Статті

Боротьба по-новому. Як долають корупцію в Україні та світі

Серед вічних тем, які й досі залишаються нерозкритими в нашій державі, — боротьба з корупцією. Допоки системного вирішення цієї проблеми не було і ухвалювані закони давали змогу схопити за руку хіба що службовців низової ланки, кожен чиновник, що більш-менш зручно вмостився на фінансових потоках, вчиняв з ними, як дозволяло сумління. А кожен платник податків логічно замислювався: скільки ще я буду віддавати державі грошей, не знаючи, на що вони зрештою витрачаються?


Чи то вулична люстрація народним обранцям не припала до душі, чи через зайву нагоду «пограти словами» перед тим, як Верховну Раду України нинішнього скликання буде розпущено, але депутати продемонстрували неабияку одностайність, тиснучи кнопки «за» запропонований Президентом та урядом пакет антикорупційних законопроектів. Він налічує п’ять документів, які стосуються створення Національного антикорупційного бюро України, підвищення відповідальності чиновників, розкриття всієї інформації про власність, перевірки фінансових рахунків, моніторингу життя вищих посадових осіб тощо. Як очікується, все це в поєднанні з дерегуляцією економіки, позбавленням чиновників надмірних повноважень, скороченням кількості контролюючих органів дасть можливість Україні стати на шлях реальної боротьби з корупцією. «І це є одним із ключових елементів плану економічного відновлення в Україні. Корумпованим країнам гроші не дають. До корумпованих країн інвестори також не ідуть. Тому це наш з вами спільний тест на готовність не на словах, а на ділі боротися з корупцією», — звернувся до членів парламенту Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк перед голосуванням за законопроекти.

Подолати «менталітет мовчання»

Утім, навіть щодо найправильнішого і найбільш бездоганно виписаного закону завжди є ризик невиконання, і причину такого тренду варто шукати в собі, стверджують експерти, які вивчали досвід різних країн щодо протидії хабарництву. «Не тільки інституційні механізми дають змогу подолати корупцію, а й ставлення людей. Українці віддають цей процес на відкуп державі, хоча в Європі він вважається передусім громадянським обов’язком. Наприклад, у Швейцарії, Данії, Норвегії, Великій Британії, Канаді про корупцію готові повідомити 90% мешканців, а в Україні 74% опитаних заявили, що не повідомляють про такі факти», — оприлюднила дані дослідження експерт Інституту світової політики Дар’я Гайдай.

До речі, саме подолання «менталітету мовчання» свого часу поставив у центр антикорупційної політики уряд Латвії. У Польщі ж було запроваджено Антикорупційну громадську картку, в якій антикорупційне законодавство роз’яснювалося в дуже доступній формі й чітко зазначалося, куди звертатися при виявленні протиправних дій. У Грузії, на яку нам часто радять рівнятись у проведенні реформ, аналогічна стратегія отримала назву «Революція ментальності». І це виявилася справжня революція: ще в 2004 р. рівень корупції сягав 90%, а вже в 2013 р. тільки 4% грузинів заявили, що впродовж останнього року давали хабарі.

То чи варто й українцям бути активнішими в боротьбі з корупцією? «Так, тому що це, зрештою, відповідальність і вибір кожного громадянина — буде він активно боротися чи просто спостерігати, — вважає голова правління Transparency International Ukraine Андрій Марусов. — Водночас минулого року згідно з нашим дослідженням уже 30% опитаних громадян зазначили, що у разі корупції вони готові вийти з протестами на вулицю». Прогрес очевидний, хоча у старшого покоління на небажання повідомляти про корупцію екстраполюється негативний радянський стереотип, пов’язаний із «закладанням» товариша, друга, брата...

На принципах прозорості

Щодо жорсткості антикорупційного законодавства у світі, то вона спостерігається здебільшого у країнах, що тільки стають на цю стежку. Натомість там, де практика взаємодії між владою і громадою на принципах відкритості й прозорості є усталеною, жорсткий контроль з боку держави не потрібен — за діями чиновників стежить суспільство. Так, на сайті Європарламенту у вільному доступі розміщено інформацію про те, які подарунки отримував депутат, від кого й на яку суму. Також там можна знайти детальний опис подорожей євродепутата: від причини їх здійснення до оприлюднення назви третьої сторони, якщо така фінансувала поїздку.

Приблизно такі самі дані містяться на офіційній Інтернет-сторінці Конгресу США. Більше того: перед тим, як поїхати кудись, чиновнику потрібно отримати дозвіл комітету з урядової етики.

Інакше кажучи, міжнародний досвід засвідчив: боротьба з корупцією є найефективнішою в країнах, де увагу прикуто спершу до людей, робота яких фінансується з бюджету, а потім до решти осіб, щодо відповідності статків яких способу життя виникають сумніви. Так, у Канаді перевірити на достовірність можна навіть податкову декларацію викладача університету. А приклад Норвегії взагалі є унікальним. Там звичайні громадяни знають одне про одного практично всю «матчастину».

В Україні про таку публічність поки що можна хіба що мріяти. Навіть процедура оприлюднення декларацій про майновий стан і доходи в нашій державі проходить складно, хоча законами України «Про доступ до публічної інформації» і «Про засади запобігання і протидії корупції» декларації високопосадовців чітко визначено як документи з відкритим режимом доступу, які мають «висіти» на сайті роботодавця щонайменше рік.

Пошуки панацеї

У Китаї індекс сприйняття корупції значно вищий, ніж в Україні, але говорити, що стратегія подолання цього явища в країні є успішною, на жаль, не доводиться. Причина: акцент робиться на покаранні винних, але навіть намір засудити до розстрілу, не підкріплений іншими механізмами, є не досить ефективним. «Насправді важливо не стільки те, буде на корупціонера накладено адміністративний штраф, буде його ув’язнено, відрубають йому руку чи голову, скільки усвідомлення кожним хабарником невідворотності покарання рано чи пізно», — зазначив Андрій Марусов.

Узяти досвід якоїсь однієї країни і адаптувати його на українському ґрунті експерти не радять. Ініціативи щодо створення Національного антикорупційного бюро України, Національної комісії з питань запобігання корупції не є панацеєю від хвороби, на яку 23 роки страждає наша держава. Без комплексу рішучих заходів такі новоутворення стануть тільки додатковим розплідником бюрократії. Тобто потрібні такі кроки, як і відкриття майнових реєстрів, і збільшення відповідальності, і моніторинг декларацій, і перевірка чиновників на поліграфі з певною періодичністю, щоб не розслаблялися...

Усі ці новвовведення, власне, і передбачено в пакеті антикорупційних законопроектів «Про систему спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції» (реєстр. № 5085), «Про запобігання корупції» (реєстр. № 5113), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів» (реєстр. № 5114), «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014 — 2017 роки» (реєстр. № 4284а), «Про запобігання та протидію легалізації відмивання доходів одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення» (реєстр. № 5067), підтриманих парламентаріями в другому читанні і в цілому 14 жовтня 2014 р.

Голос народу й народних обранців

Завсідники тематичних сторінок у соцмережах і на форумах прямо пов’язують прагнення влади реформувати податкову систему із впровадженням антикорупційних ініціатив. Варто тільки закликати публіку до чесної сплати податків, відразу наражаєшся на шквал критики, підправленої звинуваченням чиновників у дерибані бюджетних коштів, а також фактами існування негласних прейскурантів у закладах освіти й охорони здоров’я, з якими постійно стикаєшся в реальному житті.

Про безпосередній зв’язок між необхідністю змін в обох сферах свідчать і висловлювання народних обранців. Наведемо лише деякі з них.

Віктор Чумак: «Уже майже 23 роки ми живемо в стані іншої війни — війни, яку оголосили власному народу корумповані депутати і міністри, чиновники і судді, прокурори і правоохоронці, митники і податківці. І цю корупційну війну ми поки що програємо, а вона теж калічить і вбиває. Уявіть собі, що корупційні втрати за 2013 рік тільки внаслідок непрозорих тендерів державних підприємств становили 60 млрд. грн., а це майже три бюджети оборони, це шість бюджетів медицини та десять бюджетів освіти».

Микола Рудьковський: «Прийняття закону № 5114 є вкрай необхідним. Причина одна: якщо подивитися за кількістю сплачених податків одним відсотком найбагатших громадян України, то цей один відсоток сплачує 2,5% загального обсягу податків до зведеного бюджету. У Сполучених Штатах Америки, для прикладу, один відсоток найбагатших сплачують 34% обсягу податків. І це свідчить про те, що податкова система несправедлива, великий бізнес фактично не сплачує податки в Україні, виводить все в офшори і ховається за підставними особами на Кіпрі, в Швейцарії тощо».

Сергій Каплін: «Крім урядового законопроекту щодо кінцевих вигодоодержувачів мною було зареєстровано проект закону «Про націоналізацію газових, нафтових родовищ». Моє тверде переконання полягає в тому, що олігархи повинні повернути українському народу награбоване. Має бути докорінним чином збільшено ренту для всіх без винятку олігархів та суттєво підвищено податки».

Протидія хабарництву — наше все

Що ж, пани мають рацію. Тепер головне — аби за деякий час можна було констатувати, що антикорупційне законодавство не тільки є, а й працює. Тому що жодна реформа не буде повноцінною, якщо зберігатимуться можливості про щось домовитись і за щось додатково заплатити. Тому що саме боротьба з корупцією лежить в основі ефективності економіки, правової, соціальної та інших сфер життєдіяльності держави.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42