ПДФО

Декларування доходів та права на податкову знижку

Підтвердження витрат на придбання інвестиційних активів

Чи необхідно підтверджувати первинними документами витрати на придбання інвестиційних активів, якщо такі витрати понесено за 10 років до отримання доходу від операцій з інвестиційними активами?

Відповідно до пп. 170.2.6 п. 170.2 ст. 170 Податкового кодексу до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами за наслідками такого звітного (податкового) року.

Згідно з пп. 170.2.2 цього пункту інвестиційний прибуток розраховується як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що визначається із суми витрат на придбання такого активу з урахуванням норм підпунктів 170.2.4 — 170.2.6 цього пункту (крім операцій з деривативами).

Підпунктом 170.2.1 зазначеного пункту передбачено, що облік загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами ведеться платником податку самостійно, окремо від інших доходів і витрат.

Відповідно до п. 176.1 ст. 176 Податкового кодексу платники податку зобов’язані, зокрема, вести облік доходів і витрат в обсягах, необхідних для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі якщо такий платник податку зобов’язаний подавати декларацію; отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого Кодексом, документи первинного обліку, в тому числі на підставі яких визначаються витрати при розрахунку інвестиційного прибутку.

Крім того, на вимогу контролюючого органу та у межах його пов­новажень, визначених законодавством, платники податку зобов’язані надавати документи і відомості, пов’язані з виникненням доходу або права на отримання податкової знижки, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у податковій декларації з цього податку.

Водночас згідно з п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, конт­роль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання — з передбаченого Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Отже, платник податків повинен зберігати первинні документи, пов’язані з розрахунком інвестиційного прибутку, протягом 1095 днів з дня подання податкової звітності, а у разі її неподання — з передбаченого Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Встановлення резидентського статусу

Які документи надаються фізичною особою нотаріусу для встановлення резидентського статусу при укладанні договорів?

Статус резидента в Україні визначено нормами пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, зокрема фізична особа — резидент — це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Пунктом 1 ст. 29 Цивільного кодексу передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання (ст. 6 Закону № 1382).

При цьому відповідно до ст. 1 Закону № 2235 іноземець — особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Реєстрація — це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла (ст. 3 Закону № 1382).

Законними підставами перебування на території України для іноземців та осіб без громадянства є підстави, встановлені Законом № 3773.

Відповідно до ст. 5 Закону № 3773 іноземці та особи без громадянства отримують посвідку на тимчасове (постійне) проживання.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні (пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Відповідно до міжнародних норм при визначенні центру життєвих інтересів доцільно враховувати в сукупності сімейні, соціальні зв’язки, політичну, культурну чи іншу діяльність, місцезнаходження роботи та/або бізнесу.

Також достатньою (але не виключною) умовою визначення місцезнаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності (пп. 14.1.213 цього пункту).

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

При цьому відповідно до пп. 34.1.1 п. 34.1 ст. 34 Податкового кодексу податковим періодом є, зокрема, календарний рік.

Реєстрація іноземців та осіб без громадянства, які в’їжджають в Україну, здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України органами охорони державного кордону (п. 1 ст. 16 Зако­­ну № 3773).

Відповідно до ст. 12 Закону № 1710 відмітка про перетинання державного кордону проставляється у паспортних документах іноземців, осіб без громадянства, імміграційних картках іноземців, осіб без громадянства, якщо в їх паспортних документах не передбачено сторінок для відміток про перетинання державного кордону, інших документах у випадках, передбачених законодавством.

Відмітка про перетинання державного кордону не проставляється в паспортному документі на прохання іноземця, особи без громадянства. У такому разі відмітка про перетинання державного кордону проставляється в імміграційній картці (п. 4 вищезазначеної статті).

Відмітка про реєстрацію іноземця або особи без громадянства в паспортному документі та/або імміграційній картці або інших передбачених законодавством України документах дійсна на всій території України незалежно від місця перебування чи проживання іноземця або особи без громадянства на території України (п. 2 ст. 16 Закону № 3773).

Зокрема, підтвердженням факту перебування на митній території України не менше 183 днів є відомості про іноземців, зареєстрованих у пунктах пропуску через державний кордон, та їх паспортні дані, які акумулюються у Базі даних центрального сховища даних Адміністрації Держприкордонслужби України у порядку, встановленому наказом № 472 (далі — Положення).

При цьому відповідно до п. 21 цього Положення Адміністрація Держприкордонслужби України повинна забезпечити реалізацію права кожної особи ознайомитися з даними про себе, що містяться в Базі даних осіб.

Отже, підтвердженням періоду перебування на території України фізичної особи також може бути довідка, видана органами прикордонної служби з такої Бази даних.

Також достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Податковим кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Водночас ст. 46 Закону № 3425 передбачено, що нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Крім того, згідно зі ст. 42 цього Закону нотаріальні дії вчиняються після їх оплати, а також у передбачених законом випадках після сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб та в день подання всіх необхідних документів.

Таким чином, для встановлення резидентського статусу нотаріус має право витребувати від фізичної особи підтвердні документи, зокрема паспортний документ та/або міграційну картку, довідку з прикордонної служби, документи, на підставі яких вона тимчасово (постійно) проживає на території України, документи, що підтверджують право власності (користування) на житло, визначене ним як місце тимчасового (постійного) проживання в Україні, документи щодо реєстрації фізичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності тощо.

Анулювання боргу за кредитом

У 2015 р. банком анульовано борг з урахуванням штрафів і пені фізичній особі за кредитом, отриманим нею у 2007 р. Які податки необхідно сплатити та з якої суми?

Згідно з п. 164.1 ст. 164 Податкового кодексу оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб підлягає загальний оподатковуваний дохід платника податку — будь-який дохід, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 164.2.17 п. 164.2 цієї статті до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи, зокрема дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50% однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року (у 2015 р. — 609 грн.). Кредитор зобов’язаний повідомити платника податку — боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов’язаний виконати всі обов’язки податкового агента щодо доходів.

Законом № 321 (набрав чинності з 07.05.2015 р.) внесено зміни до цього Кодексу в частині звільнення від оподаткування операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті. Не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Нацбанку України на дату зміни валюти зобов’язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Нацбанку України станом на 01.01.2014 р., а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Наведені норми застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 01.01.2014 р.

Тобто при розрахунку основної суми боргу (кредиту), що включається до додаткового блага, не враховуються курсові різниці, що виникли у зв’язку з підвищенням офіційного курсу іноземної валюти, встановленого Нацбанком України з моменту зміни валюти зобов’язання за таким кредитом до 01.01.2014 р.

При цьому дія Закону № 321 поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 01.01.2015 р.

Відповідно до п. 161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Згідно з пп. 1.1 цього пункту платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 Кодексу, зокрема фізична особа — резидент.

Об’єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст. 163 Кодексу (пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу), зокрема загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Водночас пп. 1.7 цього пункту звільнено від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV Податкового кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою). Ставка збору становить 1,5% об’єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу XX Кодексу (пп. 1.3 цього пункту).

Таким чином, платник податку, який отримав дохід у вигляді додаткового блага, зокрема у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50% однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року, повинен задекларувати такі доходи та визначити податкові зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору.

Нерухоме майно у дарунок

Як оподатковується податком на доходи фізичних осіб дохід, отриманий платником податку як дарунок у вигляді нерухомого майна від фізичної особи (одним із подружжя), за умови, що дарувальник не є членом сім’ї першого ступеня споріднення із обдаровуваним?

Порядок оподаткування податком на доходи фізичних осіб визначено розділом ІV Податкового кодексу, згідно з п. 174.6 ст. 174 якого кошти, майно, майнові чи немайнові права, вартість робіт, послуг, подаровані платнику податку, оподатковуються за правилами, встановленими для оподаткування спадщини. Відповідно до пп. 174.2.2 п. 174.2 цієї статті вартість будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцями, які не є членами сім’ї спадкодавця першого ступеня споріднення, оподатковується за ставкою, визначеною п. 167.2 ст. 167 Кодексу, — 5%.

Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені. Інші члени сім’ї фізичної особи вважаються такими, що мають другий ступінь споріднення (пп. 14.1.263 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Згідно зі ст. 717 Цивільного кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов’язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (п. 1 ст. 718 цього Кодексу). Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (п. 2 ст. 719 Цивільного кодексу).

Засади шлюбу, особисті немайнові, майнові права і обов’язки подружжя, визначення майна, що є особистою приватною власністю дружини та чоловіка, підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя регулюються Сімейним кодексом.

Так, здійснення дружиною, чоловіком права особистої приватної власності регулюється ст. 59 зазначеного Кодексу, відповідно до якої той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей.

Право на розпоряджання часткою у майні, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюється ст. 67 Сімейного кодексу, згідно з якою дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном.

Отже, вартість нерухомого майна, подарованого власником такого майна (одним із подружжя) фізичній особі, яка не є членом сім’ї першого ступеня споріднення дарувальника, оподатковується за ставкою 5% (незалежно від ступеня споріднення обдаровуваного з іншим із подружжя).

Якщо обдаровуваним податок на доходи фізичних осіб не сплачено до нотаріального оформлення дарунка, такий платник податку зобов’язаний подати до відповідного контролюючого органу до 1 травня року, що настає за звітним, податкову декларацію про майновий стан і доходи та самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити задекларовану суму податкового зобов’язання.

Спадкоємець з місцем реєстрації в АР Крим

Які податкові зобов’язання виникають у зв’язку з прийняттям у спадщину від спадкодавця-резидента майна спадкоємцем (громадянином України) першого ступеня споріднення, який має зареєстроване місце проживання в АР Крим?

Статтею 174 Податкового кодексу регламентується оподаткування доходу, отриманого платником податку в результаті прийняття ним у спадщину чи дарунок коштів, майна, майнових чи немайнових прав.

Згідно з цим Кодексом вартість власності, що успадковується спадкоємцями-резидентами, які є членами сім’ї спадкодавця-резидента першого ступеня споріднення, оподатковується за нульовою ставкою.

Поняття резидента та умови набуття платником податку статусу податкового резидента України визначено пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, яким, зокрема, зазначено, що фізична особа — резидент — це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Водночас на період дії Закону № 1207 Податковий кодекс застосовується з урахуванням особливостей, визначених Законом  № 1636 (п. 26 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу).

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Закону № 1636 у межах двох адміністративно-територіальних одиниць України: АР Крим та міста Севастополя запроваджується вільна економічна зона «Крим» (далі — ВЕЗ «Крим»).

Згідно з п. 5.3 ст. 5 цього Закону фізична особа, яка має податкову адресу (місце проживання) на території ВЕЗ «Крим», прирівнюється з метою оподаткування до нерезидента.

Відповідно до пп. 174.2.3 п. 174.2 ст. 174 цього Кодексу для оподаткування будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем від спадкодавця-нерезидента, та для будь-якого об’єкта спадщини, що успадковується спадкоємцем-нерезидентом від спадкодавця-резидента, застосовуються ставки податку, визначені в п. 167.1 ст. 167 Кодексу.

При цьому свідоцтво про право на спадщину спадкоємцю-нерезиденту нотаріусом видається за наявності документа про сплату таким спадкоємцем податку з вартості об’єкта спадщини (абзац другий п. 174.4 ст. 174 Кодексу).

Згідно з п. 174.3 цієї статті особами, відповідальними за сплату (перерахування) податку до бюджету, є спадкоємці, які отримали спадщину.

Крім того, відповідно до п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Особами, відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) військового збору до бюджету, є особи, визначені у ст. 171 Кодексу. Об’єктом оподаткування збором є доходи, визначені ст. 163 Кодексу. Ставка військового збору становить 1,5% об’єкта оподаткування. Звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розділом IV Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.25, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу (пп. 1.7 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу).

Отже, фізична особа, яка має податкову адресу (місце проживання) на території ВЕЗ «Крим», з метою оподаткування прирівнюється до нерезидента та повин­на у разі спадкування у 2015 р. будь-якого об’єкта спадщини від спадкодавця — резидента (незалежно від ступеня споріднення) до нотаріального оформлення об’єктів спадщини сплатити податок на доходи з фізичних осіб за ставками 15 (20)% (залежно від бази оподаткування) та військовий збір за ставкою 1,5%.

Спадкоємець з АР Крим з довідкою внутрішньо переміщеної особи

Які податкові зобов’язання виникають у зв’язку з прийняттям у спадщину від спадкодавця-резидента майна спадкоємцем першого ступеня споріднення, який має місце проживання в АР Крим та яким оформлено довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи?

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлено Законом № 1706, згідно з яким внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Визначення правового статусу та забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованої території АР Крим згідно з п. 14.1 ст. 14 Закону № 1636 здійснюються у порядку, встановленому Законом № 1706. Відповідно до п. 1 ст. 4 Закону № 1706 факт внут­рішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі — довідка).

Як зазначено в абзаці другому п. 8 цієї статті, термін дії довідки становить шість місяців з моменту її видачі. У випадку продов­ження дії обставин, визначених Законом № 1706, термін дії довідки за зверненням внутрішньо переміщеної особи може бути продовжено на наступні шість місяців.

Згідно зі ст. 5 Закону № 1706 довідка засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.

Територіальний підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), проставляє у довідці відмітку про реєстрацію місця проживання. При цьому згідно з п. 71 Порядку № 509 довідка не є дійсною без проставлення на її зворотному боці зазначеної відмітки.

Внутрішньо переміщені особи користуються тими самими правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні (п. 1 ст. 14 Закону № 1706).

Таким чином, внутрішньо переміщена особа (громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно залишив своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків, зокрема тимчасової окупації), якою оформлено у встановленому порядку відповідну довідку, з метою оподаткування прирівнюється до резидента. Вартість об’єктів спадщини, що успадковуються такою фізичною особою, за умови, що вона є членом сім’ї спадкодавця-резидента першого ступеня споріднення, відповідно до пп. 174.2.1 п. 174.2 ст. 174 Податкового кодексу оподатковується за нульовою ставкою.

Додатково слід зазначити, що фізичні особи — платники податків зобов’язані надавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (п. 70.7 ст. 70 Податкового кодексу).

Відповідно до Положення № 779 фізичні особи — платники податків зобов’язані надавати контролюючим органам відомості про зміну даних шляхом подання заяви за формою № 5ДР або за формою № 5ДРП.

Продаж нерезидентом успадкованого нерухомого майна

Як оподатковується дохід, отриманий фізичною особою — нерезидентом від продажу успадкованого нерухомого майна, зокрема квартири?

Продаж резидентами та нерезидентами успадкованого (отриманого в подарунок) об’єкта нерухомості підлягає оподаткуванню згідно з нормами ст. 172 Податкового кодексу.

Згідно з п. 172.1 цієї статті дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовано такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст. 121 Земельного кодексу залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку понад три роки не поширюється на майно, отримане таким платником у спадщину.

Водночас згідно з п. 172.2 ст. 172 Податкового кодексу дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об’єктів нерухомості, зазначених у п. 172.1 цієї статті, або від продажу об’єкта нерухомості, не зазначеного в цьому пункті, підлягає оподаткуванню за визначеними Кодексом ставками.

Отже, незалежно від резидентського статусу фізичної особи дохід, отриманий нею від продажу (обміну) не частіше одного разу на рік об’єктів нерухомості, зазначених у п. 172.1 ст. 172 Податкового кодексу, зокрема успадкованої квартири, згідно з цим Кодексом не оподатковується.

Іноземний дохід

Чи слід декларувати дохід, отриманий із джерел за межами України?

Платниками податку на доходи фізичних осіб відповідно до пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу є, зокрема, фізичні особи — резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Об’єкти оподаткування резидента визначено ст. 163 цього Кодексу, пп. 163.1.3 п. 163.1 якої передбачено, що об’єктом оподаткування резидента є доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (іноземні доходи).

Згідно з пп. 14.1.55 п. 14.1 ст. 14 зазначеного Кодексу дохід, отриманий із джерел за межами України, — це будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їхньої діяльності за ме­жами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам.

Порядок оподаткування іноземних доходів регламентується п. 170.11 ст. 170 Кодексу.

Підпунктом 170.11.1 цього пункту визначено, що у разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку — отримувача, який зобов’язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставками, визначеними п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу.

Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, тощо (пп. 164.1.3 п. 164.1 ст. 164 цього Кодексу).

Згідно з п. 164.4 зазначеної статті під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривнях за валютним курсом Нацбанку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

Особою, відповідальною за сплату (перерахування) до бюджету податку з іноземних доходів, є платник податку (пп. «б» п. 171.2 ст. 171 Кодексу).

Податкова декларація про майновий стан і доходи платниками податку на доходи фізичних осіб подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV Податкового кодексу.

Фізична особа зобов’язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій нею податковій декларації (п. 179.7 ст. 179 Кодексу).

У разі якщо відповідно до норм міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов’язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації (пп. 170.11.2 п. 170.11 ст. 170 Кодексу).

Суми податків та зборів, сплачені за ме­жами України, зараховуються під час розрахунку податків та зборів в Україні за правилами, встановленими Податковим кодексом (п. 13.4 ст. 13 Кодексу).

Для отримання права на зарахування податків та зборів, сплачених за межами України, платник зобов’язаний отримати від державного органу країни, де отримується такий дохід (прибуток), уповноваженого справляти такий податок, довідку про суму сплаченого податку та збору, а також про базу та/або об’єкт оподаткування (п. 13.5 зазначеної статті).

У разі відсутності у платника податку підтвердних документів щодо суми отриманого ним доходу з іноземних джерел та суми сплаченого ним податку в іноземній юрисдикції, оформлених відповідно до ст. 13 Податкового кодексу, такий платник зобов’язаний подати до контролюючого органу за своєю податковою адресою заяву про перенесення строку подання податкової декларації до 31 грудня року, що настає за звітним. У разі неподання в установлений строк податкової декларації платник податків несе відповідальність, встановлену зазначеним Кодексом та іншими законами.

Не зараховуються у зменшення суми річного податкового зобов’язання платника податку податки на капітал (приріст капіталу), податки на майно; поштові податки; податки на реалізацію (продаж); інші непрямі податки незалежно від того, належать вони до категорії прибуткових податків або вважаються окремими податками згідно із законодавством іноземних держав (пп. 170.11.3 п. 170.11 ст. 170 Кодексу).

Відповідно до п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 Кодексу, зокрема доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Ставка військового збору становить 1,5% від об’єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ Кодексу.

Платниками військового збору є фізична особа — резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа — нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Отже, фізична особа — резидент у разі отримання у 2015 р. будь-яких доходів з джерел за межами України зобов’язана подати до 01.05.2016 р. податкову декларацію про майновий стан і доходи та сплатити до 01.08.2016 р. податок на доходи фізичних осіб за ставками 15 (20)% (залежно від бази оподаткування) та військовий збір за ставкою 1,5%.

Підтвердження факту проживання в Україні

Чи є податковим резидентом України громадянин Росії, який має посвідку на постійне проживання в Україні, але постійно проживає в Росії?

Згідно з пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу нерезиденти — це, зокрема, фізичні особи, які не є резидентами України.

Поняття «резидент» та умови набуття платником податку статусу податкового резидента України визначено підпунктом 14.1.213 цього пункту, яким, зокрема, зазначено, що фізична особа — резидент — це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній із держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи положення пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в’їзду в Україну та виїзду з України визначено Законом № 3773.

Відповідно до цього Закону посвідка на постійне проживання — документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Підстави для отримання посвідки на постійне проживання визначено ст. 5 Закону № 3773, згідно з якою посвідку на постійне проживання отримують іноземці та особи без громадянства, які відповідно до Закону № 2491 можуть іммігрувати в Україну на постійне проживання (частина перша ст. 4 Закону № 3773), та іноземці і особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території (частина 16 цієї статті).

Згідно з п. 45 ст. 4 Митного кодексу постійне місце проживання — місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов’язків або зобов’язань за договором (контрактом).

Отже, видана іноземцю на законних підставах посвідка на постійне проживання в Україні є лише дозволом на постійне проживання в Україні і не підтверджує факт проживання (постійного проживання) іноземця в Україні, тому не може бути документом, на підставі якого визначається резидентський статус платника податку в Україні.

Враховуючи викладене, фізична особа — іноземець, яка має посвідку на постійне проживання в Україні та не відповідає умовам, визначеним у пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, не є податковим резидентом України.

Податкова знижка на навчання

Чи має право платник податку скористатися податковою знижкою у разі навчання у аспірантурі?

Відповідно до пп. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 цього Кодексу, фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати у вигляді суми коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості здобуття середньої професійної або вищої освіти такого платника податку та/або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, який не одержує заробітної плати. Така сума не може перевищувати розміру місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 грн., у розрахунку на кожну особу, яка навчається, за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.

Пунктом 1 ст. 5 Закону № 1556 визначено, що підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітньо-професійними, освітньо-науковими, науковими програмами на рівнях вищої освіти, до яких, зокрема, належить третій (освітньо-науковий) рівень. При цьому здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти, зокрема доктора філософії.

Згідно з п. 6 цієї статті доктор філософії — це освітній і водночас перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра. Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад’юнктурі).

Крім того, особи, які навчаються у вищих навчальних закладах, є здобувачами вищої освіти (п. 1 ст. 61 Закону № 1556). Підпунктом 3 п. 2 цієї статті передбачено, що здобувачами вищої освіти є аспіранти — особи,  зараховані до вищого навчального закладу (наукової установи) для здобуття ступеня доктора філософії.

Враховуючи викладене, навчання в аспірантурі відповідно до норм Закону № 1556 є одним із рівнів здобуття вищої освіти.

Таким чином, платник податку має право на податкову знижку за витратами, понесеними на користь закладів освіти за навчання в аспірантурі за кожний пов­ний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року.

Чи має право платник податку на податкову знижку за витратами, понесеними на користь закладів освіти, у разі здобуття другої вищої освіти?

Податкова знижка може бути надана виключно резиденту, який має реєстраційний номер облікової картки платника податку, а так само резиденту — фізичній особі, який через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомив про це відповідний контролюючий орган і має про це відмітку у паспорті (пп. 166.4.1 п. 166.4 ст. 166 Податкового кодексу).

Згідно з п. 16 частини першої ст. 1 Закону № 1556 освітня діяльність — це діяльність вищих навчальних закладів, що провадиться з метою забезпечення здобуття вищої, післядипломної освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів вищої освіти та інших осіб.

Пунктом 11 частини першої цієї статті визначено, що здобувачі вищої освіти — особи, які навчаються у вищому навчальному закладі на певному рівні вищої освіти з метою здобуття відповідного ступеня і кваліфікації.

Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою відповідної освітньої (освітньо-професійної чи освітньо-наукової) або наукової програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії та доктор наук (п. 2 ст. 5 Закону № 1556).

Відповідно до ст. 60 цього Закону післядипломна освіта — це спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення та оновлення її професійних знань, умінь та навичок або отримання іншої професії, спеціальності на основі здобутого раніше освітнього рівня та практичного досвіду.

Післядипломну освіту здійснюють заклади післядипломної освіти або відповідні структурні підрозділи вищих навчальних закладів і наукових установ.

До інших осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, відповідно до ст. 61 Закону № 1556 належить, зокрема, слухач — особа, яка навчається на підготовчому відділенні вищого навчального закладу, або особа, яка отримує додаткові чи окремі освітні послуги, у тому числі за програмами післядипломної освіти.

Таким чином, здобуття другої вищої освіти є складовою вищої освіти, компенсації вартості якої платник податку має право включити до податкової знижки з урахуванням обмежень, встановлених пп. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу.

Чи має право платник податку включити до складу податкової знижки витрати, понесені за проживання у гуртожитку при здобутті другої вищої освіти?

Статтею 73 Закону № 1556 визначено, що вищий навчальний заклад відповідно до законодавства та статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги за умови забезпечення надання належного рівня освітніх послуг як основного статутного виду діяльності.

До переліку платних послуг у сфері освітньої діяльності, що мають право надаватися закладами системи освіти, відповідно до ст. 1 Переліку № 796, зокрема, належать послуги з навчання студентів, курсантів для здобуття другої вищої освіти, крім випадків, коли право на безоплатне здобуття другої вищої освіти надано законодавством.

Надання спеціально облаштованих приміщень гуртожитків навчальних закладів для проживання осіб, які навчаються у відповідному навчальному закладі, належить до сфери житлово-комунальних послуг, що мають право надаватися закладами системи освіти (п. 7 Переліку № 796).

На виконання абзацу другого частини шостої ст. 73 Закону № 1556 Кабінетом Міністрів України розроблено Типовий договір про надання освітніх послуг між вищим навчальним закладом та фізичною (юридичною) особою, затверджений постановою № 634.

Предметом зазначеного договору є надання освітньої послуги (навчання), платником податку здійснюється оплата за місяці навчального року.

Таким чином, сума коштів, сплачена платником податків за гуртожиток, не належить до послуг, що надаються у сфері освітньої діяльності, а отже, не підпадає під дію пп. 166.3.3 п. 166.3 ст. 166 Податкового кодексу.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42