Статті

Катерина МАРКЕВИЧ: «Сьогодні в країні важливо створити інвестиційний клімат, а не просто провести потужну піар-кампанію»

За часів незалежності України не було ще такої влади, яка б не оголошувала залучення інвестицій та поліпшення інвестиційного клімату пріоритетом своєї діяльності. Коли економіка залежна від війни, нинішньому урядові навіть за наявності політичної волі чи не найскладніше за всі попередні залучати інвестиційні кошти. Крім того, справу неможливо зрушити з місця без ефективних дій парламенту. Практика свідчить, що подані нинішнім Кабінетом Міністрів України законопроекти до Верховної Ради України попереднього скликання було прийнято лише після внесення поправок від лобістів чи фінансово-олігархічних груп. Чи зміниться ситуація в парламенті нового скликання, дізнаємося вже незабаром.

Наразі про перспективи припливу капіталів до України та чинники, які впливають на рішення інвесторів, зокрема іноземних, ділиться думками експерт економічних програм Центру Разумкова Катерина МАРКЕВИЧ.


В. — Пані Катерино, наскільки критичним є зниження нині інвестиційної активності в Україні та які стимули, на Вашу думку, можуть спонукати інвестора вкладати кошти в економіку, яку постійно ослаблює війна? 

К. М. — Незаперечним є той факт, що інвестор прийме рішення вкладати кошти лише тоді, коли умови для нього будуть найприйнятнішими. В Україні зараз створено не найкращі умови для входження капіталу. До того ж країна перебуває у стані війни. При цьому ніхто з іноземних інвесторів не може визначити, де саме припиняться військові дії.

Протягом періоду незалежності України проблемі іноземного інвестування приділялася особлива увага, на нестачу іноземного капіталу вказували всі уряди, наголошуючи, що вони є «фундаментом» реструктуризації економіки. Проте на сьогодні немає чинників, які б змогли покращити інвестиційні позиції нашої держави. До того ж усе блокується макроекономічним гальмуванням, невпевненістю у стійкості споживчого попиту, постійними девальваційними очікуваннями, низькою продуктивністю та енерго-витратністю, слабкою диверсифікованістю національної економіки.

Сьогодні в країні важливо створити інвестиційний клімат, а не просто провести потужну піар-кампанію. Головне, аби інвестори були впевнені у завтрашньому дні. Необхідно покращити систему адміністрування інвестицій та систему захисту їх від можливої націоналізації. А Фонд держмайна України має проводити чесну приватизацію, надаючи можливості новим інвесторам, а не олігархічним структурам, які сформувалися за роки незалежності України.

Чинниками, які можуть позитивно вплинути на рішення іноземного інвестора, є надання кредиту МВФ, проведення низки реформ та цьогорічне підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Останнє слугує можливим варіантом посилення «ефекту сусідства» щодо надход-ження прямих іноземних інвестицій — активізацією інвестиційних вкладень з країн — сусідів ЄС.

В.Чи можна сьогодні, коли Україна опинилася у надскладній ситуації, відшукати аналогії в її економічному «анамнезі» з іншими державами світу, аби скористатися їхнім досвідом залучення інвестицій?

К. М. — Справді, використання закордонного досвіду є чи не найкращим варіантом поліпшення інвестиційного становища країни, адже дає змогу провести певні аналогії та зробити висновки: наскільки ті чи інші кроки з активізації інвестиційної діяльності в окремих країнах були позитивними.

Найдоцільнішим для України є використання досвіду країн Вишеградської групи та Балканських країн, які провели вагомі економічні реформи у 90-х роках. Якщо брати до уваги саме інвестиційний аспект, то країни цих угруповань провели лібералізацію умов господарювання (від відкриття бізнесу, умов ведення і до його закриття), повномасштабну приватизацію, надаючи іноземним інвесторам вільний доступ до їхніх ринків, пропонуючи достатньо м’яку податкову базу (надавалися податкові канікули на певний період, а також пільги).

Приватизація може слугувати реальною можливістю покращення макроекономічної ситуації у питанні підвищення рівня зайнятості, покращення торговельного балансу, збільшення дохідної частини бюджету тощо. Проте в Україні, на жаль, склалася думка, що прихід інвестора тягне за собою «розпродаж України». Це свідчить лише про те, що в країні бракує конструктивної політики приватизації, яка враховувала б геополітичні чинники, європейський вектор розвитку та баланс національних інтересів держави й потенційних інвесторів.

Країні потрібна так звана нова приватизація (greenfield privatization), яка має на меті створення підприємства з нуля в країні-реципієнті. Бажано, щоб таке підприємство було експортоорієнтоване, що дало б змогу створити конкурентну продукцію та «вбудувати» країну у світовий поділ праці.

В.Чи однаково захищені сьогодні вітчизняні й іноземні інвестори і яких змін у законодавчій площині (зокрема, щодо оподаткування) досі бракує, аби пом’якшити інвестиційний клімат?

К. М. — Відповідно до українського законодавства в інвестиційній сфері, Закону України від 19.03.96 р. № 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування» для іноземних інвесторів в Україні встановлено національний режим, тобто надано рівні умови діяльності з вітчизняними інвесторами, однак зазначено, що може бути встановлено спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях спеціальних економічних зон. Проте такі зони ліквідовано. Чинний також Закон України від 17.01.2000 р. № 1457-III «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження», який спрямовано на захист конкуренції між суб’єктами підприємницької діяльності, створеними без залучення коштів або майна іноземного походження, та суб’єктами підприємницької діяльності, створеними за участю іноземного капіталу, забезпечення державного захисту вітчизняного виробника.

Щодо оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями, то, використовуючи певний іноземний досвід, можна запропонувати такі зміни: зниження податку на прибуток для підприємств, які працюють у депресивних регіонах і де зареєстрований рівень безробіття становить понад 15%; зниження податку на прибуток для підприємств, які 60% валютних надходжень отримали від експортної діяльності; зниження податку на прибуток для підприємств, які працюють у найбільш стратегічних для країни галузях. Проте в останньому випадку для забезпечення власного спокою головне, щоб Україна мала не менше ніж 50% + 1 акція (з можливістю більшого контролю та управління).

Загалом можна пропонувати безліч пільг, однак слід розуміти, що не завжди вони сприятимуть надто позитивному результату. Так, досвід Китаю засвідчує, що у 90-ті роки обсяги прямих іноземних інвестицій були настільки великими, що бюджетні втрати від надання пільг іноземним інвесторам почали перевищувати їх стимулюючий ефект. До того ж якщо країна надаватиме багато пільг, то це свідчитиме про її слабкість та може призвести до потоку «неефективних» інвестицій.

В.Які галузі найбільше цікавлять інвесторів порівняно з попередніми періодами?

К. М. — Якщо порівнювати галузеву структуру поточного року, 2009 (кризового року) та 2005 року (докризового року), то тенденція вкладення інвестицій щоразу змінюється. Проте має єдиний тренд: поступово знижуються інвестиції у промисловість та збільшуються у сектор послуг. Істотними є інвестиції у фінансовий та страховий ринки, тільки за 2013 рік їх частка відносно загального рівня вкладених інвестицій становила 26,4%. Це незважаючи на те, що минулого року низка банків з іноземним капіталом пішли з України. Безперечно, в умовах, коли промислове виробництво в країні стає невигідним (тривала оборотність капіталу в умовах малої норми прибутку, високі ризики тощо), прямі іноземні інвестиції переважно надходять у торгівлю, будівництво та сектор послуг. Чим це загрожує національній економічній безпеці? Реально це не створить нової бази для розвитку країни, не принесе українській економіці нових технологій, ноу-хау та не змінить структури експорту. Відтак відкриття нових супермаркетів, де власником є іноземний інвестор (частка інвестицій у сектор оптової та роздрібної торгівлі становить 13% усіх прямих іноземних інвестицій), стимулюватиме зростання імпорту, адже вони продаватимуть здебільшого імпортну продукцію. Таким чином, за цими інвестиціями стоять не потенційне зростання експорту і стійкий потік валюти до України, а радше приплив імпорту.

В.Які категорії іноземних інвесторів виявляють найбільший інтерес до стратегічних галузей, зокрема енергетичної?

К. М. — Для України, яка опинилася у надскладному політичному та економічному становищі, коли недостатніми є обсяги власних інвестицій, коли назріла загроза вітчизняній енергетичній безпеці, постає питання забезпечення належного рівня національної безпеки загалом та мінімізація можливих ризиків в енергетичній безпеці зокрема. Як свідчить досвід багатьох країн світу, допомогти у цьому питанні можуть саме іноземні інвестори. І наша держава у цьому напрямі вже має певні напрацювання.

Загалом в Україні в енергетичному секторі серед іноземних інвесторів представлено такі категорії: транснаціональні корпорації, інституційні інвестори (зокрема міжнародні фінансові організації) та окремі енергетичні компанії. Транснаціональні корпорації є найпоширенішою категорією серед інших інвесторів і довгостроковими інвесторами, які можуть посприяти посиленню енергетичної безпеки на екологічно стійкій основі. Серед таких корпорацій, які працюють в Україні та які мали намір працювати, є вже перевірені супермейджори — ExxonMobil, Chevron, Shell, BP, Hunt Oil, Petrobras, — міцність становища яких тривалий час не викликала жодних сумнівів. Також у листопаді 2013 року Кабінет Міністрів України підписали з Еni та EDF (обсяги прогнозованих інвестицій — понад 4 млрд. дол., термін реалізації — 50 років) угоди щодо розробки Чорноморського шельфу. Проте через анексію Криму ці проекти було заморожено.

Серед інституційних інвесторів, «небайдужих» до енергетичного сектора України, можна виділити ЄБРР. Зазначимо, що станом на 1 січня 2014 року банк взяв на себе зобов’язання щодо надання 8,7 млрд. євро у 321 проект в Україні. Цей факт підтверджує зацікавленість міжнародної організації в енергоефективному розвитку країни, що має ґрунтуватися на європейських принципах. Зазначимо, що у 2013 році підтримку банку отримали: проект будівництва СЕС у Вінницькій області потужністю 5 МВт (5,4 млн. євро, компанія Rengу Development), вітропарк «Новоазовський» (48,8 млн. євро, компанія «Вітряні парки України»), проект будівництва біопаливної електростанції потужністю 18 МВт у смт Іванків Київської області (15,5 млн. євро, компанія EIG Engineering).

Серед енергетичних компаній, представлених в електроенергетиці, є представники російського капіталу: групи VS Energy О. Бабакова та Є. Геллера (компанія володіє ПАТ «Київобленерго» та ЗАТ «Ей-І-Ес Рівнеенерго», 50% ПАТ «Закарпаттяобленерго», 64,3% ПАТ «Одесаобленерго») та група «Енергетичний стандарт» К. Григоришина.

В.Наскільки вартісним є багатообіцяючий проект щодо оренди плавучого заводу з регазифікації, скільки часу знадобиться для його реалізації?

К. М. — Для початку необхідно визначитися, що для України важливіше — будувати чи орендувати завод зі скраплення природного газу. Якщо ми говоримо про довгострокові перспективи, то доцільним є саме будівництво, якщо ж ідеться про короткострокові, то найкращим варіантом є оренда. За попередніми оцінками ТОВ «Нафтогазбудінформатика» ще у 2011 році для будівництва СПГ-терміналу в МТП «Південний» обсяги необхідних інвестицій становили 1045 — 1210 млн. дол. (курс — 8 грн. за 1 дол.). Щодо оренди, то орієнтовною є ціна 50 — 60 млн. дол., до якої варто додати ще капітальні витрати, що становлять 50 млн. дол.

Постачання скрапленого природного газу може надати Україні широкі можливості отримання блакитного палива з багатьох регіонів світу, використовуючи механізм ціно-утворення, сформований на європейських біржових майданчиках. Це дасть змогу робити закупівлі за гнучкішими цінами порівняно з ціною, закладеною у довгостроковому контракті між НАК «Нафтогаз України» і ВАТ «Газпром». Проте до уваги варто взяти, по-перше, те, що це ціна на скраплений газ і, по-друге, це можливості з отримання самого газу. Щодо ціни, то вона може істотно коливатися: все залежатиме від попиту на світовому ринку та сезонності. Відповідно, очікувати, що скраплений природний газ буде дешевим, не видається можливим. Для прикладу можна навести 2011 — 2012 роки, коли ціна для Японії за такий газ підвищилася до 700 дол. за 1 тис. м3. Через аварію на АЕС «Фукусіма» істотно зріс попит на скраплений природний газ, і країни-постачальники цим скористалися.

Друге питання — можливість його доставки. А з цього випливає, що необхідно понести певні витрати на транспортування такого газу. Але спершу слід вирішити, який це буде газ і якими шляхами він поставлятиметься. Якщо це будуть країни Північної Африки (Алжир, Єгипет, Лівія) і Близького Сходу (Катар, ОАЕ), то поставляти його можна лише через протоки Босфор і Дарданелли, розташовані в кордонах Туреччини. Проте тут можуть виникнути проблеми у технічному і правовому аспектах транспортування (останніми роками показник завантаженості турецьких проток наблизився до максимально припустимого рівня — понад 50 тис. суден щороку загальним дедвейтом близько 230 тис. т).

Іншим варіантом може бути Азербайджан, який хоч і не володіє наразі технологічними об’єктами для поставок скрапленого природного газу, але має значні його запаси і перевагу в географічному розташуванні: доставка газу з цієї країни Чорним морем не потребує проходження метановозами турецьких проток. Проте для того щоб доставити газ в Україну, необхідно реалізувати проект Азербайджан — Грузія — Румунія Інтерконнектор (АГРІ), відповідно до якого природний газ, добутий в Азербайджані, транспортувався — б трубопроводами на чорноморське узбережжя Грузії (термінал Кулеві), де повинен скраплюватися і після цього транспортуватися до Румунії.

Відповідно, щоб орендувати чи будувати завод зі скраплення природного газу, слід вирішити питання його поставок та окупність усіх витрат, пов’язаних із цим.

Додам лише, що в жовтні поточного року з’явилася інформація про те, що Україна до 2020 року планує побудувати новий газопровід до Польщі потужністю 8 — 10 млрд. м3 газу на рік. За попередніми оцінками, будівництво нового газопроводу з України до Польщі коштуватиме 200 — 245 млн. дол. Отже, реалізація такого проекту є перспективнішою та менш витратною порівняно з поставками скрапленого природного газу (за реалізації такого проекту питання його поставок взагалі втратить актуальність). Та для реалізації необхідно погодження техніко-економічного обґрунтування, а також незмінна політична воля Польщі.


Розмову вела Інна ГОЛОВКО

«Гарячі лінії»

Дата: 29 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42