Юридична практика

Документи мають силу первинних лише у разі фактичного здійснення господарської операції

Судами при розгляді справ щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток було взято до уваги, що фактичного здійснення господарської операції між платником податків та контрагентом не відбулося, оскільки з документів, наданих платником податків, неможливо встановити зміст господарських операцій, їх кількісні та якісні показники.

Суть правовідносин полягає в такому.

Як установлено Вищим адміністративним судом України у справі № 826/17493/14, платник податків звернувся до суду з позовом до ДПІ, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення.

У касаційній скарзі платник податків, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку платника з питань фінансово-господарських взаємовідносин з контрагентом за період з 01.01.2011 р. по 30.05.2014 р.

За результатами перевірки складено акт, яким встановлено порушення платником ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1 та п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 320 274,19 грн., та порушення п. 185.1 ст. 185, пунктів 198.1, 198.3 та 198.6 ст. 198 Кодексу, у результаті чого занижено ПДВ на суму 168 763,95 грн.

На підставі висновків акта контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток, ПДВ та застосовано штрафні санкції.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з таких мотивів, з якими погодився суд касаційної інстанції.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 цього Кодексу встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внеску до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6. зазначеної статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом ДПС суми податку, які попередньо віднесено до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність згідно із законом.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов’язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи ДПС за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов’язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 цієї статті податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону про бухоблік визначено, що первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій відповідно до ст. 9 зазначеного Закону є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи мають бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, передбачених чинним законодавством.

Судами встановлено, що в період, який перевіряється, платник податків мав господарські правовідносини з контрагентом в особі директора (Особа 1) на підставі договорів субпідряду. Відповідно до умов цих договорів субпідрядник зобов’язується виконати за завданням генпідрядника з використанням своїх матеріалів, а генпідрядник зобов’язується прийняти і оплатити підготовчі роботи капітального ремонту житлового фонду внутрішньоквартальної проїзної дороги.

Крім того, було укладено договір про постачання товару, згідно з яким продавець зобов’язується виготовляти та систематично постачати і передавати у власність покупцю певний товар, а покупець зобов’язаний приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору.

Також між позивачем та контрагентом укладено договір про транспортне обслуговування, відповідно до умов якого виконавець надає замовнику послуги на використання механізмів.

На підтвердження реальності господарських операцій за цими договорами платником податків надано до суду такі документи: локальний кошторис, акти приймання виконаних підрядних робіт, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, податкові накладні за підписом Особи 1.

Проте з вищезазначених документів неможливо встановити зміст господарських операцій, їх кількісні та якісні показники. Документи містять лише загальні назви товару (робіт, послуг) та його вартість. До суду не надано доказів транспортування товару та його отримання уповноваженою особою позивача, не конкретизовано місце, де саме проводилися роботи за договорами субпідряду.

Також із наданих платником документів неможливо встановити, які саме критерії бралися для визначення вартості послуг, необхідності та доцільності використання їх у господарській діяльності, і правомірність формування податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з вироком районного суду м. Києва Особа 1 погодилася за грошову винагороду взяти участь у створені підприємства.

Враховуючи зазначене, доводи платника податків не знайшли підтвердження та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо фіктивності господарських операцій між ним та контрагентом, необґрунтованого формування платником валових витрат, податкового кредиту та правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42