Інтерв’ю

Іван Томич: «Реєстрація земельних ділянок і платників податків повинна здійснюватися за місцем користування землею»

В Україні склалася парадоксальна ситуація. Маємо агропромисловий комплекс, який динамічно розвивається. Ця бюджетоформуюча галузь щороку напов-нює державну скарбницю податковими платежами на мільярди гривень. Водночас 14 млн. українських селян — третина населення — нині переймається тим, як вижити. Розвитком села ніхто не займається, праця ж на землі важка, а замість вдячності — шахрайські ціни на сільськогосподарську продукцію заганяють селян у злидні. Невипадково кожного року кількість фермерських господарств скорочується на 10%, а з мапи України зникає десяток сіл. Здавалося, що започаткований ще на зорі незалежності фермерський рух здатен буде вирішувати і проблеми села. Утім державна політика у сфері АПК лише наростила проблеми. У чому причини, ми поцікавилися в голови Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів Івана Томича.


Голова Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів Іван ТомичВ.Іване Федоровичу, чим є сьогодні фермерство України?

І. Ф. — Якщо брати виключно фермерські господарства, то сьогодні вони працюють на 4,5 млн. га ріллі. Це майже 15% від загальної кількості землі, що обробляється. У виробництві продукції частка фермерів становить від 5 до 25% за окремими видами. Іще один показник — кількість господарств. Ми мали найкращий результат у 2008 році — майже 45 тисяч фермерських господарств, які забезпечували близько півмільйона робочих місць. На превеликий жаль, з того часу спостерігається зменшення їх кількості, а після 2010-го цей процес прискорився. Нині ми маємо менше ніж 40 тисяч фермерських господарств, де вже скоротилося 100 тисяч робочих місць.

В.А як у Європі справи з фермерським рухом?

І. Ф. — Якщо говорити про тип господарювання в країнах ЄС — це виключно фермерство. Фермерські господарства в Європі вироб-ляють 97% продукції ЄС. Середній розмір тамтешнього фермерського господарства сягає 13 га. А в таких країнах, як Польща, Румунія, Болгарія, — від 3 до 7 га. У нас середній розмір фермерського господарства — 105 га ріллі. Проте в українських реаліях навіть за таких великих площ фермер не в змозі вести незалежну економічну політику. Її формують ті, хто оброб-ляє понад 100 тис. га землі, тобто агрохолдинги.

В.Але ж фермери сплачують податки, орендну плату...

І. Ф. — Ми провели аналіз. Доктор економічних наук Микола Калінчик чітко визначив, що фермерські господарства за останні 10 років сплачують з 1 га податків у 8 разів більше, ніж великі агрохолдинги. Робочих місць у фермерських господарствах у 15 разів більше, ніж в агрохолдингах. Соціальна підтримка і надання допомоги місцевим громадам з боку фермерів є набагато більшою, аніж від великих агрохолдингів. Збереження землі, охорона земель набагато ефективніше здійснюються у фермерських господарствах. І цей перелік переваг дуже довгий.

В.То може, нині ситуація виправиться?

І. Ф. — Перш за все в нинішній ситуації, після Майдану, коли триває війна, люди з тривогою очікують завтрашній день. І домінуюча позиція фермерів — вийти до політиків, органів влади з ініціативою об’єднатися навколо стратегії поетапного формування європейського устрою в сільській місцевості, в основі якої лежатиме тип господарювання — фермерство. Це є виключно пріоритетним не тільки з точки зору робочих місць, добробуту, розвитку громад, а й з точки зору нарощування аграрної продукції. Скажіть, хіба обов’язково імпортувати до України продукцію, якої і у нас вдосталь? Приміром, яблука. Хіба сьогодні за валюту потрібно їх купувати за кордоном? Зрозуміло, ні. Українське яблуко набагато краще. І може бути конкурентним. Або візьмемо овочевий кошик. Наша земля здатна дати кращий продукт. Ми можемо наситити продуктами внутрішній ринок, ще й продавати їх за його межі. Однак сьогодні ми експортуємо лише олію, кукурудзу, пшеницю. Все.

А ми могли б торгувати по-іншому. Тому фермери хочуть сформувати систему господарювання, яка б давала перспективу розвитку українського села. Такого села, де б залишалася молодь, де б були робочі місця, розвивалася інфраструктура, встановлювалися стандарти життя не гірші, ніж у ЄС.

В.А хто ж проти? Що не дає можливості реалізувати цей план?

І. Ф. — Насамперед цінова політика. Вона нині є вбивчою і грабіжницькою. Закупівельна вартість молока — 2,10 — 2,50 грн. за 1 л, зерна — 1800 грн. за 1 т, соняшнику — 3700 грн. за 1 т. Можна далі продовжувати. Такі ціни не покривають навіть витрат. У цьому і полягає найбільша проблема.

В.Що потрібно для вирішення цієї проблеми?

І. Ф. — Просто повернутися до виконання законів. У нас є Закон «Про державну підтримку сільського господарства». Відповідно до цього Закону існує Аграрний фонд, котрий за досвідом країн ЄС слідкує за ціновою політикою. Якби виконання положень Закону працювало на підтримку цінової політики, у нас однозначно такої ситуації, як сьогодні, не виникало б.

І ще один момент. Необхідний розвиток інфраструктури аграрних ринків. Сьогодні ж, приміром, не можна 98% картоплі, яку вирощують одноосібники, понести мішками до Європи. Повинні працювати розфасовка, упаковка, сертифікація, логістика... Без цього представляти наш продукт на зовнішніх ринках просто безглуздо.

Тому розвиток інфраструктури, виконання Закону «Про фермерське господарство», державна підтримка і чітка політична воля керівництва держави виконувати чинні закони можуть змінити ситуацію в ціновій політиці. І це перша умова. Бо цьогоріч знову матимемо рекорд — близько 80 млрд. грн. селяни втрачають за рахунок ганебної цінової політики.

В.Тобто закони ухвалено, але вони не діють і реальної підтримки фермерського руху немає?

І. Ф. — Так. У повному обсязі ігноруються закони і про фермерське господарство, і про державну підтримку АПК, і про пріоритетний розвиток села. Існують п’ять законів, які є виключно важливими і здатні серйозно вплинути на розвиток аграрного виробництва. Навіть нових не треба ухвалювати. Потребує законодавчого втручання хіба що питання врегулювання фермерських земель. Адже нині фермер працює на землях і не впевнений, що оброблятиме їх і в наступні роки. Така невпевненість, «підвішеність» створює систему відсутності залучення всіх можливих ресурсів для роботи. Питання фермерських земель актуальне з 1991 року і до сьогодні не вирішене. Але це дуже просто зробити одним голосуванням Верховної Ради України.

В.Наскільки це питання болюче для фермерів?

І. Ф. — Одне з найболючіших. І ми практично постійно на цьому наголошуємо. Потребує врегулювання ПДВ. На нашу думку, це легко зробити, податок міг би стати чинником, який стимулює селян об’єднуватися в кооперативи. Необхідно внести лише уточнення в положення Господарського кодексу України, якими врегульовуються законодавчі питання сільгоспкооперації. Надзвичайно прості закони, за які можна проголосувати протягом одного дня. Вони не є лобізмом і не потребують додаткових витрат, а також прості в реалізації. Хто ж проти того, щоб селяни жили краще?

В.Люди зайняті реформами. Певно, руки не доходять...

І. Ф. — Треба відверто сказати, що якраз немає кому селянські питання порушувати у Верховній Раді. Там є представництво великого бізнесу, а от саме представників дрібних товаровиробників немає. Напевно, в цій ситуації руки не доходять...

Інший блок проблем — земельні питання. Надзвичайно багато їх криється в реєстрації земельних ділянок, земельних часток — паїв, передачі їх реєстрації сільським і селищним радам. Повірте, більшої корупції і більшої шкоди не було зроблено у сфері земельних відносин, ніж передача цих повноважень Держкомзему. Тому треба повернути місцевим органам реєстрацію земельних паїв.

Реєстрація земельних ділянок і платників податків має здійснюватися за місцем користування землею. А не за межами не лише району, а й області чи країни. Є різні варіанти.

Наступне питання стосується обмеження використання земель однією фізичною чи юридичною особою. Сьогодні надзвичайно велика проблема в тому, що землі концентруються в руках декількох олігархічних кланів. І цей процес набуває динаміки. До мільйона гектарів в одних руках — це серйозний виклик. Тому обмеження, а отже, зміни до Закону «Про оренду землі» в цій частині є досить важливими.

В.Схоже, незначними поправками до законів, як ви кажете, тут не обійтися. Вочевидь, земельні питання доведеться просівати через дуже щільне сито.

І. Ф. — Це питання не стільки до законодавчої гілки влади, скільки до виконавчої. Так само, як для влади потрібна люстрація, необхідна й нам «люстрація» земельних відносин. Приміром, 10 млн. га землі — а ця площа дорівнює площі кількох європейських країн — перебуває поза легальним ринком. Країна втрачає десятки мільярдів гривень для суспільства і бюджету.

В.Фермери мають власні пропозиції до податкової політики. Якраз напередодні старту чергової податкової реформи, може, оприлюдните їх? Сподіватимемося, що хтось почує.

І. Ф. — Ми виступаємо за нову диференційовану європейськи -орієнтовану податкову політику, за якої дрібні виробники, котрі обробляють до 100 га землі, сплачували б єдиний земельний податок і більше — жодних податків. Для тих, хто працює на територіях від 100 до 2000 га, — зберегти нині діючу систему, а вже для тих, хто свої інтереси розкидав на землях площею понад 2000 га, запровадити загальну систему оподаткування.

Бюджетна політика на 2015 рік повинна передбачати один напрям — це підтримка інтеграції, в тому числі розвитку інфраструктури обслуговуючої кооперації, в ЄС.

В аграрному секторі ми можемо досягти надзвичайно серйозного приросту: майже 10% валового продукту щороку, якщо обрати правильно стратегію. Тому це є одним із напрямів, де всі повин-ні зробити такі кроки, які б дали можливість розвиватися. Ми сподіваємося, що влада зреагує на очікування селян.


Розмову вели В’ячеслав КОЗАК,
Микола ВЛАЩУК

 

«Гарячі лінії»

Дата: 15 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42