Статті
Тема: Пенсійне і соціальне забезпечення, Інше

Ситий голодному не товариш

Війна на сході країни, погіршення економічної ситуації, політична криза — усе це внесло суттєві корективи у життя пересічних громадян. Проте, за деякими оцінками, погіршення матеріального становища, яке спостерігається протягом останніх двох років, ще не досягло свого дна. Уряд намагається виправити ситуацію підвищенням соціальних виплат, однак на добробут громадян це навряд чи вплине кардинально.
Крім того, як свідчить практика, такі тактичні реверанси політики часто використовують напередодні виборів. І де гарантія, що цього разу вони справді діють виключно в інтересах громадян. Про те, як виживають сьогодні пересічні українці і яку межу бідності встановила для них держава, розповідає .


В. — Пані Ангело, для пересічних українців визначальним фактором добробуту є співвідношення рівня їх доходів з ціновою політикою держави. Наскільки сьогодні це співвідношення гармонічне?

А. Б. — Ні для кого не секрет, що сьогодні воно абсолютно негармонічне. І на це є свої причини: і об’єктивні, і суб’єктивні. 2014 — 2015 роки ознаменувалися високим рівнем девальвації, інфляції та загального економічного спаду, що, відповідно, призвело до кардинального погіршення добробуту всіх українців, надто — соціально незахищених верств населення.

Законом про держбюджет на 2015 рік встановлено прожитковий мінімум — 1176 грн. на одну особу, на який, звісно, прожити практично неможливо. І хоча з 1 вересня відбулося чергове підвищення мінімальної зарплати з 1218 до 1378 грн. та прожиткового мінімуму з 1176  до 1330 грн., зважаючи на складну економічну ситуацію домогосподарств це — крапля, яка одразу розчинилася у загальному морі проплати елементарних людських потреб.

Щодо доходів громадян, то відповідно до даних Держкомстату України у січні — червні 2015 року розмір середньомісячної номінальної заробітної плати штатних працівників підприємств, установ, організацій порівняно з відповідним періодом 2014 року збільшився на 15% і становив 3871 грн. Проте індекс реальної заробітної плати не був таким оптимістичним і у січні — червні 2015 року порівняно з відповідним періодом 2014 року становив 76,1% (спад на 23,9%). Середній розмір заробітної плати у липні в усіх регіонах країни був вище встановленого її мінімального рівня. Водночас лише у чотирьох регіонах зазначений показник перевищив середнє значення по Україні, зокрема в м. Києві (6900 грн.), Донецькій (5460 грн.), Дніпропетровській (4640 грн.) та Запорізькій (4460 грн.) областях. Найнижчий рівень заробітної плати, який не перевищував 72% від середнього по економіці, спостерігався у Тернопільській та Чернівецькій областях.

Упродовж січня — липня 2015 року загальна сума заборгованості в Україні з виплати заробітної плати збільшилася на 48,8%. Станом на 1 серпня основна частка загальної суми боргу припадала на промисловість (70,1%) і транспорт, складське господарство, поштову та кур’єрську діяльність (11,8%). При цьому більше половини боргу утворено в Луганській (24,3%), Донецькій (19,9%), Харківській (8,8%) областях. Статистичні дані щодо доходів населення вказують на зменшення реальної заробітної плати та зростання заборгованості по ній, що негативно впливає на добробут населення.

В. — Певно, в такій ситуації, коли ціни зросли в кілька разів, а мінімальна зарплата на кілька відсотків і почасти видається із затримкою, про добробут не йдеться — лише про елементарну купівельну спроможність. Чим загрожує це домогосподарствам?

А. Б. — Значне зростання цін зумовлено девальвацією гривні та падінням ВВП, тому необхідно набратися терпіння, щоб пережити такі труднощі. У цифрах (відповідно до даних Держкомстату) це виглядає так: у січні — серпні продукти харчування та безалкогольні напої подорожчали на 32,7%. При цьому найбільше зросли ціни на олію, безалкогольні напої, фрукти (у 1,6 — 1,5 раза), на 44,8 — 36,0% стали дорожчими маргарин, риба та продукти з риби, макаронні вироби, хліб, рис, продукти переробки зернових, цукор. Ціни (тарифи) на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива зросли у 2,2 раза, що зумовлено суттєвим, у 5,5 раза, підвищенням тарифів на природний газ, на 55,1% — на гарячу воду, 33,6% — на електроенергію. За предмети домашнього вжитку та побутову техніку тепер необхідно заплатити на 32,6% більше.

Таке зростання цін та зменшення реальних доходів населення призводять до подальшої тотальної економії домогосподарств, що супроводжується зменшенням доступу до якісних послуг і продуктів.

В. — На сьогодні прожиткового мінімуму не вистачає для покриття витрат навіть на продукти харчування та сплату комунальних послуг. У чому змушені відмовляти собі українці?

А. Б. — Дані щодо видатків домогосподарств є тільки за І квартал 2015 року і вони виглядають так. Серед усіх витрат домогосподарств 94% становили споживчі витрати (у І кварталі 2014 року — 92%). Найвагомішою статтею витрат домогосподарств (55%) продовжували залишатися витрати на харчування (включаючи харчування поза домом). На купівлю непродовольчих товарів та оплату послуг (без витрат на харчування поза домом) домогосподарства спрямовували 36% усіх витрат, що на 0,2 відсоткового пункту більше, ніж у січні — березні 2014 року. Вартість харчування однієї особи становила у середньому 40 грн. на добу, тоді як у І кварталі 2014 року — 33 грн.

Українці почали заощаджувати на всьому: менше їсти риби та рибопродуктів, фруктів, ягід, горіхів, винограду в 1,3 раза, м’яса та м’ясопродуктів — на 10%, цукру — на 6, яєць — на 5%, хліба і хлібних продуктів, овочів і молочних продуктів.

Відповідно до опитування компанії Research & Branding у 2009 — 2014 роках від 50 до 68% громадян країни відзначали, що не задоволені життям, а у лютому 2015 року рівень незадоволеності зріс майже на 10 пунктів до 70% (у листопаді 2014 року він становив 62%).

Проте існує велика ймовірність того, що така негативна динаміка найближчим часом сповільниться у зв’язку із стабілізацією національної валюти, зниженням темпів інфляції та тимчасовою стабілізацією ситуації на Сході України. Важливу роль у цьому відіграватимуть подальша економічна політика держави, боротьба з корупцією та стабільність відносин із зовнішніми кредиторами, зокрема щодо реструктуризації зобов’язань України.

В. — Незважаючи на важку економічну та політичну ситуацію в країні уряд не поспішає боротися з бідністю. Як на Вашу думку, чи не виглядає це як крок вперед, два кроки назад?

А. Б. — Не зовсім так, хоч, погоджуюсь, що ми йдемо до мети не семимильними кроками. І завжди знаходяться причини, які виправдовують наш черепашачий темп. Так, у 2011 році було затверджено Державну цільову соціальну програму подолання та запобігання бідності на період до 2015 року. Однак сподіваного результату дочекатися не вдалося через інфляційні процеси, які розпочалися у 2014 році. Збройний конфлікт на сході країни та анексія Криму позначилися закриттям підприємств, великою кількістю вимушених переселенців, відтак — зростанням безробіття і цілою низкою дрібних проблем, зумовлених глобальними.

В. — Звичка українців «потерпіти до кращих часів», вироблена десятиліттями, певною мірою «присипляє» державних мужів. Чи є врешті-решт шанс побачити світло в кінці тунелю у боротьбі за подолання бідності?

А. Б. — Якщо Ви про розробку нової програми, то, на жаль, на сьогодні її поки що не існує, що свідчить про відсутність її в пріоритетах державної політики та стратегічного бачення держави у боротьбі з цим явищем.

Що ж до ситуації загалом, то слід визнати, що Україна стала першою на пострадянському просторі країною, яка у 2003 році адаптувала Цілі розвитку тисячоліття від ООН і взяла на себе зобов’язання досягти цілей до 2015 року. Відповідно до Національної доповіді за 2015 рік ми досягли чималих успіхів у подоланні абсолютної бідності, проте не виконали поставлених перед собою завдань. Рівень бідності зменшився з 9% у 2005 році до 1,9% у 2013 році. За підсумками 2015 року очікується повернення до значень попередніх років, зокрема до позначки 3,5%. Відповідно до доповіді основними перешкодами для подолання бідності стали: світова фінансова криза, прорахунки державної політики післякризового періоду 2010 — 2012 років, поглиблення економічної кризи внаслідок воєн-них дій та інших негативних подій 2014 — 2015 років.

Аналізуючи ці статистичні дані, необхідно визнати — робота щодо подолання бідності в країні ведеться недостатньо ефективно.

В. — Що заважає здійснити «роботу над помилками» і чи можливе загалом вирішення проблеми?

А. Б. — Як на мене, вирішення проблеми можливе за умови розробки стратегії та комплексу заходів, які повинні створювати підґрунтя для підвищення економічної активності населення та зростання його добробуту. Основними цілями повинні бути: покращення загальної економічної ситуації, підвищення економічної активності населення, реформування системи соціального забезпечення населення та надання переваги принципу адресності.

Щодо покращення загальної економічної ситуації, то найважливішим поштовхом у подоланні бідності є економічне зростання в країні. На жаль, на сьогодні економічна ситуація залежить від політичної ситуації, зокрема від військової, та стабільності всередині держави. Однак не все так погано, — стверджують експерти. За різними оцінками, з 2016 року очікується певне економічне пожвавлення. Зокрема, нещодавно Мінфіном України оприлюднено законопроект про держбюджет на 2016 рік, розрахований на базі макроекономічного прогнозу, погодженого з Міжнародним валютним фондом, який передбачає збільшення реального ВВП країни в 2016  році на 2% і зростання індексу споживчих цін на 12%. Хоча, слід визнати, що оскільки в Україні залишається проблема нерівномірного перерозподілу доходів, то навіть таке незначне зростання не гарантує ймовірного покращення добробуту населення.

Подолання бідності можливе лише за рахунок підвищення економічної активності населення. Основним двигуном має стати розвиток малого та середнього підприємництва, який сприятиме формуванню середнього класу в Україні. При цьому середній клас повинен виділитися за рахунок підвищення рівня життя населення.

В. — Які важелі державної політики має бути задіяно у процесі створення сприятливого клімату для ведення бізнесу?

А. Б. — Це можливо за рахунок проведення справедливої податкової політики, спрямованої на зменшення податкового навантаження на бізнес та легалізацію доходів населення; лібералізації руху капіталу, робочої сили та товарів, створення стимулів для підприємницької діяльності; зменшення рівня корупції, реформи судових та правоохоронних органів; підвищення ефективності діяльності державних органів. І це лише частина заходів, необхідних для пожвавлення підприємницької діяльності в Україні та сприяння залученню іноземних інвестицій. Результатом повинні стати нові принципи ведення підприємницької діяльності та відносин між державою та бізнесом.

Важливим поступом проведення соціально-економічної політики є досягнення правильного співвідношення між реалізацією соціальних зобов’язань держави та економічною можливістю.

В. — З одного боку держава повинна гарантувати дотримання соціальних стандартів, а з іншого — про які гарантії може йтися за відсутності необхідних фінансів для виконання зобов’язань?

А. Б. — Справді, такі проблеми уже тривалий час характерні для України. Звісно, це створює додаткові стимули для реформування соціальної сфери, проведення моніторингу соціальних пільг із скасуванням необґрунтованих та забезпечення адресності державної соціальної допомоги. Реалізація цих заходів дасть змогу зменшити навантаження на бюджет та забезпечити дотримання принципу соціальної справедливості при розподілі пільг. Іншим важливим заходом є вирішення проблеми соціального захисту переселенців. На сьогодні в Україні існує доволі велика категорія громадян, які потребують особливого державного захисту. На жаль, поки що державна політика проблеми більшості не дозволяє вирішувати максимально швидко. Тому важливою сходинкою на шляху до мети має стати створення системи працевлаштування, тимчасового вирішення житлових проблем та соціального захисту цієї категорії. Водночас конче необхідно переглянути принципи формування мінімального прожиткового мінімуму, який уже давно не відображає реальне фінансове становище українців та не враховує їх сучасні потреби.

Усі ці дії — це лише маленька частина із загальної системи заходів, які Україна повинна реалізувати з метою підвищення добробуту громадян. Однак, я вважаю, ця реалізація неможлива без підтримки та готовності населення до змін. На жаль, на сьогодні віра громадян у краще майбутнє не надто висока, а якщо бути відвертими, то доволі низька. Так, відповідно до опитування компанії Research & Branding лише 12% українців очікують, що через рік житимуть краще, ніж зараз, інші або вважають, що ситуація не зміниться (26%), або очікують погіршення свого життя (44%).

В. — Народ стомився вірити й очікувати, очікувати й вірити, адже скільки не кажи «цукор», у роті не посолодшає. Як можна запобігти остаточній зневірі?

А. Б. — Згодна, що низька підтримка державної політики з боку громадян, а за результатами опитування навіть деякою мірою їх повна зневіра є наслідком відсутності швидких реформ у країні. Тому органам влади необхідно пришвидшити процес реформування, боротьбу з корупцією й вирішення цілої низки інших проблем, яких ми торкалися. Далі відступати нікуди.


Розмову вела
Лариса САЙ-БОДНАР

«Гарячі лінії»

Дата: 15 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42