Новини

Розумна економічна причина має бути наявна в кожній господарській операції

26.11.2019 / 16:20

Верховний Суд традиційно наголосив на тому, що подані платником податків документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов’язує право платника на податкову вигоду.

При цьому податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не відповідно до їх дійсного економічного змісту чи враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

За правилами пп. 14.1.231 ст. 14 ПКУ розумна економічна причина (ділова мета) — причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

На думку Суду, мета отримання доходу, як кваліфікуюча ознака господарської діяльності, кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності.

Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатись вчиненою у межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є такими, що вчинені у межах господарської діяльності. А отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов’язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а також створення умов для такого приросту (збереження) у майбутньому.

Справді, судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника та інших учасників у сфері економіки, у зв’язку з чим презюмується економічна виправданість дій платника, спрямованих на одержання податкової вигоди, та достовірність відомостей його податкової і бухгалтерської звітності.

Натомість у разі надання податковою інспекцією достатньо переконливих доводів та доказів відносно того, що насправді господарські операції контрагентами не здійснювалися, а схема взаємодії учасників господарської операції свідчить про їх недобросовісність, суд не повинен обмежуватися перевіркою формальної відповідності поданих платником документів вимогам податкового законодавства.

Він має оцінити усі докази у справі у сукупності та взаємозв’язку з ціллю виключення внутрішніх протиріч та суперечностей між ними у процесі перевірки реального руху активів між заявленими учасниками операції.

У справі, що переглядається, було з’ясовано, що у взаємовідносинах позивача з контрагентами відсутній факт економічної доцільності та економії витрат. Відбулося лише формальне декларування складових податкового кредиту, що є підставою для застосування податковим органом податкових нарахувань.

Зважаючи на встановлені обставини та правове регулювання, Верховний Суд вирішив, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано не визнав подані позивачем первинні документи такими, що підтверджують фактичне придбання товарно-матеріальних цінностей та їх подальшу реалізацію. Господарські операції з поставки товарів між позивачем та його контрагентами фактично не мали реального характеру, їх виконання оформлено лише документально без мети на реальне настання правових наслідків, які обумовлені господарськими договорами.

/постанова ВС від 15.10.2019 р. у справі № 813/1066/16/

«Гарячі лінії»

Дата: 12 грудня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42