Юридична практика

Звільнення від оподаткування митом товарів, що ввозяться як іноземні інвестиції

Особливості режиму іноземного інвестування на території України встановлено Законом про режим іноземного інвестування, яким, зокрема, визначено види та форми здійснення іноземних інвестицій, об’єкти іноземного інвестування, державні гарантії захисту іноземних інвестицій тощо.

До набрання чинності Митним кодексом Законом про режим іноземного інвестування також регулювалися питання оподаткування митом товарів, що ввозились в Україну як іноземні інвестиції.

Зокрема, ст. 18 цього Закону встановлювався такий порядок звільнення від сплати мита. Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільнялося від оподаткування митом. При цьому митні органи здійснювали пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації. Вексель погашався і ввізне мито не справлялося, якщо у період, на який надавалося відстрочення платежу, зазначене майно зараховувалося на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства було зроблено відмітку про це на примірнику векселя. Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезене в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, відчужувалось, у тому числі у зв’язку з припиненням діяльності цього підприємства (крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями мало сплатити ввізне мито, яке обчислювалось виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом валюти України, визначеним Нацбанком України на день здійснення відчуження майна.

З набранням чинності Митним кодексом зазначений порядок було спрощено, а ст. 18 Закону про режим іноземного інвестування викладено у новій редакції, згідно з якою оподаткування митом майна, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або використання з метою, безпосередньо не пов’язаною з провадженням підприємницької діяльності), здійснюється у порядку, встановленому Митним кодексом.

Статтею 287 цього Кодексу визначено, що товари (крім товарів для реалізації або використання з метою, безпосередньо не пов’язаною з провадженням підприємницької діяльності), що ввозяться на митну територію України на строк не менше трьох років іноземними інвесторами відповідно до Закону про режим іноземного інвестування з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів) або як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, звільняються від сплати ввізного мита. При відчуженні таких товарів раніше трьох років з часу зарахування їх на баланс ввізне мито сплачується на загальних підставах.

Аналіз зазначених норм дає змогу зробити висновок, що обов’язковими умовами, з дотриманням яких пов’язано право на отримання пільги в оподаткуванні митом товарів, що ввозяться на митну територію України як іноземна інвестиція, є ввезення таких товарів іноземними інвесторами та невідчуження їх протягом строку не менше ніж три роки.

Під іноземними інвесторами в Законі про режим іноземного інвестування розуміють такі категорії осіб:

  • юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;
  • фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;
  • іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;
  • інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Ввезення товарів на митну територію України особами, що не входять до зазначеного переліку, не дає права на отримання звільнення від сплати мита, а неправомірне отримання такого звільнення тягне за собою обов’язок сплатити відповідну суму мита і штрафні санкції.

Наприклад, на митну територію України фізичною особою — громадянином Німеччини було ввезено як внесок цієї особи до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями транспортні засоби з отриманням пільги в оподаткуванні ввізним митом.

Проте у подальшому, після завершення митного оформлення, перевіркою, проведеною митницею, було встановлено, що зазначений громадянин Німеччини одночасно є громадянином України. У зв’язку з цим митницею було зроблено висновок про протиправне отримання звільнення від сплати ввізного мита, оскільки внаслідок наявності громадянства України така фізична особа не може вважатись іноземним інвестором у розумінні Закону про режим іноземного інвестування. На підставі відповідного акта перевірки підприємству, до статутного капіталу якого було ввезено транспорті засоби, виставлено податкові повідомлення-рішення про донарахування несплачених податкових зобов’язань та відповідних штрафних санкцій.

Переглядаючи зазначену справу в касаційному порядку, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 18.10.2012 р. погодився з висновками митниці з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону про режим іноземного інвестування іноземні інвестори — це суб’єкти, які проводять інвестиційну діяльність на території України, зокрема фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності.

Статтею 1 Закону про громадянство визначено, що іноземець — це особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Статтею 2 цього Закону встановлено, що у випадку набуття громадянином України громадянства (підданства) іншої держави або держав у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погодилась з висновками суду апеляційної інстанції щодо доведеності з боку митного органу необґрунтованості застосування підприємством пільги щодо сплати ввізного мита при ввезенні на митну територію України транспортних засобів та, відповідно, правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Саме таку правову позицію Вищий адміністративний суд України висловив і в постанові від 27.06.2013 р. в аналогічній справі.

Що стосується відчуження товарів, ввезених як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу підприємства з іноземними інвестиціями, слід зазначити, що найчастіше судові спори виникають між платниками податків та контролюючими органами з приводу відчуження таких інвестицій, як транспортні засоби.

Розглядаючи справу за позовом підприємства до митниці щодо відчуження транспортних засобів, ввезених на митну територію України як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, Верховний Суд України в постанові від 18.02.2014 р. висловив таку правову позицію.

У 2000 р. Верховною Радою України було прийнято Закон про усунення дискримінації, спрямований на захист конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна (майнових чи немайнових прав) іноземного походження, та суб’єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника та конституційних прав і свобод громадян України.

Згідно з наданим Конституційним Судом України в рішенні від 29.01.2002 р. офіційним тлумаченням положень частини першої ст. 5 Закону про усунення дискримінації (щодо сфери його дії) та частини першої ст. 19 Закону про інвестиційну діяльність (щодо захисту інвестицій):

  • з дня набрання чинності частиною першою ст. 5 Закону про усунення дискримінації спеціальне законодавство та державні гарантії захисту іноземних інвестицій, які діяли на момент реєстрації інвестицій і підлягали застосуванню на вимогу іноземного інвестора на підставі гарантій від зміни законодавства, застосовуються у межах, передбачених ст. 19 Закону про інвестиційну діяльність та ст. 3 цього Закону, згідно з якою зазначені спеціальне законодавство та державні гарантії не регулюють питання валютного, митного та податкового законодавства, чинного на території України;
  • положення частини першої ст. 5 Закону про усунення дискримінації у взаємозв’язку з іншими положеннями цього Закону є підставою як для відмови у наданні, так і для припинення раніше наданих пільг у сфері валютного і митного регулювання та справляння податків, зборів (обов’язкових платежів) підприємствам з іноземними інвестиціями, їх дочірнім підприємствам, а також філіям, відділенням, іншим відокремленим підрозділам, включаючи постійні представництва нерезидентів, незалежно від часу внесення іноземних інвестицій та їх реєстрації.

Таким чином, як зазначає Верховний Суд України, Закон про усунення дискримінації, який прийнято пізніше, ніж Закон про режим іноземного інвестування, припинив пільги для підприємств з іноземними інвестиціями.

Водночас згідно з положенням п. 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону про регулювання ринку автомобілів автомобіль, що був попередньо ввезений в Україну без сплати (повної або часткової) передбачених законодавством податків та зборів, на підставі пільг, наданих законодавством, може бути відчужений або переданий у володіння, або (та) у користування, або (та) у розпорядження тільки після сплати у повному обсязі всіх податків та зборів, передбачених законодавством України на день ввезення автомобіля на митну територію України.

Метою зазначеного Закону є стимулювання виробництва автомобілів в Україні та недопущення випадків ухилення від оподаткування при їх ввезенні чи продажу. Закон про регулювання ринку автомобілів та Закон про усунення дискримінації взаємопов’язані щодо припинення податкових пільг для підприємств з іноземними інвестиціями, зокрема при ввезенні в Україну автомобілів.

Системний аналіз наведених норм права надав підстави Верховному Суду України зробити висновок, що підприємства з іноземними інвестиціями не звільнені від обов’язку сплати податків і зборів при відчуженні автомобілів, які були попередньо ввезені в Україну без сплати передбачених законодавством податків та зборів, контроль за сплатою яких здійснюють митні органи.

Додатково до викладеного Верховним Судом України слід звернути увагу, що Законом про регулювання ринку автомобілів встановлено умову щодо сплати податків не тільки при відчуженні безмитно ввезених автомобілів, а й при переданні їх у користування або у розпорядження.

Відповідно до цього Вищий адміністративний суд України, застосовуючи п. 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону про регулювання ринку автомобілів, ухвалою від 16.04.2014 р. залишив у силі постанову Окружного адміністративного суду, якою відмовлено у задоволенні позову платника податків до митниці про скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами перевірки, в ході якої виявлено передання платником податків третій особі в користування за договором найму автомобілів, попередньо ввезених з-за кордону як іноземна інвестиція.

Окремо необхідно зупинитися на позиції Вищого адміністративного суду України щодо шляхів відчуження іноземної інвестиції, висловленої ним в ухвалі від 18.01.2012 р. в адміністративному спорі між платником податків та митницею.

Підставою для виникнення зазначеного спору стало встановлення в ході проведеної митницею перевірки таких обставин.

Платником податків — підприємством було ввезено на митну територію України із звільненням від оподаткування майно як внесок іноземного інвестора до статутного капіталу цього підприємства.

У подальшому, до закінчення трирічного строку, між іноземним інвестором та підприємством було укладено договір про повернення іноземної інвестиції, відповідно до якого підприємство зобов’язувалось повернути, а іноземний інвестор — прийняти грошовий еквівалент частини іноземної інвестиції. Щодо іншої частини іноземної інвестиції між іноземним інвестором та фізичною особою — учасником підприємства було укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі підприємства, відповідно до якого частка у розмірі 9% відступається на користь фізичної особи.

За зазначених обставин митниця дійшла висновку про те, що з моменту повернення іноземному інвестору грошового еквівалента іноземної інвестиції та продажу ним частки у статутному капіталі підприємства майно, що було ввезено в Україну, за своєю правовою природою не може вважатись іноземною інвестицією.

У зв’язку з цим було направлено податкові повідомлення-рішення про визначення сум податкових зобов’язань та штрафних санкцій за податками, що не були сплачені під час ввезення зазначеного майна.

Вищий адміністративний суд України погодився з правомірністю висновку митниці з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону про режим іноземного інвестування іноземними інвестиціями є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Згідно з пп. 1.28.2 п. 1.28 ст. 1 Закону про прибуток (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пряма інвестиція — це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Аналогічна норма міститься і в ст. 14 чинного Податкового кодексу.

Частиною першою ст. 167 Господарського кодексу корпоративні права визначено як права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Виходячи з аналізу зазначених норм матеріального права вбачається, що іноземне інвестування передбачає передачу свого майна до статутного фонду підприємства в обмін на корпоративні права, емітовані такою особою, без подальшої прямої компенсації вартості такого майна протягом трьох років. Отже, внесене майно стає власністю такого підприємства, а іноземний інвестор володіє своїм внесеним майном через надані йому корпоративні права і має право на управління та отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи.

При цьому діловою метою вкладення іноземної інвестиції є отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Таким чином, виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства та ст. 18 Закону про режим іноземного інвестування (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин), колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що законодавчо прямо передбачається постійний зв’язок іноземного інвестора із внесеним ним майном до підприємства через корпоративні права протягом трьох років з часу зарахування такої іноземної інвестиції на баланс підприємства без прямої компенсації вартості внесеного майна і тільки з метою отримання відповідної частки прибутку або досягнення соціального ефекту.

Підприємство та його контрагент (іноземний інвестор), уклавши договори на поставку товарів як внеску до статутного фонду, не мали на меті здійснити іноземну інвестицію в підприємство для отримання прибутку або досягнення соціального ефекту, а мали намір продати відповідний товар, оформивши його як внесок іноземного інвестора до статутного фонду та безпідставно уникнути сплати податків на імпорт до державного бюджету. Тобто між сторонами фактично відбулася купівля-продаж майна, ввезеного як іноземна інвестиція, до закінчення трирічного строку з часу зарахування іноземної інвестиції.

У зв’язку з цим суд не знайшов підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваних підприємством податкових повідомлень-рішень.

«Гарячі лінії»

Дата: 2 серпня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00