Статті

Ентузіаст за фахом

Чому професія соціального працівника втрачає престижність

Менше ніж за два тижні, 2 листопада, своє професійне свято відзначатимуть соціальні працівники. У будь-якому суспільстві потреба у фахівцях цієї галузі завжди існує. В Україні в умовах війни, коли зростає кількість людей, яким знадобиться допомога соціальних працівників, ця шляхетна професія буквально з кожним днем стає більш затребуваною. Втім чи зростатиме її престиж — питання риторичне. Адже заробітна плата таких фахівців є чи не найнижчою з-поміж працівників бюджетної галузі.


Допомогти і врятувати

Якщо розбирати дослівно, соціальний працівник — це фахівець, який соціалізує особистість, тож його покликання — допомагати людям. Соціальний працівник, фахівець із соціальної роботи, соціальний педагог і менеджер соціальних послуг — усе це назви посад у різних установах соціальної сфери, які для пересічної людини, котра в змозі самостійно організувати й облаштувати своє життя, не надто важливі. А от для тих, кого спіткали проблеми чи то у сім’ї, чи зі здоров’ям, інші труднощі, які самотужки подолати неможливо, ці назви мають цілком конкретний рятівний зміст. 

Приміром, робота соціальних менеджерів полягає у виявленні родин, у яких є проблеми із вживанням алкоголю, де батьки погано виконують свої обов’язки стосовно дітей. Фахівець працює з такою родиною, намагаючись пробудити материнські почуття, пояснюючи, що дитина страждає через неправильну поведінку батьків. За необхідності він мотивує родину на лікування від алкозалежності.

У багатьох школах передбачено ставку соціального педагога, який працює з проблемними дітьми й тими, хто поповнює групу ризику (діти батьків-алкоголіків, школярі, які перебувають на обліку в дитячій кімнаті міліції, тощо). Обов’язки соціального педагога фактично полягають у проведенні профілактичних бесід з дитиною, роз’яснень, чому потрібно поводити себе так, а не інакше.

Соціальні педагоги можуть влаштуватись також у центри соціально-психологічної реабілітації для інвалідів, клієнти яких подеколи мають і психічні захворювання. Одна з їхніх проблем — брак спілкування, їм хочеться, аби їх вислухали й поговорили з ними. Соціальні педагоги організовують різні розважальні й пізнавальні заходи для таких людей, проводять заняття, під час яких виявляють творчі здібності своїх підопічних. Наприклад, навчають дітей з обмеженими можливостями щось створювати, малювати. У деяких таких центрах соціальний педагог є ще й координатором із центром зайнятості, допомагаючи людям з інвалідністю знаходити роботу.

Соціальним педагогом у такі місця, як правило, беруть фахівця або із профільною освітою, або з педагогічною, інколи — з освітою психолога. Адже давати поради в непростих життєвих ситуаціях — одне, а по-справжньому кваліфікована допомога, від якої залежить усе подальше життя людини — справа вкрай відповідальна, яка потребує не лише теоретичних знань, а й великого життєвого досвіду, тонкої інтуїції та багатьох інших чеснот, якими повинні відзначатися соціальні педагоги. Тому люди, які прагнуть здобути такі посади, мали б проходити ретельний відбір.

Мотиваційні контрасти

На жаль, бажаючих працювати у цій сфері зовсім небагато. Тому й жорстких критеріїв відбору фахівців немає. Адже держбюджет наразі має вкрай обмежені можливості для фінансування цієї галузі. І якщо порівнювати розвиток соціальної педагогіки в Україні, приміром, зі станом справ у Швеції, де склалися майже столітні традиції соціальної роботи, контраст надзвичайно разючий. Експерти стверджують, що у сфері соціальної педагогіки працює велика кількість дипломованих і добре мотивованих соціальних працівників, а така спеціалізація, як «соціальна робота з дітьми та молоддю» належить до провідної, кількість студентів за якою у вищих навчальних закладах Швеції дорівнює 35 — 40% від загальної кількості бакалаврів соціальної роботи.

Територіальні центри соціального обслуговування — ще одне місце, де без соціального працівника не обійтися. Його клієнти — люди практично завжди неблагополучні, які мають безліч проблем. Робота в такому центрі полягає в обслуговуванні вдома малорухомих пенсіонерів і ветеранів, а також самотніх інвалідів. Комусь в аптеку за ліками сходити, комусь допомогти дійти до поліклініки, а з кимось просто поговорити, — так і проходить робочий день соціального працівника територіального центру. Робота тут менш кваліфікована, тому вищої освіти не вимагає. Проте вона більше пов’язана з емоційним, а часто й фізичним, напруженням.

Але попри затребуваність працівників такої спеціальності, особливо на сьогодні, вона не є в Україні престижною. Зарплати соціальних працівників бюджетних організацій дуже маленькі (у середньому близько 1800 грн.).

Оскільки клієнти самі перебувають на межі виживання, коштів від підробітків соціальним працівникам чекати не доводиться. Якщо, наприклад, психолог може працювати як у державних організаціях, так і в комерційних, то соціальні працівники такої можливості не мають на відміну від колег із багатьох розвинутих країнах. Приміром, у США робота соціального працівника вважається дуже шанованою і перспективною. Такий фахівець має всі шанси бути затребуваним не лише на бюджетній державній службі, а й на дохідній комерційній, у середньому одержуючи 3 — 4 тис. дол. на місяць. Часто соціальному працівникові в Америці надають службовий автомобіль. Але для того щоб стати конкурентоспроможним фахівцем, американцеві доведеться не тільки інститут закінчити, а й здобути ступінь магістра. Однак молодь це не зупиняє.

Комерційних соціальних служб і центрів у нашій країні поки що не існує, тому перспективи перейти до приватних структур, де заробітки більші, фахівець позбавлений. Тому в Україні молоді люди не прагнуть іти в соціальні працівники. Чимало з тих, хто опанував цей фах, працюють менеджерами, продавцями, офіціантами. Чому так? Навряд чи всі одразу розчарувалися в обраній професії. Однак навіть улюблена справа, яка не дає людині можливості гідно жити, з часом втрачає привабливі сторони. Мабуть, саме час державі подбати про розбудову галузі та матеріальні стимули для самих соціальних працівників, які сьогодні, по суті на ентузіазмі, отримуючи вкрай скромну заробітну плату, допомагають адаптуватися до життя найнезахищенішим нашим співвітчизникам. А таких і серед вимушених переселенців, і серед бійців, які отримали тяжкі поранення, і серед дітей, яким довелося тривалий час жити у зоні воєнних дій, нині багато. Утім зовсім мало фахівців-альтруїстів, які люблять свою роботу настільки, щоб жертвувати заради неї матеріальним благополуччям.


Ярослава ЗОЛОТЬКО

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42