Юридична практика

Дії фіскального органу при проведенні перевірки платника податків

Суть справи. На думку суб’єкта господарювання, органом ДФС грубо порушено порядок проведення перевірки, а це є безумовною підставою для скасування донарахованих сум податкових зобов’язань.

Судове рішення. Вищий адміністративний суд України (далі — ВАСУ), підтримуючи позицію органу ДФС, при розгляді справи № К/9991/26215/12 за позовом ТОВ «Б» про визнання протиправними дій зазначає таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що при проведенні перевірки органом ДФС виявлено факт порушення ТОВ «Б» частини п’ятої ст. 203, частин першої та другої ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу щодо недодержання вимог зазначених статей у момент вчинення правочинів, які не спрямовано на реальне настання наслідків, здійснених TOB «Б» при придбанні та продажу товарів (послуг). Крім того, контролюючий орган посилається на те, що  в порушення статей 656, 662, 665 Цивільного кодексу  товар за зазначеними правочинами не було передано. Перевіркою також встановлено відсутність об’єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за звітні періоди, які підпадають під визначення Закону про ПДВ, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

На підтвердження своїх висновків орган ДФС посилався на те, що господарську діяльність від імені TOB «Б» здійснювали невстановлені особи, які за юридичною адресою відсутні.

Суди попередніх інстанцій не погодилися з такими доводами контролюючого органу, виходячи з того, що виконання договорів, укладених між ТОВ «Б» та його контрагентами, підтверджено актами приймання-передачі, податковими та видатковими накладними, специфікаціями, які залучені до матеріалів справи.

Придбаний товар було прийнято та оплачено ТОВ «Б».

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що перевірку ТОВ «Б» проведено з порушенням пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу, оскільки органом ДФС не надано доказів, на підставі яких документів фінансової і податкової звітності, а також первинних бухгалтерських документів було проведено невиїзну документальну перевірку, та докази отримання ТОВ «Б» повідомлення про вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У матеріалах справи відсутні також докази направлення на адресу ТОВ «Б» запиту «Про надання пояснень та їх документального підтвердження».

Однак колегія суддів ВАСУ не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Як вбачається з позовної заяви, ТОВ «Б» просило, зокрема, визнати протиправними дії органу ДФС щодо визнання та визначення в акті перевірки нікчемних правочинів, здійснених TOB «Б» при придбанні та продажу товарів (послуг).

Водночас відповідно до частини другої ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою згідно із цим Кодексом, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі цих вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, якого вони просять.

Наведеною процесуальною нормою встановлено можливість адміністративного суду вийти за межі позову з метою  всебічного та повного розгляду справи і у зв’язку з необхідністю захисту прав і законних інтересів особи у публічних правовідносинах.

Під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій ТОВ «Б» позовних вимог не змінювало. Будь-яких обґрунтувань та мотивів необхідності виходу за межі позовних вимог для захисту прав, свобод та інтересів ТОВ «Б» у справі суд першої інстанції не навів, що свідчить про порушення норм процесуального права.

Підпунктом 62.1.3 п. 62.1 ст. 62 Податкового кодексу (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу органи ДПС мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи ДПС функцій та завдань.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу результати перевірок (крім камеральних) оформляються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу ДПС та платниками податків або їх законними представниками (за наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно з п. 58.1 ст. 58 та п. 86.8 ст. 86 зазначеного Кодексу на підставі акта перевірки податковим органом приймається податкове повідомлення-рішення.

Дії контролюючого органу з проведення перевірки та складання акта перевірки є способом реалізації наданої суб’єкту владних повноважень компетенції, а сам акт перевірки не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства, а є лише носієм інформації, встановленої під час проведення перевірки, та не порушує права платника.

Тобто судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи, причому такі порушення мають полягати у відповідних правових наслідках у вигляді зміни стану прав та обов’язків позивача або створення об’єктивних перешкод у реалізації законного інтересу відповідної особи, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов’язаної особи. Лише в такому разі позовні вимоги можуть бути задоволені.

Однак ТОВ «Б» не було надано до суду обґрунтованих пояснень та доводів, які б свідчили про те, що саме висновки акта, зокрема в частині щодо визнання правочинів такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, не спрямовані на реальне настання наслідків,  обумовлених цими правочинами, та щодо визнання договорів нікчемними, порушили права чи створили негативні наслідки для суб’єкта господарювання та його діяльності.

Також слід зазначити, що відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу органи ДПС мають право проводити перевірки платників податків (крім Нацбанку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з вимогами  п. 79.1 ст. 79 зазначеного Кодексу документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу ДПС рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

Положеннями п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу ДПС виключно на підставі рішення його керівника, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки є ситуація, коли за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи ДПС, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов’язковий письмовий запит органу ДПС протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

За нормами п. 73.3 ст. 73 цього Кодексу органи ДПС мають право звернутися до платників податків та інших суб’єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Відповідно до пп. 16.1.7 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу платник податків зобов’язаний надавати контролюючим органам інформацію в порядку,  строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, органом ДФС було складено два акти перевірки відповідності юридичної адреси фактичного місцезнаходження суб’єкта підприємницької діяльності, згідно зі змістом яких ТОВ «Б» за юридичною та фактичною адресами не перебувало.

У зв’язку з цим органом ДФС видано наказ на проведення позапланової перевірки, який не було вручено, оскільки ТОВ «Б» за перевіреними адресами було відсутнє. Крім того, контролюючим органом було надіслано TOB «Б» запит про надання пояснень та їх документального підтвердження, відповіді на який не було отримано.

З огляду на зазначене висновки судів попередніх інстанцій про порушення органом ДФС порядку проведення невиїзної документальної перевірки є також необґрунтованими та безпідставними, оскільки судами не наведено жодного доводу, яким саме чином дії контролюючого органу в частині процедури проведення перевірки порушили права та інтереси ТОВ «Б».

Таким чином, ВАСУ за результатами розгляду справи рішення судів попередніх інстанцій скасував, у задоволенні позову ТОВ «Б» відмовив повністю.

«Гарячі лінії»

Дата: 6 вересня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00