.

Відповідно до ст. 110 Кодексу адміністративного судочинства суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходів для всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може, зокрема, прий-няти рішення про витребування документів та інших матеріалів; навести необхідні довідки; провести огляд письмових та речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду.

Також у зв’язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних із застосуванням деяких положень Закону № 1207, Вищим господарським судом України було опубліковано інформаційний лист № 01-06/745/2014, де зазначено, що у разі коли відсутні підстави для відмови у прийнятті позов-ної заяви або її повернення без розгляду (статті 62, 63 Господарського процесуального кодексу), але поданих документів недостатньо для розгляду справи по суті, суддя, прийнявши позов-ну заяву, витребовує у позивача необхідні документи і матеріали, а якщо їх не подано:

  • без поважних причин — залишає позов без розгляду на підставі п. 5 частини першої ст. 81 Господарського процесуального кодексу;
  • з причин, які судом визнано поважними, — розглядає справу і приймає рішення за наявними доказами.

Крім того, відповідно до положень ст. 6 Закону № 1207 відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам Укра-їни, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Враховуючи викладене, правосуддя на тимчасово окупованій території здійснюється судами -м-. Києва відповідної підсудності.

«Гарячі лінії»

Дата: 19 липня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00