Статті
Тема: Інше

Підводні рифи дерегуляційної реформи

Економіка України сьогодні перебуває в глибокій рецесії. Одна з ключових реформ — дерегуляційна, могла б стати тим живильним елементом, який би дав необхідний поштовх руху у правильному напрямі. Чому цей процес затягується, спробуємо з’ясувати у розмові з керівником економічних програм міжнародного центру перспективних досліджень Василем ПОВОРОЗНИКОМ.


В. — Тему дерегуляції активно використовували на передвиборчих перегонах практично всі кандидати на пост Президента України, нею спекулювали і під час  парламентських виборів. А віз і нині там?

В. П. — Акцент на дерегуляції як одному з економічних пріоритетів на найближчий період був очевидний — без суттєвого покращення підприємницького та інвестиційного кліматів, що мало стати кінцевим результатом цієї реформи, неможливо досягнути стійкого економічного зростання і покращення добробуту.

Однак незважаючи на сподівання та численні обіцянки представників влади українці так і не стали свідками швидких перемог у царині соціально-економічних реформ. Це стосується і дерегуляційної реформи. На етапі реалізації пріоритетним документом, що містить конкретний перелік необхідних для здійснення заходів, став «План заходів щодо дерегуляції господарської діяльності», затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.03.2015 р.

В. — Які конкретно нагальні питання допоможе вирішити впровадження Плану заходів?

В. П. — Передусім дасть змогу підвищити позицію України в різноманітних міжнародних рейтингах. Зокрема, згідно з проектом Doing Business за такими напрямами, як отримання дозволів на будівництво, підключення до електромереж, міжнародна торгівля, захист інвесторів тощо.  Це забезпечить створення комфортних умов для розвитку бізнесу, що в свою чергу сприятиме збільшенню ділової активності та підвищенню його ефективності.  Як наслідок, ми отримаємо зростання прибутків державного бюджету за рахунок збільшення бази оподаткування.

В. — Як можна на сьогодні охарактеризувати стан виконання цієї програми?

В. П. — У будь-якому випадку оцінити як задовільний складно. Швидше — навпаки. Судіть самі: на кінець 2015 року за інформацією, наданою міністерствами, центральними органами виконавчої влади та іншими державними органами, із 146 заходів Плану виконано 42, з яких 10 виконуються за рахунок інших пунктів, що становить близько 28% від загальної кількості, 104 заходи ще потребують виконання.

Фактично відбуваються значною мірою безсистемні та доволі хаотичні спроби «підремонтувати» існуюче регуляторне середовище, які полягають у точковому втручанні в процеси та явища, що є найболючішими для бізнесу.

В. — Чому й досі не вдалось досягнути результату?

В. П. — На це є і об’єктивні, і суб’єктивні причини. Спробуємо у них розібратися.

Передусім необхідно звернути увагу на ті обставини, які змушують визнати першочергову пріоритетність саме дерегуляційної реформи. На сьогодні в Україні сформовано вкрай специфічне нормативно-правове поле, в якому діють господарюючі суб’єкти. Це поле значною мірою успадковано з радянських часів, тому, звісно, не відповідає функціональним вимогам ринкової економіки. Високий рівень зарегульованості господарської діяльності породжує високий рівень трансакційних витрат, який економічні агенти мінімізують шляхом здійснення діяльності у тіньовому секторі. Адміністративно-бюрократична система контролю за бізнесом створює суттєві перешкоди для розвитку економіки, ведення чесного бізнесу, залучення інвестицій та одночасно породжує міцний фундамент для корупційних зловживань та тінізації економічних процесів. Ситуацію ускладнює низький рівень довіри до державних органів та їх рішень, високий рівень втручання держави у господарські процеси, погана специфікація та захист прав власності, а також високий рівень монополізації та відносно низький рівень конкуренції у більшості галузей.

В. — Дерегуляційну реформу експерти вважають однією з найскладніших реформ в технічному плані. Чи не це є суттєвою причиною гальмування?

В. П. — Однією з причин, що перешкоджає швидкій реалізації реформи, справді є її багатовимірність та відсутність єдиного бачення і розуміння самого поняття дерегуляції, її цілей і методів провадження.

Вона багаторівнева і має відбуватися в своїй основній масі не на законодавчому рівні, а на рівні підзаконних нормативних актів. Ця реформа стосується кожної галузі і здійснюється в різних регуляторних сферах, як то митне регулювання, податки, держконтроль, технічне регулювання, дозвільна система та система ліцензування тощо. Наразі невідомо, скільки саме нормативно-правових актів регуляторного характеру існує в Україні. За окремими оцінками, їх кількість може досягнути позначки 30 тисяч. Відтак йдеться не лише про необхідність скасування існуючих неефективних норм, які перешкоджають функціонуванню бізнесу, а й про створення нової регуляторної системи, яка відповідатиме сучасним вимогам та узгоджуватиметься з чинним європейським законодавством.

Ні для кого не секрет, що чиновники, використовуючи державну владу, мають змогу отримувати незаконну економічну ренту, чинять значний опір, перешкоджаючи проведенню реформ. Так, дерегуляційну реформу неможливо повноцінно провести без паралельної реформи держслужби. Це — найперше.

У цілому на заваді ефективного запровадження реформ у сфері дерегуляції наразі стоять такі проблеми:

  • низька організаційна та інституційна спроможність органів державної влади здійснювати реформи;
  • недостатній рівень підготовки частини державних службовців, їх низька мотивація;
  • відсутність єдиної позиції серед міністерств і відомств у питаннях дерегуляції;
  • недостатній рівень системного підходу при реалізації заходів щодо дерегуляції;
  • відсутність чіткої та прозорої методології оцінки якості державних рішень при реалізації реформи;
  • високий рівень корупції серед державних службовців;
  • недостатній рівень політичної волі у керівництва країни в процесі реалізації реформи;
  • недостатній рівень комунікації між зацікавленими сторонами у процесі реалізації реформи;
  • недостатній рівень медійної підтримки реформи;
  • відсутність цивілізованого інституту лобіювання інтересів зацікавлених сторін;
  • недостатній рівень саморегуляції ринків на основі прозорих ділових відносин і справедливої конкуренції.

З огляду на вищезазначене до першочергових завдань у сфері дерегуляції доцільно віднести такі заходи:

  • надання дерегуляційній реформі, яка поки здійснюється на вибірковій основі, системнішого характеру;
  • розробка механізму координації зусиль зацікавлених сторін з чітким поділом обов’язків та зон відповідальності;
  • чітка пріоритизація завдань;
  • використання кількісно-якісних інструментів оцінки регуляторних актів.

ВАЖЛИВО

До першочергових завдань у сфері дерегуляції доцільно віднести такі заходи:

  • надання дерегуляційній реформі, яка поки здійснюється на вибірковій основі, системнішого характеру;
  • розробка механізму координації зусиль зацікавлених сторін з чітким поділом обов’язків та зон відповідальності;
  • чітка пріоритизація завдань;
  • використання кількісно-якісних інструментів оцінки регуляторних актів.

В. — Навесні швидше за все на нас знову очікує активна передвиборча агітація. Нагадайте читачам — потенційному електорату, які суттєві покращення відбудуться із запровадженням дерегуляційної реформи?

В. П. — Передусім сподіваємося, що належне проведення дерегуляційної реформи сприятиме залученню в національну економіку інвестиційних ресурсів як від внутрішнього, так і іноземного інвестора, буде важливим стимулом для виходу з тіньового сектору значної кількості господарюючих суб’єктів, імпульсом для активізації підприємницької діяльності. А це, відповідно, — створення нових робочих місць, яке забезпечить якщо не добробут, то хоча б належне життя громадян. Одним із важливих факторів здійснення дерегуляції — створення умов для виходу українських виробників на міжнародні ринки. Результатом дерегуляційної реформи має стати й скорочення загального рівня трансакційних витрат в економіці.


Розмову вела Лариса САЙ-БОДНАР

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42