Соціальне страхування

Страхування основних засобів

Забезпечення страхового захисту будь-якого майна на підприємстві є пріоритетним у системі страхових відносин. Насамперед це стосується найпоширенішого виду майнового страхування — страхування основних засобів (далі — ОЗ), яке спрямовано на уникнення нанесення шкоди від настання різних негативних подій та сприяє відновленню виробничого процесу.

Відповідно до ст. 4 Закону про страхування майнове страхування — це галузь страхування, в якій об’єктом страхових відносин є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном юридичних або фізичних осіб, що здійснюються на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником.

Договір майнового страхування регулюється Цивільним кодексом, Законом про страхування, а також іншими законодавчими актами. Страхування майна підприємств, у тому числі ОЗ, відповідно до цього Закону є добровільним видом страхування. Це означає, що правила страхування, розмір та порядок сплати страхових внесків, а також отримання страхового відшкодування узгоджуються сторонами договору страхування, що укладається між страховиком та страхувальником.

Схема

До того ж зазначені основні ризики можуть бути застраховані у будь-якій комбінації.

Слід зауважити, страхуванню не підлягають будівлі і споруди, які знаходяться в аварійному стані, майно, розташоване в них, а також майно, що розташоване на території страхового захисту, але не є власністю страхувальника, тощо.

Облік страхових внесків

Основою податкового обліку, як відомо, є облік бухгалтерський. Підпунктом 14.1.84 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу встановлено, що якщо якісь терміни не визначено у цьому Кодексі, то для цілей розділу ІІІ зазначеного Кодексу їх слід використовувати в значеннях, визначених у бухгалтерському законодавстві.

Відповідно до положень Податкового кодексу оподатковуваний прибуток обраховується виходячи з бухгалтерського фінансового результату до оподаткування. Тобто визнання та класифікація доходів і витрат здійснюється за принципом «нарахування та відповідності доходів та витрат», прийнятим у бухгалтерському обліку. Згідно з п. 7 ПБО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Витрати на страхування практично неможливо пов’язати з конкретними доходами, саме тому доцільно відносити їх до витрат частинами, тобто протягом усього періоду дії договору страхування.

На практиці страхувальники застосовують два варіанти відображення витрат на страхування майна: як витрати поточного періоду та в складі витрат майбутніх періодів. При використанні першого методу витрати не розподіляються між звітними періодами, що обумовлює невиправдане їх завищення у місяць сплати страхового внеску та відповідне заниження прибутку, що негативно впливає на відображення фінансових результатів. Такого недоліку позбавлений другий варіант, який дає змогу рівномірно списувати витрати на страхування майна та достовірно відображати фінансовий стан підприємства.

Щодо об’єктів страхування — ОЗ, то для цілей бухгалтерського обліку ними вважаються матеріальні активи виробничого та невиробничого призначення. Єдиною умовою визнання їх ОЗ є строк корисного використання (експлуатації), який має становити понад один рік, або операційний цикл, якщо він більший за рік (п. 4 ПБО 7).

Для визнання активу об’єктом ОЗ для цілей податкового обліку потрібно виконувати такі умови:

матеріальний актив має використовуватися в господарській діяльності платника податків;
вартість такого активу повинна перевищувати 6000 грн.;
строк корисного використання (експлуатації) з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

У податковому обліку є своє визначення поняття «основні засоби», передбачене у пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу. Воно подібне до бухгалтерського, проте для визнання активу об’єктом ОЗ для цілей податкового обліку крім установленого строку експлуатації потрібно виконувати такі дві умови:

по-перше, матеріальний актив має використовуватися в господарській діяльності платника податків;

по друге, вартість такого активу повинна перевищувати 6000 грн.

Тобто платники податку на прибуток, як і раніше, повинні розділяти ОЗ на виробничі і невиробничі. З огляду на вищезазначене постає питання щодо витрат на страхування невиробничих ОЗ.

Слід зазначити, що це стосується тих платників податку на прибуток, які об’єкт оподаткування визначають шляхом коригування фінансового результату на податкові різниці.

Для тих платників, хто не здійснює коригування фінансового результату, невиробничих ОЗ не існує. Це пов’язано з тим, що ПБО 7 оперує поняттям «основні засоби», не розділяючи їх на виробничі та невиробничі.

Згідно з пп. 138.3.2 п. 138.3 ст. 138 Податкового кодексу невиробничі основні засоби — це основні засоби, які не використовуються в господарській діяльності платника податку.

Крім того, зазначеним підпунктом встановлено, що не підлягають амортизації витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих ОЗ.

Оскільки йдеться про невиробничі засоби (як правило, невиробничими об’єктами можуть бути будь-які об’єкти інфраструктури підприємства), то і будь-які витрати, пов’язані з ними, також мають невиробничий характер.

Таким чином, платники податків — страхувальники відображають витрати зі страхування об’єктів негосподарського призначення за правилами бухгалтерського обліку.

Також нагадаємо, що Закон про страхування містить застереження, яке полягає в тому, що коли майно застраховано у кількох страховиків і загальна сума перевищує дійсну вартість майна, то страхове відшкодування, яке виплачується усіма страховиками, не може перевищувати дійсної вартості майна. При цьому кожний страховик здійснює виплату пропорційно розмірустрахової суми за укладеним ним договором страхування.

Отже, підприємство-страхувальник може включити до витрат страхові платежі зі страхування будь-яких ОЗ одним чи кількома страховиками на страхову суму, що не перевищує вартість цих активів. Включення до витрат підприємства страхових платежів зі страхування одного і того самого об’єкта майнового страхування кількома страховиками на страхову суму, що перевищує вартість цього об’єкта, є неправомірним.

Відображення суми страхових платежів за договорами страхування ОЗ у звітності залежить від того, з якою метою ці засоби використовуються, зокрема:

  • собівартості виготовленої та реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) — якщо йдеться про основні засоби, що використовуються для виробничих та загальновиробничих цілей;
  • адміністративних витрат — якщо засоби експлуатують в адміністративних цілях;
  • витрат на збут — якщо, наприклад, автотранспорт використовують для доставки продукції покупцям;
  • інших витрат операційної або звичайної діяльності — якщо ОЗ використовуються в інших випадках.

Суми страхових платежів за договорами страхування орендованих ОЗ, як і у випадку страхування власного майна платника податку, відображаються залежно від того, з якою метою використовується орендовані основні засоби — для загальновиробничих потреб, адміністративних чи з метою збуту продукції тощо.

Схема

Вартість застрахованих основних засобів

При укладанні договору страхування (як майна, зокрема ОЗ, так і цивільної відповідальності) дуже важливим є розмір страхової суми — суми, в межах якої страхова компанія несе відповідальність перед страхувальником. Відповідно до ст. 9 Закону про страхування страхова сума — це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування або у випадках, передбачених чинним законодавством.

Крім того, відповідно до зазначеної статті страхова сума при страхуванні майна встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

Таким чином, страхова вартість об’єкта страхування — це дійсна (реальна) вартість об’єкта, в обсязі якої йому може бути завдано шкоди.

На практиці страхова оцінка проводиться окремо за основними і оборотними засобами. ОЗ приймаються на страхування за залишковою вартістю.

Об’єкти незавершеного будівництва або незавершеного виробництва оцінюються у розмірі матеріальних і трудових витрат, фактично здійснених на час страхового випадку.

Страхова сума встановлюється або у розмірі 100% від вартості ОЗ, або у розмірі визначеної частки їх вартості. У випадку коли майно прийнято на страхування з умовою, що страхова сума становить певну частку від дійсної вартості ОЗ, всі об’єкти вважаються застрахованими у тій самій частці.

Статтею 41 Закону про страхування передбачено таке застереження: «не допускається, за винятком обов’язкових видів страхування, страхування життя, майна громадян, перестрахування будь-яке централізоване регулювання (уніфікація, обмеження, обов’язковість тощо) розмірів страхових платежів (тарифів) і страхових сум (страхового відшкодування), умов укладання страхових договорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вони не суперечать законодавству України».

У разі коли йдеться про укладення договору обов’язкового страхування ОЗ, наприклад укладається договір страхування об’єкта іпотеки, який є обов’язковим відповідно до п. 35 ст. 7 Закону про страхування та ст. 8 Закону про іпотеку, то згідно з правилами обов’язкового страхування предмета іпотеки, встановленими постановою № 358, дійсна вартість застрахованого майна визначається суб’єктом оціночної діяльності відповідно до спеціального законодавства.

Облік страхового відшкодування

Однією з найскладніших і найвідповідальніших операцій страхових компаній є визначення розміру збитку та розміру виплати страхового відшкодування при настанні страхових випадків з ОЗ на підприємстві.

Страхове відшкодування — це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник (ст. 9 Закону про страхування).

Статтею 25 цього Закону встановлено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Виплати страхового відшкодування провадяться, як правило, на рахунок, зазначений у заяві про страхову виплату. Якщо страхувальник зазначив у заяві рахунок суб’єкта господарювання, який здійснюватиме відновлення пошкодженого об’єкта, то виплата проводитиметься на рахунок цього суб’єкта.

Документом про визнання страховиком факту настання страхового випадку і розміру заподіяної шкоди та який служить підставою для виплати страхового відшкодування є страховий акт або аварійний сертифікат.

Вибуття об’єкта ОЗ унаслідок його зруйнування супроводжується списанням з балансу. Отримане від страховика страхове відшкодування визнається доходом підприємства відповідно до ПБО 15.

Оскільки страховий випадок розглядається як надзвичайна подія, то в бухгалтерському обліку сума страхового відшкодування відображається у складі надзвичайних доходів або може відображатися у складі доходів від операційної діяльності.

Документальним підтвердженням суми доходу і факту його нарахування буде дата прийняття страховиком рішення про страхову виплату страхувальнику або дата отримання підприємством інформації про виплату з боку страховика.

Розмір страхового відшкодування, який відображається страховиком у страховому акті, визначається залежно від розміру власної участі страхувальника в компенсації збитків (франшизи), якщо це встановлено умовами договору страхування. Вона може встановлюватися у відсотках до страхової суми або в абсолютному розмірі. Розрізняють «умовну франшизу», коли страховик звільняється від відповідальності за збиток, що не перевищує суму франшизи і повинен відшкодувати збиток повністю, якщо його сума більше за франшизу, та «безумовну франшизу» — коли збиток відшкодовується за виключенням франшизи.

Крім того, якщо платник податку — страхувальник здійснює відновлення пошкодженого ОЗ за свої кошти, то витрати, пов’язані з відновленням (ремонтом) такого об’єкта, відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку.

 

 

«Гарячі лінії»

Дата: 1 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42