ПДВ

Неправомірне формування податкового кредиту з ПДВ

Судами при розгляді справ щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з ПДВ беруться до уваги дані податкового обліку платника податку, підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Суть правовідносин полягає в такому.

Як встановлено судом першої інстанції у справі № 805/14587/13-а, податковим органом за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки платника податків з питань дотримання податкового законодавства, правильності визначення, повноти нарахування та своєчасності сплати ПДВ щодо взаємовідносин з контрагентами за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2011 р. встановлено порушення та складено акт від 26.09.2013 р.

Згідно з актом перевірки платником безпідставно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, отриманими від контрагентів, чим порушено:

  • підпункти 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 та пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону про ПДВ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) — занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 8739 грн.;
  • п. 44.1 ст. 44, пункти 198.1 — 198.3 ст. 198, пункти 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу — занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 41 092 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.10.2013 р., яким платнику збільшено суму податкового зобов’язання з ПДВ у розмірі 58 218,75 грн., з якої основний платіж — 49 831 грн., штрафна фінансова санкція — 8387,75 грн.

Щодо віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, отриманими від контрагентів, колегія суддів зазначає таке.

Як випливає з матеріалів справи, вироком районного суду від 22.04.2013 р. у справі Особу 1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою ст. 205 Кримінального кодексу, та призначено їй покарання у вигляді штрафу. Вироком встановлено, що Особа 1, будучи організатором та виконавцем фіктивного підприємництва, після створення суб’єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб, контрагентів) з метою прикриття незаконної діяльності, діючи умисно, з корисливих мотивів, маючи повне розпорядження банківськими рахунками, установчими документами та безпосередній доступ до печаток зазначених підприємств, у період з 18.06.2009 р. по 21.09.2012 р. систематично здійснювала незаконну діяльність, зокрема отримувала від різних суб’єктів підприємницької діяльності реального сектора економіки на розрахункові рахунки фіктивних підприємств кошти в безготівковій формі під виглядом оплати за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги, фактично їх не здійснюючи, при цьому в документації з ведення фінансово-господарської діяльності зазначалися цілі витрат: «закупівля товару», «оплата робіт-послуг», «маркетингові послуги», «на видачу зарплати» тощо. Надалі з банківських рахунків, підконтрольних Особі 1, перераховувалися безготівкові кошти на банківські рахунки підприємств реального сектора економіки (замовникам), які безпосередньо користувалися послугами з конвертації коштів та завищенням валових витрат з метою незаконного заниження податкового зобов’язання. Після таких дій Особа 1 залишала собі заздалегідь обумовлену частину коштів, що конвертуються, від перерахованої з розрахункових банківських рахунків фіктивних підприємств суми як плату за вчинені протиправні дії.

З протоколу допиту Особи 1 від 10.10.2012 р. вбачається, що нею було зареєстровано суб’єктів підприємницької діяльності ТОВ (контрагентів) з метою надання послуг у сфері тіньової економіки, надання послуг з транзиту коштів та конвертації коштів із безготівкової форми в готівкову, тобто з метою прикриття незаконної підприємницької діяльності.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування
та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищезазначеними документами.

Статтею 1 Закону про бухоблік визначено, що первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, передбачених чинним законодавством.

Договір 1

Як вбачається з матеріалів справи, взаємовідносини між контрагентом (продавець) та платником податків (покупець) здійснювалися відповідно до договору від 10.10.2011 р., предметом якого був продаж товару, номенклатура та вартість якого узгоджується сторонами в специфікації, що додається до договору.

Однак специфікації до такого договору на підтвердження реальності господарських операцій позивачем під час перевірки, а також суду першої інстанції не надано, а в наявних в матеріалах справи видаткових накладних неможливо ідентифікувати особу, яка відпустила товар.

Таким чином, в порушення норм частини другої ст. 9 Закону про бухоблік у первинних документах (видаткових накладних) відсутні відомості, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що договір від 10.10.2011 р. та податкові накладні, отримані платником податків від контрагента, не є належними первинними документами, що також підтверджується вироком районного суду.

Договір 2

Як вбачається з матеріалів справи, взаємовідносини між платником (замовник) та іншим контрагентом (виконавець) здійснювалися відповідно до договору від 20.10.2010 р., предметом якого були: надання інформаційних (консультаційних) послуг з питань роз’яснення українського законодавства та своєчасного інформування про зміни до нього в сфері ЗЕД та інші питання, пов’язані з діяльністю у сфері ЗЕД, а також сприяння у підготовці документів для санітарно-епідеміологічного, ветеринарного, фітосанітарного, екологічного контролю та інших контролюючих органів.

Однак згідно з актом перевірки платник на підтвердження правомірності формування податкового кредиту за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом надав лише податкові та видаткові накладні та акти надання послуг. Але актами наданих послуг неможливо підтвердити фактичне надання консультаційних послуг у зв’язку з ненаданням до перевірки нормативного документального підтвердження та обґрунтування вищезазначеного договору.

Крім того, згідно з довідкою у контрагента відсутній вид діяльності за КВЕД, який би дозволяв йому надавати консультаційні послуги, а наявність зазначеного у довідці виду діяльності за КВЕД 74.87.0 «надання інших комерційних послуг» не передбачає надання консультаційних послуг, щодо яких платником податків сформовано податковий кредит.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності формування податкового кредиту платником за наслідками фінансово-господарських відносин із зазначеним контрагентом.

Договір 3

Як вбачається з матеріалів справи, взаємовідносини між контрагентом (виконавець) та платником податків (замовник) здійснювалися відповідно до договору від 01.04.2011 р., предметом якого було технічне обслуговування комп’ютерної та офісної техніки, що обліковується на балансі замовника.

Однак згідно з актом перевірки позивачем до перевірки не було надано акта надання послуг до податкової накладної від 29.11.2011 р. на суму 9360 грн., а в наявних актах наданих послуг неможливо ідентифікувати, яка оргтехніка обслуговувалася, в якій кількості та які ремонти проводились, оскільки на балансі підприємства обліковувалися комп’ютерні засоби в кількості 6 шт. та оргтехніка — 3 шт.

З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності формування податкового кредиту позивачем за наслідками фінансово-господарських відносин із контрагентом.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що податковий орган довів правомірність нарахування платнику податків визначених зобов’язань, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42