Інші податки

Нотаріальне посвідчення фізичною особою — підприємцем договору оренди автомобіля

У господарській діяльності фізичної особи — підприємця досить часто однією із сторін договору найму транспортного засобу є саме такий підприємець.

Цивільним законодавством не передбачено обов’язкового нотаріального посвідчення (нотаріальної форми) правочинів. Правочин, який вчинено у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін.

Правові основи найму (оренди) транспортного засобу визначено параграфом 5 глави 58 Цивільного кодексу, згідно з частиною другою ст. 799 якого договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Розглянемо, чи потрібно фізичній особі — підприємцю посвідчувати такий договір нотаріально.

Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (частина третя ст. 640 Цивільного кодексу). У разі недодержання сторонами вимог законодавства про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша ст. 220 цього Кодексу).

Цивільний кодекс є основним актом цивільного законодавства, що регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Водночас відповідно до частини другої ст. 9 цього Кодексу законом можуть передбачатися особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. При цьому норми таких законів не повинні суперечити нормам Цивільного кодексу і ухвалюватися з дотриманням вимог абзацу третього частини другої ст. 4 цього Кодексу.

Господарський кодекс визначає основні засади господарювання в Україні й регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 цього Кодексу).

Положеннями статей 2 та 55 Господарського кодексу передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є, зокрема, суб’єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною другою ст. 55 цього Кодексу суб’єктами господарювання є:

  • господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
  • громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Під господарською діяльністю розуміють діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва — підприємцями. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності (ст. 3 Господарського кодексу).

Стаття 4 цього Кодексу розмежовує відносини у сфері господарювання з іншими видами відносин, зазначаючи, що не є предметом регулювання цього Кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом. Крім того, особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються саме Господарським кодексом.

Відповідно до статей 24 і 25 Цивільного кодексу фізичною особою як учасником цивільних відносин визнається людина, яка набуває цивільної правоздатності у момент її народження. Статтею 30 цього Кодексу встановлено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Водночас частинами першою та другою ст. 50 Цивільного кодексу передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб — підприємців є відкритою.

Згідно з частиною першою ст. 128 Господарського кодексу громадянин визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 цього Кодексу. Таким чином, у господарських відносинах фізичні особи — підприємці беруть участь насамперед як підприємці, а не як фізичні особи, і лише на підставі їх державної реєстрації та внесення відомостей про них до єдиного державного реєстру.

Закони, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, застосовуються в частині, в якій вони не суперечать положенням Цивільного кодексу.

Враховуючи положення частини другої ст. 4 цього Кодексу, основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс, тому в разі якщо норми Господарського кодексу не містять певних особливостей регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання, а визначають лише загальні правила, які не узгоджуються з більш деталізованими відповідними правилами Цивільного кодексу, слід застосовувати положення, встановлені саме Цивільним кодексом.

Абзацом другим п. 6 Порядку № 1388 визначено, що транспортні засоби, які належать фізичним особам — підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Таким чином, оскільки Господарським кодексом не передбачено особливостей нотаріального посвідчення договору оренди транспортного засобу, укладеного за участю фізичної особи — підприємця, то у вирішенні цього питання слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом (зокрема, в нормах частини першої ст. 209, частини першої ст. 220, частини третьої ст. 640 та частини другої ст. 799), а це, у свою чергу, означає, що договір оренди транспортного засобу, укладений за участю фізичної особи — підприємця в простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, є недійсним.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42