Запитання - відповіді

Платіж за програмне забезпечення
Чи вважається роялті для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств платіж за використання програмного забезпечення?
Світлана Тимощук , начальник відділу розгляду звернень Управління ­вдосконалення методології податку на прибуток підприємств Департаменту методологічної та нормотворчої роботи ДФС України

Визначення роялті наведено у пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу. Так, роялті вважається будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

  • як винагорода за використання комп’ю­терної програми, якщо умови використання обмежено функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежено кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);
  • за придбання примірників (копій, екземплярів) об’єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);
  • за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об’єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому пп. 14.1.225 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу, у користування, володіння та/або розпорядження особи;
  • за передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об’єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством;
  • за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

Таким чином, платіж ліцензіару за використання програмного забезпечення за функціональним призначенням у власній господарській діяльності (без переходу права власності на нього) без права передавати, тиражувати, відчужувати і здавати в найм третім особам (тобто для використання «кінцевим споживачем») для цілей оподаткування не вважається роялті.

Водночас слід зазначити, що відповідно до п. 3.2 ст. 3 Податкового кодексу якщо міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

При цьому оскільки міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування мають пріоритет над положеннями Кодексу та містять власні визначення понять і положень, то для визначення поняття «роялті» при виплаті доходів нерезиденту застосовуються положення чинного міжнародного договору.

Довідково

Для визначення поняття «роялті» при виплаті доходів нерезиденту слід застосовувати положення чинного міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Господарський кодекс — Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Цивільний кодекс — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Закон № 185/94 — Закон України від 23.09.94 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Закон № 185 — Закон України від 21.09.2006 р. № 185-V «Про управління об’єктами державної власності». Постанова  № 34 — постанова Правління Нацбанку України від 04.02.98 р. № 34 «Про затвердження Класифікатора іноземних валют та банківських металів». Постанова № 106 — постанова Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 р. № 106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів бюджету». Постанова № 129 — постанова Правління Нацбанку України від 13.12.2017 р. № 129 «Про запровадження обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті та встановлення розміру обов’язкового продажу таких надходжень». Постанова № 138 — постанова Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 р. № 138 «Про порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями». Постанова № 410 — постанова Правління Нацбанку України від 13.12.2016 р. № 410 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України». Інструкція № 136 — Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затверджена постановою Правління Нацбанку України від 24.03.99 р. № 136. Ухвала № К/800/4189/18 — Ухвала Вищого господарського суду України від 31.05.2017 р. № К/800/4189/13

Доступ до матеріалу обмежений і доступний тільки передплатникам після авторизації
Підпишіться на журнал і Ви отримаєте доступ до всіх публікацій друкованого видання