Юридична практика

Адміністративний арешт майна

Суть справи. Накладення арешту на кошти платника податків, що перебувають у банку, є винятковим способом захисту інтересів держави щодо погашення податкового боргу.

Судове рішення. ВАСУ, підтримуючи позицію органу доходів і зборів при розгляді справи № К/800/23404/13 за позовом контролюючого органу про накладення арешту на кошти, що перебувають у банках фермерського господарства «Х» (далі — ФГ «Х»), зазначає таке.

Судами попередніх інстанцій при розгляді зазначеної справи встановлено, що причинами звернення органу доходів і зборів з таким позовом стали наявність у ФГ «Х» податкового боргу та відсутність майна для його погашення.

Відповідно до пп. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу (далі — у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий орган має право звертатися до суду з позовом щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що перебувають у банку, у разі якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

За визначенням п. 94.1 ст. 94 цього Кодексу адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.

У п. 94.2 цієї статті передбачено обставини, за наявності яких може бути застосовано адміністративний арешт майна: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу ДПС; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, торгові патенти, сертифікати відповідності РРО; відсутня реєстрація особи як платника податків в органі ДПС, якщо така реєстрація є обов’язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу, та/або акта опису (виділення) майна для його продажу.

Згідно з підпунктами 94.6.1 та 94.6.2 п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу керівник органу ДПС (його заступник) за наявності однієї з обставин, визначених у п. 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків, яке надсилається: платнику податків з вимогою тимчасово зупинити відчуження його майна; іншим особам, у володінні, розпорядженні або користуванні яких перебуває майно такого платника податків, з вимогою тимчасово зупинити його відчуження.

Частиною другою п. 94.6 цієї статті встановлено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу ДПС до суду.

За змістом наведених правових норм законодавець передбачив два види арешту майна залежно від підстав та порядку його застосування:

  • арешт на кошти та інші цінності платника податків, що перебувають у банку, який застосовується за рішенням суду як спосіб забезпечення погашення податкового боргу, підставою для застосування якого є відсутність або недостатність у платника податків майна для погашення податкового боргу;
  • адміністративний арешт майна, в тому числі коштів на банківському рахунку, як спосіб забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом (не виключно обов’язку сплатити податкове зобов’язання), який застосовується за адміністративним або судовим рішенням (залежно від виду майна).

При цьому накладення арешту на кошти платника податків у банку обмежене сумою податкового боргу такого платника.

Відмовляючи у задоволенні позову про накладення арешту на кошти на банківських рахунках ФГ «Х», суди попередніх інстанцій, установивши наявність у нього податкового боргу з ПДВ, застосувавши зазначені правові норми, зробили висновок, що арешт коштів платника податків на рахунку у банківській установі може бути застосований виключно за обставин, визначених п. 94.2 ст. 94 Податкового кодексу, проте які не були встановлені в судовому процесі щодо ФГ «Х».

Висновок судів попередніх інстанцій щодо необхідності дотримання норм п. 94.2 ст. 94 цього Кодексу при накладенні адміністративного арешту на майно є правильним. Водночас поза увагою суду залишилися норми пп. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу, які є спеціальними щодо норм п. 94.2 ст. 94 Кодексу та якими встановлено окремі підстави застосування арешту коштів на рахунку платника податків.

Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на такий зміст правового регулювання, встановленого пп. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу, та зробили помилковий висновок про обмеженість підстав для накладення арешту на кошти ФГ «Х» нормами п. 94.2 ст. 94 цього Кодексу.

Нормами Інструкції № 22 встановлено процедуру стягнення податкового боргу з розрахункового рахунку платника податків, яка передбачає списання банком суми боргу лише у межах наявних сум на банківському рахунку без блокування розрахунків за банківським рахунком платника податків у випадку недостатності коштів для погашення податкового боргу або їх відсутності.

Отже, реалізація органом доходів і зборів своїх повноважень щодо звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності ФГ «Х», який має податковий борг, за умови відсутності у нього майна, необхідного для погашення податкового боргу, разом із зверненням до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу з банківських рахунків відповідає законодавчо визначеній компетенції податкового органу.

Також при перевірці доводів органу доходів і зборів щодо відсутності у ФГ «Х» майна суди надали неналежну оцінку доказам, поданим ним на обґрунтування своїх вимог. Адже суди відхилили як доказ подані органом доходів і зборів: довідку Інспекції держнагляду (якою засвідчено відсутність у ФГ «Х» сільськогосподарської та тракторної техніки), довідку бюро технічної інвентаризації про відсутність у ФГ «Х» нерухомого майна, довідку начальника ВРЕР УДАІ УМВС України в Луганській області про відсутність у платника зареєстрованих транспортних засобів. При цьому суди послалися на те, що зазначені довідки містять застарілу інформацію та не відображають дійсний стан обставин справи.

Відповідно до частин першої та другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, обов’язок з доведення тих чи інших обставин розподіляється між учасниками процесу залежно від матеріального права, що регулює спірні відносини, та особливостей конкретного позову.

У нашому випадку ФГ «Х» не надало будь-яких доказів на спростування фактів, наведених у вищевикладених довідках, наданих органом доходів і зборів, та не заперечувало про відсутність у нього майна, необхідного для погашення податкового боргу. А тому у судів були відсутні підстави вважати зазначені докази недостовірними та такими, що не містять інформацію про обставини, які входять до предмета доказування у справі.

Враховуючи зазначене, ВАСУ за результатами перегляду у касаційному порядку справи, рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасував, позов органу доходів і зборів задовольнив повністю.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42