Юридична практика

Підтвердження митної вартості товарів

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, який забезпечує єдність судової практики.

Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи у зв’язку з неоднаковим застосуванням Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Цей висновок має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні Вищим адміністративним судом України статей 53, 54 Митного кодексу, Верховний Суд України в постанові від 02.06.2015 р. зазначив таке.

Відповідно до частини першої ст. 53 Митного кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. У частині другій цієї статті наведено перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Частиною третьою ст. 53 Митного кодексу встановлено обов’язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підроблення або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв’язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) документи, визначені в частині четвертій ст. 53 Митного кодексу.

Відповідно до частини першої ст. 54 Митного кодексу контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, тощо.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов’язковою, оскільки з цією обставиною закон пов’язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта і надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Водночас витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі передбачені ст. 53 Митного кодексу. Неподання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями ст. 57 Митного кодексу визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основним — за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядними: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервним.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод — за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 Митного кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов’язаному із продавцем покупцю відповідно до ст. 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до ст. 63 Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених ст. 64 Митного кодексу.

Аналізуючи рішення Вищого адміністративного суду України, що було предметом перегляду в цій справі, на відповідність наведеній вище правовій позиції, Верховний Суд України зазначив, що Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з наявності у митних органів виключної компетенції в питаннях перевірки і контролю правильності обчислення декларантом митної вартості та наявності повноважень витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару у разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Митниця може вимагати, а суб’єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог митниці щодо підтвердження митної вартості товарів.

З матеріалів справи вбачається, що враховуючи отриману інформацію про те, що митна вартість подібного товару з тієї самої країни та на тих самих комерційних умовах перевищує заявлений декларантом рівень митної вартості, у митниці були підстави для сумніву в правильності митної оцінки товару. За таких обставин митний орган обґрунтовано запропонував позивачу надати додаткові документи.

Вищий адміністративний суд України також зазначив, що платник податків не надав у повному обсязі належні документи, витребувані митним органом, що після проведення консультацій дало підставу визначити митну вартість товару у спосіб, передбачений статтями 57, 64 Митного кодексу. При цьому митниця обґрунтувала і довела неможливість послідовного застосування попередніх методів визначення митної вартості та зазначила у своєму рішенні номер і дату митної декларації, яку було взято за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів.

У зв’язку з цим Верховний Суд України дійшов висновку про правильне застосування Вищим адміністративним судом України статей 53, 54 Митного кодексу та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог платника податків до митниці.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42