Статті

Соціально-економічний устрій і податки перших рабовласницьких держав

Протягом багатьох тисячоліть початкового етапу розвитку суспільної історії відносини між людьми, які були ще не захищеними перед природою та неспроможними забезпечувати собі поодинці найпримітивніші умови існування, ґрунтувалися на общинній власності та спільній праці.


Перехід від первіснообщинного ладу до рабовласницького був для свого часу еволюційним процесом, який відкривав нові шляхи для розвитку виробничих сил та створення вищої культури.

Класове рабовласницьке суспільство склалося в Єгипті раніше, ніж в інших країнах.

Назва країни походить від давньогрецького «Айгуптос», а самі єгиптяни тоді називали свою країну «Чорна» — від кольору землі. Єгипет знаходиться в північно-східній частині Африки, а за давніх часів займав територію долини ріки Ніл, яка фактично була величезним оазисом у пустелі.

Донині збереглися залишки давньоєгипетського літопису, які датуються III тис.  до н. е. Історія країни в долині Нілу нараховує 30 династій фараонів і поділяється на декілька періодів — від Раннього до Пізнього царства.

Під час археологічних розкопок було знайдено сотні видів удосконалених знарядь праці з каменю та міді. Єгипет періоду І та II династій досяг значних зрушень у сільському господарстві, скотарстві, виноградарстві, будівництві з цегли та дерева, виготовленні посуду, у винайденні папірусу. Джерела свідчать і про існування великого царського господарства, яким керували спеціальні сановники, та великих господарств, що належали прибічникам царя. Одним із головних завдань державної влади були організація та будівництво зрошувальної системи, завдяки якій можна було отримувати значні прибутки в сільському господарстві, а також утримувати постійне військо для ведення війн із сусідніми племенами з метою захоплення багатої здобичі й тисяч рабів, працю яких використовували майже в усіх великих господарствах. Уже тоді цар та його оточення розуміли значення податків, без яких були б неможливі державні перетворення. Кожні два роки в країні провадився своєрідний переоблік господарств, майна, рабів саме задля податкових цілей.

Іншим важливим економічним і культурним центром стародавнього світу у II ст. до н. е. був Вавилон, який дав назву державі Вавилонія (сучасна територія Іраку), що знаходилася поміж двома потужними ріками — Тигром і Євфратом. Сама назва Вавилон означала «Врата Бога», а країна на ті часи була однією з найбагатших і населеніших у світі.

На відміну від Єгипту тут вищого рівня досягла техніка спорудження іригаційних систем, а також землеробства (використовували плуг). Тоді ж було створено передумови для розвитку знань у галузі хімії, математики, астрономії.

Ознакою багатства вважалися двоповерхові кам'яні будинки з дерев'яними галереями всередині внутрішнього дворика, з ліжками, столиками, табуретами всередині просторих світлих кімнат. Довершували картини благополуччя металевий посуд, запаси ячменю, пшениці та злитки срібла.

Представники рабовласницької знаті обіймали всі державні посади, а також здійснювали головні обов'язки жерців. Таким чином, крім власних господарств вони використовували в особистих інтересах усе, що перебувало в державній власності, насамперед землю.

Більшість населення Вавилонії становили вільні общинники, які з часом стали втрачати незалежність. Якщо зазвичай вони добровільно вносили до скарбниці пожертви, то згодом ці внески почали перетворюватися на обов'язкові державні податки, а їх праця для суспільних потреб — на тяжку повинність. Общинники мали свої наділи на землях, на яких ні цар, ні храми діяльності не провадили. Наділи було поділено на індивідуальні та колективні. Індивідуальні розподілялися між знаттю, представниками державного та храмового апарату, а колективні залишалися за сільськими общинами. Чоловіків общин було організовано в окремі групи — «підлеглі царя», які очолював староста. Вони спільно виконували деякі сільськогосподарські роботи, а також брали участь у воєнних діях.

Наділи, які надавалися окремим господарям, були невеликими — приблизно декілька десятків гектарів. За деякі з них треба було сплачувати податок, який дорівнював 1/6 — 1/8 частини врожаю. Щоб обробити наділи, власники угідь брали в оренду сільськогосподарський інвентар та худобу в царських і храмових господарствах. За надану послугу вони відробляли в цих господарствах чотири місяці у рік і крім цього ще отримували за роботу ячмінь та шерсть. Протягом решти восьми місяців такі господарі годувалися виключно зі свого наділу.

Раби, кількість яких поповнювали за рахунок полонених, працювали цілий рік, переважно на будівельних і зрошувальних роботах. Вони охороняли лани від птахів, працювали в садах і доглядали за худобою, займалися рибальством. Життя рабів було надзвичайно складним. Відомі факти, коли рабів навіть приносили в жертву богам.

Документи господарської діяльності тих часів свідчать про зростаючу економічну міць царя, його знаті та верховних жерців. Так, на утримання вищого чиновництва було запроваджено додатковий податок, скоротилися наділи вільних общинників. До рибалок, пастухів, корабельників, які мали власне господарство, було приставлено спеціальних чиновників, які безпосередньо на місці справляли податки. Крім цього, існували ще й побори на користь храмів. Ремісники сплачували значний податок, який мав назву «подать руки».

Представники пануючого класу грабували «нижчих» воїнів і їхніх вдів, забирали худобу та будинки у «підлеглих царя», контролювали видачу води з колодязів, виритих самими «підлеглими» на території «високих ланів». У м. Лагаші кількість повноправних громадян становила близько 3600 чоловік. Їм протистояли десятки тисяч людей, які потерпали від утисків і свавілля.

Історичні пам'ятки зберегли до сьогодні відомості про перше повстання проти самоправства владних структур, яке відбулося в Лагаші в XXV ст. до н. е. Повстання мало успіх. Основна маса общинників отримала удвічі більшу частину місячного довольства. Новий правитель міста звільнив усіх чиновників, які справляли податки з господарств. Було відновлено старі натуральні податки, зменшено збори з ремісників, а за роботу на будівництві іригаційних систем общинникам додатково давали продукти харчування. Було видано закони, які оберігали громадян Лагашу від лихварської кабали, обману під час збирання податків, від крадіжок, убивств, грабежу, захищали сиріт і вдів. Проте вже через певний час Лагаш здався зовнішнім ворогам і його реформи знову зазнали змін.

Значний вплив на ведення господарської діяльності мали обмін і торгівля. Тривав розвиток і грошових відносин. Відтепер мірилом цін ставало срібло, а на основі документів, які збереглися до наших часів, можна встановити співвідношення цін на ринках Вавилонії на початку II тис.  до н. е. Ремісники та деякі категорії робітників, зайнятих у сільському господарстві, отримували заробітну плату сріблом.

У документах тих часів можна знайти багато свідчень про лихварські угоди. Так, жерці храму бога Сонця через своїх родичів скуповували землі, а потім здавали їх в оренду. Крім того, вони давали гроші в позику під значні проценти, купували рабів тощо. У м. Ларсі два работорговці шляхом лихварських операцій перетворювали боржників на рабів своїх же співгромадян, а потім віддавали їх у найм на роботу багатим ремісникам. Тоді ж значно частішають випадки продажу батьками своїх дітей. До наших часів збереглося прислів'я: «Сильна людина живе руками своїми, а слабка — ціною своїх дітей».

(Далі буде)

«Гарячі лінії»

Дата: 15 грудня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00