Новини

Збільшення витрат платника податку за наявності об’єктивної можливості до їх скорочення свідчить про позбавлення розумної економічної причини операції

30.08.2019 / 11:30
Збільшення витрат платника податку  за наявності об’єктивної можливості  до їх скорочення свідчить про позбавлення  розумної економічної причини операції

Податковий орган звинувачує підприємство у безпідставному формуванні витрат за рахунок включення до їх складу відсотків, сплачених нерезиденту (Швейцарія) за користування кредитними коштами за договором від 01.12.2008 р. За переконанням податкового органу, цей договір укладено за відсутності ділової мети — виключно для мінімізації податкових зобов’язань з податку на прибуток — шляхом штучного формування витрат.

Суд переконаний, що будь-які витрати мають бути здійснюваними саме для і в межах господарської діяльності, а не з іншими цілями. При цьому мета отримання доходу — як кваліфікуюча ознака господарської діяльності — кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою в межах господарської діяльності платника податку і лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов’язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а також створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Водночас не обов’язково, щоб економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Такий ефект може настати в майбутньому, а може й не настати взагалі в результаті об’єктивних причин. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Проте із визначеного у ПКУ поняття ділової мети випливає, що обов’язково має бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Але якщо та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності, а відтак — їх наслідки не підлягають відображенню в податковому обліку.

З’ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не має полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

Відповідно економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об’єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб’єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

Операція, яка збільшує витрати платника податку за наявності об’єктивної можливості до їх скорочення, позбавлена розумної економічної причини.

У справі, що розглядається, судами встановлено: отримані підприємством від нерезидента кредитні кошти використовувались для придбання товарів, зокрема зерна, та оплати супутніх послуг при поставці таких товарів покупцю. Поставка придбаних товарно-матеріальних цінностей здійснювалась позивачем здебільшого своєму позикодавцю. Отримані від нерезидента кошти за поставлені товари підприємство в повному обсязі перераховувало в рахунок погашення зобов’язань за договором позики з урахуванням відсотків.

Отримання позивачем від пов’язаної особи — нерезидента коштів у позику для забезпечення власної господарської діяльності не призвело до приросту або збереження активів чи їх вартості, а обумовило виключно збільшення товариством витрат з метою мінімізації податкових зобов’язань з податку на прибуток.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги підприємства без задоволення.

/Постанова ВС від 23.07.2019 р. у справі № 826/10852/15/

«Гарячі лінії»

Дата: 28 листопада, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42