Інші податки

Податковий компроміс як форма налагодження діалогу між фіскальними органами та платниками податків

Нормами Закону № 63, який набрав чинності з 17.01.2015 р., запроваджено можливість звільнення від відповідальності платників податків за умови добровільного декларування ними податкових зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток підприємств, тобто ймовірність діалогу між органами ДФС та платниками податків щодо забезпечення надходжень податків до бюджету. Підставою започаткування інституту податкового компромісу в нашій державі слугував позитивний досвід низки європейських країн щодо детінізації економіки та вдосконалення податкового законодавства.


Зокрема, використання процедури податкового компромісу або її аналогів у податкових правовідносинах як однієї з можливих спроб виведення економіки з «тіні» простежується у фіскальній політиці США, Німеччини, Ірландії, Великої Британії. Добровільна акція декларування недоплачених до бюджету платежів - це певний компроміс між державою та платниками податків, результатом якого є взаєморозуміння та як наслідок — надходження коштів до бюджету. Позитивним прикладом цього є Ірландія, де влада в 1998 р. зуміла зібрати до бюджету суму, що дорівнювала приблизно 2,5 ВВП. Результативністю в цьому напрямі може поділитися й Італія, у якій було задекларовано понад 100 млрд. євро та сплачено до бюджету близько 7% від легалізованих грошей, тобто до бюджету додатково надійшло 7 млрд. євро.

Так у чому ж полягає податковий компроміс?

Податковий компроміс — це режим звільнення від юридичної відповідальності платників податків та/або їх посадових (службових) осіб за заниження податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ за будь-які податкові періоди до 01.04.2014 р. з урахуванням строків давності, встановлених ст. 102 Податкового кодексу. Зокрема, під строками давності розуміють визначення грошових зобов’язань протягом 1095 днів з дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а якщо таку декларацію було подано пізніше, — за днем її фактичного подання.

Відомо, що за порушення законів з питань оподаткування застосовуються такі види юридичної відповідальності, як фінансова, адміністративна та кримінальна. При цьому фінансова відповідальність застосовується, як правило, згідно з Податковим кодексом у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Тому законодавцем обумовлено, що податкові зобов’язання згідно з процедурою податкового ком-промісу сплачуються платником податків до бюджету в розмірі 5% від суми заниження податкового зобов’язання. Інша частина95%вважається погашеною за наслідками досягнення податкового компромісу, штрафні санкції до платника не застосовуються, а пеня відповідно не нараховується.

Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється в порядку, передбаченому Кримінальним та Кримінальним процесуальним кодексами, оскільки діяння, вчинене платником податків або його посадовими (службовими) особами, що призвело до заниження його податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ, якщо такі податкові зобов’язання уточнено за процедурами застосування податкового компромісу та сплачено до бюджетів, не вважається умисним ухиленням від сплати податків, зборів (п. 10 Закону № 63, ст. 212 Кримінального кодексу).

Водночас необхідно врахувати, що суть податкового компромісу — це звільнення від відповідальності за заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств та завищення податкового кредиту з ПДВ, і перед-усім — звільнення добросовісних платників податків.

З огляду на положення частини п’ятої ст. 212 Кримінального кодексу щодо звільнення від кримінальної відповідальності платників податків у разі досягнення процедури податкового компромісу, а також складу злочину, передбаченого зазначеною статтею, який визначається як завдання шкоди державі, суспільству, вважається, що інші статті Кримінального кодексу (статті 358, 366 тощо, які є допоміжними у разі кримінального провадження за ст. 212 цього Кодексу) не повинні застосовуватись до таких осіб, оскільки відсутній склад злочину у вигляді нанесення збитків державі. Однак таке звільнення не стосується недобросовісних платників податків, які організовували та створювали злочинні схеми.

У зв’язку з цим внесено відповідні зміни до ст. 212 Кримінального кодексу та ст. 284 Кримінального процесуального кодексу в частині звільнення від відповідальності у разі досягнення сторонами податкового компромісу.

Під досягненням компромісу розуміють сплату платником податків в установлений Законом № 63, Податковим кодексом строк до бюджету сум податкових зобов’язань з ПДВ та/або податку на прибуток.

Нормами Закону № 63 процедуру податкового компромісу поширено на випадки:

  • добровільного декларування платником податків занижених податкових зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток у відповідних податкових звітних періодах до 01.04.2014 р. (п. 1 підрозділу 92 розділу XX Податкового кодексу);
  • добровільного декларування платником податків занижених податкових зобов’язань у разі, коли у платника податків незалежно від процедури податкового компромісу за рішенням контролюючого органу розпочато документальну перевірку або складено акт за наслідками такої перевірки (п. 7 зазначеного підрозділу);
  • коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов’язання з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ не узгоджено відповідно до норм Податкового кодексу (той самий пункт);
  • коли не узгоджено суми податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура адміністративного оскарження (той самий пункт);
  • коли не узгоджено суми податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового оскарження (той самий пункт).

При цьому після досягнення податкового компромісу податкові зобов’язання, щодо яких проводилася зазначена процедура, не підлягають оскарженню платником податків та їх розмір не може бути ним змінено в інших податкових періодах, а сума погашеного податкового зобов’язання з податку на прибуток та/або ПДВ у розмірі 95% внаслідок застосування податкового компромісу не враховується для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств.

Додатковою гарантією захисту платника податків при застосуванні процедури податкового компромісу виступає заборона органам ДФС проводити у наступних періодах перевірки щодо податку на прибуток підприємств та/або ПДВ за уточненими операціями за зазначеними податками.

Для того щоб скористатися запропонованою процедурою податкового компромісу, платник податків має право подати протягом 90 днів з дня набрання чинності Законом № 63 до контролюючого органу за основним місцем податкового обліку уточнюючі розрахунки з ПДВ та/або податку на прибуток підприємств за будь-які податкові періоди до 01.04.2014 р. (з урахуванням 1095 днів, установлених ст. 102 Податкового кодексу), в яких визначити суму завищення витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та/або суму завищення податкового кредиту з ПДВ. Разом з уточнюючим розрахунком платник податків може подати у довільній формі заяву, в якій зазначити інформацію щодо мотивів подання такого розрахунку, проведення перевірки, перелік (опис) операцій, щодо яких здійснено уточнення показників декларації (за відсутності затвердженого у встановленому порядку переліку). У переліку операцій необхідно відобразити дані, які дають можливість чітко ідентифікувати кожну господарську операцію, щодо якої було допущено завищення податкового кредиту та/або витрат, які враховуються при визначенні об’єкта оподаткування, що стало наслідком заниження податкових зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток до бюджету. До таких даних належать: назва (ПІБ); код ЄДР суб’єкта господарювання (реєстраційний номер облікової картки платника податків), по операціях (взаємовідносинах) з яким було віднесено суми до складу податкового кредиту та/або витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування; дата, номер, вид, строк дії договору, на виконання якого здійснювалися ці операції; податковий (звітний) період, у якому було допущено завищення податкового кредиту та/або витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування; сума завищення податкового кредиту та/або витрат; дата, номер податкової накладної, на підставі якої було віднесено відповідні суми до податкового кредиту, тощо.

Форму уточнюючих розрахунків з ПДВ затверджено наказом № 13.

Зазначимо, що на сьогодні проект наказу Мінфіну України «Про затвердження форми Уточнюючого розрахунку з податку на прибуток підприємств для застосування податкового компромісу» перебуває на опрацюванні, а тому платники податків мають право подати уточнюючий розрахунок за діючою на час подання формою як окремий документ, але в обов’язковому порядку з переліком (описом) господарських операцій, щодо яких здійснено уточнення показників за деклараціями. При цьому вимоги ст. 50 Податкового кодексу на випадки подання уточнюючих розрахунків податкових зобов’язань у процедурі податкового компромісу не поширюються.

Необхідно звернути увагу, що при складанні уточнюючих розрахунків податкових зобов’язань для застосування податкового компромісу не враховуються суми коригувань податкового кредиту з ПДВ та/або витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування податком на прибуток, відображених в уточнюючих розрахунках, які одночасно відповідають таким умовам:

  • подані в порядку, встановленому ст. 50 Податкового кодексу, після 01.04.2014 р.;
  • уточнюють показники податкових декларацій за звітні (податкові) періоди, що передували 01.04.2014 р.;
  • за результатами подання таких уточнюючих розрахунків було зменшено податкове зобов’язання (збільшено від’ємне значення) з податку на прибуток або ПДВ за такі звітні (податкові) періоди.

Водночас слід враховувати й обмеження, запроваджені Законом № 63: у платника податків за результатами застосування податкового компромісу не можуть виникати або збільшуватися помилково та/або надміру сплачені грошові зобов’язання.

Отже, контролюючий орган протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем подання уточнюючого розрахунку, приймає рішення про необхідність або відсутність необхідності проведення документальної позапланової перевірки, про що повідомляє платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручає платнику податків (його законному представнику чи уповноваженому представнику) під розписку.

Рішення приймається керівником контролюючого органу на підставі колегіального розгляду структурними підрозділами поданих платником матеріалів, що оформляється відповідним протоколом.

При цьому слід урахувати, що подання платником податків уточнюючого розрахунку за періоди, щодо яких не було проведено документальну перевірку, може бути підставою для проведення документальної позапланової перевірки згідно з процедурою податкового компромісу (п. 3 підрозділу 92 розділу XX Податкового кодексу).

День отримання платником податків рішення контролюючого органу про відсутність необхідності проведення документальної позапланової перевірки є днем узгодження податкового зобов’язання, визначеного в уточнюючому розрахунку, яке підлягає сплаті протягом 10 календарних днів з дня, наступного за днем узгодження.

У разі якщо керівником контролюючого органу прийнято рішення про необхідність проведення документальної позапланової перевірки платника податків — юридичної особи, така перевірка здійснюється відповідно до норм п. 3 підрозділу 92 розділу XX Податкового кодексу з дотриманням вимог щодо особливостей організації, умов допуску та порядку проведення такої перевірки.

Така документальна перевірка проводиться виключно з питань, які стосуються витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, та/або суми завищення податкового кредиту з ПДВ, у межах податкових (звітних) періодів та суб’єктів господарювання, за господарськими операціями (взаємовідносинами) з якими платником податків подано уточнюючі розрахунки. Якщо за її наслідками не встановлено порушень, складається довідка, що направляється/вручається платнику у порядку, встановленому статтями 42, 58 Податкового кодексу. У разі якщо за наслідками перевірки встановлено порушення, складається акт перевірки та у строки, визначені п. 86.8 ст. 86 цього Кодексу, з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (за наявності) приймається податкове повідомлення-рішення на всю суму грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій).

Платник податків сплачує суму податкового зобов’язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні, у розмірі 5% від суми податку. Інша частина — 95% — вважається погашеною, у тому числі штраф і пеня.

Якщо платник податків розпочав процедуру адміністративного та/або судового оскарження податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі акта документальної позапланової перевірки, складеного відповідно до п. 3 підрозділу 92 розділу XX Податкового кодексу, то податковий компроміс не застосовується і сплаті у встановлений Кодексом строк підлягає вся сума грошового зобов’язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні.

Наголошуємо, що вся процедура досягнення податкового компромісу має тривати не більше ніж 70 календарних днів з дня, наступного за днем подання уточнюючого розрахунку.

Слід приділити увагу і положенням Закону № 63, згідно з якими процедура податкового компромісу поширюється також на неузгоджені суми податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ, визначені у податкових повідомленнях-рішеннях, щодо яких триває процедура судового та/або адміністративного оскарження, а також на випадки, коли платник податків отримав податкове повідомлення-рішення, за яким податкові зобов’язання не узгоджено відповідно до норм Податкового кодексу. Досягнення податкового компромісу у такому разі здійснюється за заявою платника податків у письмовій формі до контролюючого органу про намір досягнення податкового компромісу, і в такому випадку днем узгодження платником податків податкових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні, є день подання такої заяви до відповідного контролюючого органу за основним місцем обліку. У разі несплати платником податків такого податкового зобов’язання у розмірі 5% в установлені Кодексом строки сплати узгодженого податкового зобов’язання, визначеного контро-люючим органом, таке податкове зобов’язання вважається неузгодженим, а ком-проміснедосягнутим.

У разі подання до органу за основним місцем обліку заяви про намір досягнення податкового компромісу під час процедури адміністративного оскарження платник податків одночасно має повідомити про таку заяву і контролюючий орган, до якого він подав скаргу у порядку, визначеному ст. 56 Податкового кодексу, з метою уникнення надалі непорозумінь та суперечностей. Зауважимо, що досягнення податкового компромісу на стадії адміністративного оскарження є підставою для залишення скарги без розгляду (у цілому чи в частині) на підставі п. 56.11 ст. 56 цього Кодексу.

Платник податків може подати заяву про намір досягнення податкового компромісу і під час процедури судового оскарження до моменту набрання законної сили рішенням суду (винесення рішення судом апеляційної інстанції).

Незважаючи на те що процедура касаційного оскарження є продовженням процедури судового оскарження, до суду касаційної інстанції подаються скарги на рішення судів, що набрали законної сили, а відтак у випадку винесення рішення на користь фіскального органу податкові зобов’язання в оспорюваних податкових повідомленнях-рішеннях не можуть вважатися неузгодженими.

Водночас у разі прийняття рішення на користь платника податків предмет податкового компромісу відсутній, оскільки податкове повідомлення-рішення скасовано. Однак це не позбавляє платника податків від застосування процедури податкового компромісу шляхом подання уточнюючих розрахунків відповідно до п. 1 підрозділу 92 розділу XX Податкового кодексу.

При застосуванні процедури податкового компромісу під час адміністративного та/або судового оскарження потрібно враховувати, що податковий компроміс поширюється виключно на податкові зобов’язання з податку на прибуток підприємств та/або ПДВ, і нормами Закону № 63 не передбачено застосування цієї процедури до штрафних санкцій. Це зумовлено самими визначеннями понять податкового зобов’язання, грошового зобов’язання та штрафної санкції, які необхідно розмежувати.

Зокрема, згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу податкове зобов’язання — сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, у порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), а відповідно до пп. 14.1.265 цієї статті штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) — плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері ЗЕД.

При цьому сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов’язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері ЗЕД є грошовим зобов’язанням (пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Відповідно до ст. 113, п. 112 розділу VIII Кодексу адміністративного судочинства підставою для примирення сторін на будь-якій стадії процесу є досягнення податкового компромісу щодо сплати податкових зобов’язань з ПДВ та податку на прибуток підприємств згідно з підрозділом 92 розділу XX Податкового кодексу. Сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок. Примирення сторін може стосуватися лише прав та обов’язків сторін і предмета адміністративного позову. За клопотанням сторін суд зупиняє провадження у справі на час, необхідний їм для примирення. У разі примирення сторін суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, у якій фіксуються умови примирення. Вони не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси. У разі невиконання умов примирення однією із сторін суд за клопотанням іншої сторони поновлює провадження у справі.

Таким чином, податковий компроміс запроваджено як ефективний європейський спосіб узгодження сум податкових зобов’язань, можливість для врегулювання спірних ситуацій із контролюючими органами та забезпечення додаткових надходжень до бюджету шляхом виконання платниками податків відповідного конституційного обов’язку.

«Гарячі лінії»

Дата: 6 вересня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00