Юридична практика

Документальне підтвердження податкового кредиту

Судом касаційної інстанції при розгляді справ щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток було взято до уваги, що долучені до матеріалів справи первинні документи містять лише загальні відомості щодо виду наданих послуг, часу виконання та форми оплати, але жоден з них не несе в собі докази виконання та передачі (надання) послуг із урахуванням їх специфіки.


Судове рішення

Як встановлено судами у справі № 826/17368/13-а, контролюючим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаємовідносин із контрагентом за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 18.06.2013 р. та виявлено порушення:

  • підпунктів 139.1.6, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на прибуток на суму 42 069 грн.;
  • пунктів 198.2 та 198.3, 198.6 ст. 198 зазначеного Кодексу, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 40 065 грн.

На підставі даного акта перевірки контролюючим органом 08.07.2013 р. винесено податкові повідомлення-рішення, якими платнику збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток.

Як вбачається з акта перевірки від 18.06.2013 р., підставою для донарахування платнику зазначених податкових зобов’язань слугував висновок контролюючого органу про неправомірність формування платником складу витрат та податкового кредиту з ПДВ щодо господарських взаємовідносин з контрагентом, оскільки за твердженнями контролюючого органу правочини, укладені платником з вказаним контрагентом, не спричиняють реального настання правових наслідків, обумовлених ними.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки щодо порушення платником положень податкового законодавства, є обґрунтованими, оскільки платником не підтверджено первинними документами реальність здійснення господарських операцій, на підставі яких ним було сформовано спірні суми витрат та податковий кредит, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не можуть бути визнані незаконними та не підлягають скасуванню.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження в Україні та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 — 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 — 143 зазначеного Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 Кодексу.

Отже, показник валових витрат безпосередньо впливає на об’єкт оподаткування.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 — 138.9, підпунктами 138.10.2 — 138.10.4 п. 138.10 і п. 138.11 цієї статті, та інших витрат, визначених відповідно до п. 138.5, підпунктів 138.10.5 і 138.10.6 п. 138.10, пунктів 138.11 та 138.12 ст. 138, п. 140.1 ст. 140, ст. 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених п. 138.3 ст. 138 та ст. 139 Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об’єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 — 140.5 ст. 140, статей 142 і 143 та інших статей Податкового кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з абзацом першим п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв’язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, що в першу чергу має підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та відповідно валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 4 Податкового кодексу податковий кредит — це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 зазначеного Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов’язкові реквізити.

Згідно з п. 201.4 цієї статті зазначеного Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов’язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу, судами попередніх інстанцій правильно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку — покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній у податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування витрат, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та на формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток.

Статтею 1 Закону про бухоблік передбачено, що первинний документ — це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи, у тому числі договори, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку необхідно брати до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону про бухоблік господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді між платником (Замовник) та контрагентом (Виконавець) було укладено договір від 21.03.2011 р. щодо надання рекламних послуг та договір від 05.09.2011 р. — юридичних послуг.

При цьому долучені до матеріалів справи первинні документи містять лише загальні відомості щодо виду наданих послуг, часу виконання та форми оплати, але жоден з них не несе в собі докази виконання та передачі (надання) послуг із урахуванням їх специфіки.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а платником під час розгляду даної справи не доведено реальності господарських операцій, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу щодо безпідставного заниження податку на прибуток та ПДВ платником.

Таким чином, податковим органом виконано покладений на нього обов’язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

«Гарячі лінії»

Дата: 29 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42