Юридична практика

Визначення зобов’язань за вантажними митними деклараціями

Розглядаючи справи щодо скасування податкових повідомлень-рішень про донарахування платникам податків податкових зобов’язань з митних платежів, суди зазвичай використовують правову позицію Верховного Суду України, викладену ним в Узагальненні судової практики ще в 2010 р.

Правова позиція полягає в тому, що у разі якщо митниця, приймаючи вантажні митні декларації та пропускаючи товар на митну територію України, погодилася з відомостями щодо коду товарної номенклатури, зазначеного імпортером, то надалі вона не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень про нарахування податкових зобов’язань у зв’язку з помилковим визначенням коду товарної номенклатури.

Зазначену позицію Верховного Суду України обґрунтовано нормами:

  • п. 10.3 ст. 10 Закону про ПДВ (чинного на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким платники податку, що імпортують товари на митну територію України, відповідають лише за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування митному органу, якого, у свою чергу, п. 10.1 цієї статті визначено відповідальним за нарахування податку;
  • пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким у разі якщо сума податкового зобов’язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне і повне погашення нарахованого податкового зобов’язання.

Надалі Верховний Суд України уточнив зазначену правову позицію з урахуванням норм Митного кодексу № 92.

Зокрема, у постанові № 21-181а12 Верховний Суд України зазначає, що аналіз статей 69 та 313 Митного кодексу № 92 свідчить про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.

Якщо відповідних обставин у справі не встановлено і митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, відніс товар до певного коду товарної номенклатури та пропустив товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то надалі він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень про донарахування податкових зобов’язань у зв’язку з виявленням помилки щодо класифікації товару.

Водночас у постанові № 21-223а11 щодо оскарження податкових повідомлень-рішень митниці, прийнятих у зв’язку з виявленням факту неправильного визначення під час митного оформлення товарів їх митної вартості, Верховний Суд України дійшов таких висновків.

Встановлене пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4 Закону № 2181 правило звільнення платника податків від відповідальності за своєчасність, достовірність та повноту нарахування суми податкового зобов’язання, якщо вона розрахована контролюючим органом, не застосовується для визначення обов’язкових платежів під час пропуску товарів через митний кордон України, оскільки у переважній більшості випадків митну вартість товарів визначає декларант.

Таким чином, митниця не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень-рішень, якщо, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначає митну вартість товару та пропускає товар на митну територію України, за винятком випадку, коли встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов’язкових платежів.

В інших випадках, тобто коли під час митного оформлення рішення про визначення митної вартості товару митницею не приймалось, за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товару через митний кордон України було допущено порушення законодавства, митниця має право продовжити здійснення митного контролю і за його наслідками донарахувати обов’язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.

З огляду на викладену правову позицію Верховного Суду України слід зазначити, що відповідно до статей 81 та 88 Митного кодексу № 92 здійснення декларування товарів, тобто заявлення за встановленою формою точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, є обов’язком декларанта.

Відповідно до п. 5.3 розділу І та пп. 2 п. 2 розділу ІІ Інструкції № 307 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), графа 33 «Код товару» вантажної митної декларації заповнюється декларантом. Митний орган згідно з розділом 3 Порядку № 314 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) здійснює лише перевірку правильності класифікації та кодування товарів.

Таким чином, як і у прикладі з митною вартістю товарів, у переважній більшості випадків код товару згідно з УКТ ЗЕД визначає декларант.

Зазначене свідчить про наявність підстав для застосування висловленої Верховним Судом України в постанові № 21-223а11 правової позиції при вирішенні справ про оскарження податкових повідомлень-рішень, прийнятих у зв’язку з виявленням факту помилкової класифікації товарів.

Окремо слід звернути увагу, що на сьогодні зазначені правові позиції можуть бути застосовані лише до правовідносин, які виникли у зв’язку із здійсненням митного оформлення товарів, до втрати чинності нормами законодавства, якими такі позиції обґрунтовано.

Правовідносини, що виникли у зв’язку з оскарженням податкових повідомлень-рішень про визначення зобов’язань зі сплати митних платежів за вантажними митними деклараціями, оформленими з моменту набрання чинності Податковим кодексом, регулюються, зокрема, такими нормами.

Згідно зі ст. 36 Податкового кодексу обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи, визнається податковим обов’язком.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 зазначеного Кодексу платник податків крім випадків, передбачених податковим законодавством, самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає у податковій (митній) декларації.

Статтею 37 цього Кодексу визначено виключний перелік підстав для припинення податкового обов’язку, який не містить такої підстави, як помилка платника податків або контролюючого органу.

Зазначені норми узгоджуються з нормами Митного кодексу.

За загальним правилом ст. 295 зазначеного Кодексу митні платежі нараховуються декларантом самостійно.

Статтями 257 та 266 цього Кодексу закріплено обов’язок декларанта внести до митної декларації, зокрема, відомості про код товару, нарахування митних платежів, їх ставки та суми тощо.

Частиною четвертою ст. 69 Митного кодексу закріплено право контролючого органу самостійно класифікувати товари у разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів.

При цьому відповідно до частини 14 ст. 354 зазначеного Кодексу рішення щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях кодів товарів згідно з УКТ ЗЕД окремими документами не оформлюються, а зазначаються в акті про результати перевірки.

Проте формування практики застосування зазначених норм законодавства Вищим адміністративним судом України та Верховним Судом України ще по-переду.


ДОВІДКОВО

Якщо під час митного оформлення рішення про визначення митної вартості товару митницею не приймалось, за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товару через митний кордон України було допущено порушення законодавства, митниця має право продовжити здійснення митного контролю і за його наслідками донарахувати обов’язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42