Бухоблік

Бухгалтерська та податкова собівартість

Собівартість — це за загальним правилом сума фактично понесених підприємством витрат на придбання, виготовлення чи реалізацію певного активу (товарів, робіт, послуг, продукції, основних засобів, нематеріальних активів тощо). Таку собівартість називають ще первісною вартістю та історичною собівартістю.
Залежно від мети можуть розраховуватися різні види собівартості, наприклад, повна, що включає всі понесені підприємством витрати за відповідний період (виробничі, адміністративні, на збут, інші), виробнича, що включає тільки виробничі витрати, або собівартість за прямими витратами, що включає тільки прямі витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом, тощо.
У цій статті пропонуємо розглянути види собівартості товарів і продукції (робіт, послуг), що застосовуються у вітчизняному бухгалтерському обліку, передбачені ПБО 16 та 9, і подібні до них види собівартості для цілей розрахунку податку на прибуток згідно з розділом ІІІ «Податок на прибуток» Податкового кодексу.


Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг)

Бухгалтерський облік

Виробнича собівартість включає такі елементи (п. 11 ПБО 16):

  • прямі матеріальні витрати;
  • прямі витрати на оплату праці;
  • інші прямі витрати;
  • змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Прямі витрати — це витрати, які безпосередньо можуть бути віднесені на одиницю виготовленої продукції. Наприклад, вартість сировини, з якої складається виготовлена продукція, заробітна плата робітників, які безпосередньо виготовляють продукцію, амортизація обладнання, на якому виготовлялася продукція, тощо.

Загальновиробничі витрати — це витрати, які стосуються всього обсягу виробництва і не можуть бути прямо віднесені на одиницю виготовленої продукції. Наприклад, амортизація вартості виробничих цехів, заробітна плата цехового персоналу (майстрів, рахівників, прибиральниць тощо), експлуатаційні витрати (освітлення цехів, водопостачання та водовідведення, опалення тощо).

Загальновиробничі витрати поділяються на змінні та постійні. Перелік і склад таких витрат кожне підприємство установлює самостійно (як правило, у наказі про облікову політику).

Змінні — це витрати, що змінюються пропорційно до зміни обсягу діяльності. Наприклад, освітлення цеху функціонує тільки в періоди роботи цеху. Тому вартість використаної для освітлення цеху електроенергії буде змінними загальновиробничими витратами.

Змінні загальновиробничі витрати звітного періоду повністю включаються до виробничої собівартості продукції і розподіляються на кожен об’єкт витрат (на одиницю продукції) з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні — це витрати, які несе підприємство незалежно від зміни обсягу діяльності. Наприклад, амортизація цеху за прямолінійним методом нараховується незалежно від того, чи працює цех і чи виробляють у ньому продукцію.

Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) за нормальної потужності.

Приклад розподілу загальновиробничих витрат наведено в додатку 1 до ПБО 16.

Отже, постійні розподілені загальновиробничі витрати розподіляються на виробничу собівартість продукції, а постійні нерозподілені витрати включаються до собівартості реалізованої продукції, про що йтиметься далі.

Виробнича собівартість продукції обліковується на рахунку 23 «Виробництво». Тобто всі витрати, що формують виробничу собівартість продукції, відображаються записами за дебетом 23 і кредитом рахунків 20 (прямі матеріальні), 66 (прямі витрати на оплату праці), 65, 63, 13 тощо (інші прямі витрати), 91 (загальновиробничі витрати).

Виготовлена продукція за виробничою собівартістю відображається записом Дт 26 (27) Кт 23.

Щодо загальновиробничих витрат, то вони спершу накопичуються на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» і далі за розподілом списуються:

  • розподілені витрати — на виробничу собівартість (Дт 23 Кт 91);
  • нерозподілені витрати — на собівартість реалізації (Дт 90 Кт 91).

Виробнича собівартість зменшується на (пункти 11, 12, 14 ПБО 16):

  • справедливу вартість супутньої продукції, що реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві;
  • вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються в такому самому порядку, що й супутня продукція (див. вище);
  • справедливу вартість остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів).

Зменшення виробничої собівартості на вартість супутньої продукції та зворотніх відходів і одночасно оприбуткування такої продукції і відходів відображаються записом Дт 26 (якщо планується продаж на сторону) чи 20 (якщо планується використання на самому підприємстві) Кт 23.

Щодо остаточно забракованої продукції, то насамперед така продукція за виробничою собівартістю відображається записом Дт 24 «Брак у виробництві» Кт 23. Далі з’ясовується, чи можна якимось чином використати цю продукцію чи використати отримані від такої продукції запаси, приміром, здати на металобрухт металеві частини. Якщо можна, то визначають справедливу вартість того, що можна використати. На таку справедливу вартість, з одного боку, зменшується вартість браку, з іншого — оприбутковуються запаси, що підлягають використанню: Дт 20 (26) Кт 24. А різниця між собівартістю браку і справедливою вартістю оприбуткованих запасів відображається записом Дт 23 (у складі інших прямих витрат) Кт 24.

Вище було наведено класифікацію виробничої собівартості за елементами. Проте собівартість класифікують також за статтями калькуляції витрат. Згідно з п. 11 ПБО 16 перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством. Наприклад, на виробничому підприємстві можуть бути такі статті калькулювання виробничої собівартості продукції:

  • сировина та матеріали;
  • купівельні напівфабрикати і комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;
  • паливо й енергія на технологічні цілі;
  • зворотні відходи (вираховуються);
  • основна заробітна плата;
  • додаткова заробітна плата;
  • відрахування на соціальні заходи;
  • витрати на утримання та експлуатацію устаткування;
  • загальновиробничі витрати;
  • втрати від браку;
  • інші виробничі витрати.

Щодо собівартості сільськогосподарської продукції, то при первісному визнанні вона оцінюється за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці продажу, або за виробничою собівартістю відповідно до ПБО 16. А після первісного визнання вона оцінюється згідно з ПБО 9. Про останню оцінку йтиметься в розділі про собівартість реалізованих товарів.

Податковий облік

Елементи виробничої собівартості в податковому обліку податку на прибуток визначено п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу:

  • прямі матеріальні витрати;
  • прямі витрати на оплату праці;
  • амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
  • загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;
  • вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;
  • інші прямі витрати, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Зазначені елементи собівартості схожі на складові витрат, визначені ПБО 16. Лише на відміну від останніх в окремі позиції виділено амортизацію і вартість придбаних послуг. У бухгалтерській класифікації ці елементи входять до складу інших прямих витрат.

Зміст кожного з елементів розкрито в підпунктах 138.8.1 — 138.8.6 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу. Зміст цих елементів подібний також елементам з ПБО 16. Окремі відмінності полягають у такому.

Підпунктом 138.8.3 п. 138.8 вищезазначеної статті Кодексу встановлено особливості врахування у прямих матеріальних витратах суми резерву палива платниками податку — ліцензіатами з виробництва електричної та/або теплової енергії, які використовують для виробництва електричної та/або теплової енергії вугілля та/або мазут. Тобто такі платники враховують у прямих матеріальних витратах не фактичні витрати палива, а суму резерву. Особливості розрахунку резерву встановлено вищезазначеним підпунктом Податкового кодексу.

А платники податку — ліцензіати з передачі та/або постачання електричної та/або теплової енергії у звітному податковому періоді до собівартості реалізації електричної та/або теплової енергії, надання послуг з передачі та/або постачання електричної та/або теплової енергії також включають фактично понесені в такому звітному періоді витрати з придбання електричної та/або теплової енергії (пп. 138.8.4 п. 138.8 ст. 138 цього Кодексу).

Певні особливості передбачено пп. 138.8.6 п. 138.8 вищезазначеної статті Кодексу при формуванні собівартості послуг гарантованого постачальника з постачання природного газу споживачам за регульованим тарифом.

Згідно з п. 138.9 ст. 138 Податкового кодексу до складу інших прямих витрат включаються в тому числі кооперативні виплати фізичним особам — членам виробничого сільськогосподарського кооперативу, які не є підприємцями та беруть трудову участь у діяльності такого сільськогосподарського кооперативу.

Слід зазначити, що в бухгалтерському обліку кооперативні виплати виплачуються за рахунок чистого прибутку (субрахунок 441), до собівартості вони не включаються. Тобто нарахування кооперативних виплат відображається бухгалтерським записом Дт 441 Кт 67.

Втрати від браку

У бухгалтерському обліку згідно з п. 14 ПБО 16 втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, включаються до складу інших прямих витрат. А у п. 138.8 Податкового кодексу про брак нічого не зазначено.

Водночас згідно з п. 138.7 ст. 138 цього Кодексу фактична вартість остаточно забракованої продукції не включається до складу витрат платника податку, крім втрат від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів) та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку, в разі реалізації такої продукції. Платник податку має право самостійно визначати допустимі норми технічно неминучого браку в наказі по підприємству за умови обґрунтування його розміру. Такі самостійно встановлені платником норми діють до встановлення таких норм центральними органами виконавчої влади у відповідній сфері.

Тобто в п. 138.7 ст. 138 Податкового кодексу наведено принципову можливість віднесення до складу податкових витрат втрат від браку з технологічних причин. Але не зазначено, до якого виду витрат потрібно відносити втрати від браку. Тож такі витрати слід відносити до собівартості продукції у складі інших прямих витрат. Причому до податкових витрат собівартості втрати від браку відносяться тільки, по-перше, технологічного браку, по-друге, у межах встановлених норм. Щоправда, такий самий порядок діє і щодо бухгалтерської собівартості, тобто до складу витрат  технологічний брак включається у межах норм. А про понаднормовий брак йтиметься далі.

Щодо загальновиробничих витрат, тосклад загальновиробничих витрат у бухгалтерському обліку визначено п. 15 ПБО 16, а у податковому обліку — пп. 138.8.5 п.138.8 ст. 138 Податкового кодексу. В загальних рисах бухгалтерські та податкові загальновиробничі витрати схожі між собою, але є й відмінності.

У бухгалтерському обліку до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на медичне страхування відповідних працівників, а в податковому — на медичне страхування, страхування відповідно до Закону № 1057, страхування за довгостроковими договорами страхування життя в межах, визначених абзацами другим і третім п. 142.2 ст. 142 Податкового кодексу. Тобто насамперед на відміну від бухгалтерських правил у податковому обліку розмір витрат на страхування, що включається до податкових загальновиробничих витрат, обмежено.

Крім того, у ПБО 16 зазначено тільки про медичне страхування, а в Податковому кодексі — про медичне, просто страхування відповідно до Закону № 1057, страхування за довгостроковими договорами страхування життя. Хоча логічно, що витрати на ці останні види страхування також включатимуться до загальновиробничих витрат у бухгалтерському обліку. Тільки вони прямо у п. 15 ПБО 16 не названі. Тобто вони відносяться до категорії «інші».

У бухгалтерському обліку до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на охорону навколишнього природного середовища (п. 15.8 ПБО 16). У податковому обліку подібні витрати включаються до складу інших витрат звичайної діяльності згідно з пп. «є» пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу.

У податковому обліку в окрему статтю виділено такі загальновиробничі витрати: суми витрат, пов’язаних із підтвердженням відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем екологічного управління, персоналу, встановленим вимогам відповідно до Закону № 2406.

У бухгалтерському обліку з економічної точки зору ці витрати також доцільно відносити до загальновиробничих. Хоча в ПБО 16 вони і не названі.

У податковому обліку для певних підприємств у складі загальновиробничих витрат окремо відображаються суми витрат, пов’язаних з розвідкою/дорозвідкою та облаштуванням нафтових та газових родовищ.

У складі податкових загальновиробничих витрат відображаються нестачі та втрати у межах встановлених норм природного убутку. В бухгалтерському обліку діє те саме правило, хоча прямо про це в ПБО 16 і не зазначено.

Виробнича собівартість у податковому обліку зменшується на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу). З приводу зменшення на вартість супутньої й остаточно забракованої з технологічних причин продукції окремо в Податковому кодексі не сказано.

Але це випливає з інших норм Податкового кодексу:

  • собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу — витрати, прямо пов’язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу (пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14);
  • для обчислення об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень цього Кодексу (п. 44.2 ст. 44).

Щодо собівартості сільськогосподарської продукції з метою податкового обліку податку на прибуток вона визначається так само, як зазначено вище для іншої продукції згідно з п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу незалежно від того, як вона оцінюється в бухгалтерському обліку.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)

Бухгалтерський облік

Відповідно до п. 11 ПБО 16 собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з таких елементів:

  • виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду;
  • нерозподілених постійних загальновиробничих витрат;
  • наднормативних виробничих витрат.

Про перший і частково про другий елементи було зазначено вище, детальніше — про другий. Такі нерозподілені постійні загальновиробничі витрати розраховуються в порядку, визначеному ПБО 16. Простий і зрозумілий приклад такого розрахунку наведено в додатку до цього ПБО.

Наднормативні виробничі витрати

Наднормативними виробничими витратами вважається витрачання (використання) ресурсів на виробництво понад норми, нормативи, розцінки тощо, затверджені уповноваженим органом (лист № 31-04220-20-17/6687).

Але наднормативні виробничі витрати можуть виникнути з різних причин, залежно від яких вони або включаються до собівартості реалізованої продукції, або одразу списуються на інші операційні витрати (субрахунок 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей»).

Якщо такі витрати пов’язані з нестачами, псуванням, нетехнологічним використанням та порушенням правил зберігання, вони не включаються до собівартості реалізованої продукції, а списуються на витрати — на субрахунок 947. Якщо ж такі витрати не пов’язані з нестачами, вони включаються до собівартості реалізованої продукції.

Наднормативні витрати включаються до собівартості реалізації або до складу інших витрат на підставі рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства. Причому первинні документи, якими оформляються витрати, повинні містити, зокрема, інформацію про зміст, нормоване і наднормативне (з поясненням обставин, причин) витрачання (використання) ресурсів, посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за використання матеріальних та інших ресурсів (листи № 31-04220-20-17/6687, № 31-34000-20/23-1746/1386).

У бухгалтерському обліку собівартість реалізованої продукції відображається на рахунку 90 «Собівартість реалізації», що містить такі субрахунки:

  • 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»;
  • 902 «Собівартість реалізованих товарів»;
  • 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг»;
  • 904 «Страхові виплати».

Виробнича собівартість реалізованої продукції відображається записом Дт 90 Кт 26 (27), нерозподілені постійні загальновиробничі витрати — Дт 90 Кт 91. Наднормативні виробничі витрати  включаються до собівартості реалізації (Дт 90 Кт 23) і до інших витрат операційної діяльності (Дт 947 Кт 23).

Податковий облік

Згідно з пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексуце витрати, прямо пов’язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Тобто у податковому обліку податку на прибуток за відправну точку для визначення собівартості реалізації береться собівартість реалізації, розрахована в бухгалтерському обліку. Остання, як уже визначалося, містить три елементи.

Щодо першого елемента (виробничої собівартості) було зазначено вище. Виробнича собівартість у бухгалтерському обліку дещо відрізняється від такої самої в податковому обліку.

Щодо другого елемента, то згідно з п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Зі змісту цієї норми випливає, що нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу податкових витрат у періоді їх виникнення, причому включаються до податкових витрат у складі собівартості реалізованих у цей період товарів (робіт, послуг).

Щодо третього елемента, то про наднормативні витрати в пунктах 138.4, 138.8, 138.9 ст. 138 Податкового кодексу нічого не зазначено. Нагадаємо, що в цих пунктах розкриваються складові собівартості. Таким чином, відсутні достатні підстави включати наднормативні витрати до складу собівартості реалізації в податковому обліку.

Це саме підтверджується і нормою п. 140.3 ст. 140 Податкового кодексу, де зазначено, що до витрат не включається сума фактичних втрат товарів, крім втрат у межах норм природного убутку чи технічних (виробничих) втрат і витрат із розбалансування природного газу в газорозподільних мережах, що не перевищують розмір, визначений Кабінетом Міністрів України або іншим органом, визначеним законодавством України.

Тобто наднормативні витрати загалом не можуть включатися до складу податкових витрат.

Собівартість реалізованих товарів (інших запасів)

Бухгалтерський облік

Слід зазначити, що йдеться насамперед про запаси, товари, які в бухгалтерському обліку відображаються на рахунках 20 «Виробничі запаси» і 28 «Товари».

Згідно з п. 10 ПБО 16 собівартість реалізованих товарів визначається за ПБО 9.

Водночас у ПБО 9 відсутні єдині правила визначення собівартості реалізованих товарів.

Тут слід врахувати такі аспекти.

Перший аспект: визначення первісної вартості.

У момент придбання (отримання) або вироблення запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю (п. 8 ПБО 9). Визначення первісної вартості залежить від способу отримання запасів. Наприклад, якщо запаси (в тому числі товари) придбано за плату, то до складу їх первісної вартості включаються (п. 9 ПБО 9):

  • суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;
  • суми ввізного мита;
  • суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;
  • транспортно-заготівельні витрати (витрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів);
  • інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Якщо запаси отримано безоплатно, то первісною вартістю буде справедлива вартість цих запасів плюс витрати, передбачені п. 9 (п. 12 ПБО 9). Причому не включаються до первісної вартості запасів витрати згідно з п. 14 ПБО 9 (понаднормові втрати, нестачі тощо).

Другий аспект: оцінка на дату балансу.

Ми визначили первісну вартість запасів на момент отримання і зарахування на баланс. Однак далі на дату балансу запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації (п. 24 ПБО 9).

Чиста вартість реалізації запасів — очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію (п. 4 ПБО 9).

Якщо чиста вартість реалізації менше первісної вартості, то в бухгалтерському обліку слід відображати за чистою вартістю реалізації, а різницю між цими оцінками списувати на витрати (так звана уцінка) — на субрахунок 946 «Втрати від знецінення запасів». Якщо на наступні дати балансу чиста вартість реалізації збільшиться, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення, визнається інший операційний дохід із збільшенням вартості цих запасів (п. 28 ПБО 9).

Це означає, що якщо підприємство купило товари, наприклад, за 500 грн., потім уцінило їх до 400 грн. і продало, собівартість реалізації цих товарів становитиме 400, а не 500 грн.

Якщо, наприклад, підприємство отримало безоплатно товари, справедлива вартість яких 300 грн., потім продало ці товари, то собівартість реалізації цих товарів становитиме 300 грн.

Третій аспект: оцінка вибуття запасів.

Згідно з п. 16 ПБО 9 при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продажу та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів (підприємство обирає метод самостійно і закріплює свій вибір наказом про облікову політику):

  • ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
  • середньозваженої собівартості;
  • собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
  • нормативних витрат;
  • ціни продажу.

Оцінка вибуття актуальна в разі, якщо у підприємства обліковуються одні й ті самі запаси, але за різною собівартістю.

Приклад

Підприємство вчора придбало партію цвяхів 50 кг за ціною 10 грн./кг, а сьогодні — 70 кг за ціною 11 грн./кг. Завтра буде продано 20 кг цвяхів. Яка собівартість їх реалізації?

Залежно від застосованого методу вибуття собівартість буде різною.

Якщо обидві партії цвяхів зберігаються окремо, можна застосувати метод ідентифікованої собівартості. Таким чином, продавши цвяхи з першої партії, визначимо собівартість реалізації на рівні 200 грн. (20 х 10), з другої — 220 грн. (20 х 11).

Якщо обрано метод середньозваженої собівартості, собівартість реалізації становитиме 211,67 грн. [(50 х 10 + 70 х 11) : (50 + 70) х 20]. І так далі.

Податок на прибуток

Згідно з п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Фактично йдеться про первісну вартість придбаних товарів (запасів). Елементи податкової первісної вартості майже повністю співпадають з елементами бухгалтерської первісної вартості. Щоправда, в податковій первісній вартості, на перший погляд, немає такого елемента, як «суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі» (щодо ПДВ). Однак ПДВ, який не відшкодовується підприємству (платнику податку на прибуток), включається до складу податкових витрат у складі собівартості товарів (запасів) відповідно до пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу.

Щодо можливої уцінки запасів, то згідно з п. 152.10 ст. 152 цього Кодексу така уцінка/дооцінка з метою оподаткування не змінює балансову вартість активів та доходи або витрати такого платника податку, пов’язані з придбанням зазначених активів. Тобто уцінені до 400 грн. товари первісною вартістю, наприклад 500 грн., у податковому обліку податку на прибуток враховуватимуться за собівартістю 500 грн., а не 400 грн., як у бухгалтерському обліку.

Щодо оцінки вибуття запасів, то з метою податкового обліку податку на прибуток вона проводиться за методами, встановленими відповідними ПБО (п. 140.4 ст. 140 Податкового кодексу). Тобто застосовується така сама оцінка, як і в бухгалтерському обліку.

Таким чином, собівартість реалізованих товарів у податковому обліку може відрізнятися від собівартості у бухгалтерському обліку на суму бухгалтерської уцінки.

Галузеві особливості визначення собівартості

Різним галузям притаманні специфічні особливості виробничого процесу. З огляду на такі особливості визначення собівартості в таких галузях також матиме особливості. З метою допомоги суб’єктам господарювання для визначення собівартості з урахуванням галузевих особливостей відповідними відомствами розроблено методичні рекомендації з формування (калькулювання) собівартості. Наведемо перелік таких рекомендацій. Зауважимо, що вони носять рекомендаційний характер і не є обов’язковими до застосування.

Методичні рекомендації № 573. Призначені для використання при формуванні виробничої собівартості будівельних, монтажних, реставраційних, пусконалагоджувальних та ремонтно-будівельних робіт під час спорудження нових об’єктів, реконструкції, реставрації та ремонту об’єктів як підрядним, так і господарським способами. Методичні рекомендації можуть застосовуватися будівельними організаціями незалежно від форм власності й підпорядкування, відокремленими виробничими підрозділами, що виконують будівельно-монтажні роботи.

Методичні рекомендації № 373. Застосовуються для планування, ведення обліку та калькулювання виробничої собівартості продукції, робіт і послуг промислового характеру як на промислових підприємствах, так і в непромислових організаціях, які випускають промислову продукцію, незалежно від форм власності й господарювання.

Методичні рекомендації № 132. Застосовуються з метою забезпечення єдності в складі та класифікації витрат, застосування методики їх планування та обліку і визначення собівартості продукції (робіт, послуг) у сільськогосподарських підприємствах різних організаційно-правових форм і форм власності, включаючи їх допоміжні та підсобні підрозділи. Поширюються також на структурні підрозділи несільськогосподарських підприємств, що займаються виробництвом сільськогосподарської продукції.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42