Новини

Новим ППР не визначалося нових грошових зобов’язань, тому контролюючий орган не зобов’язаний орієнтуватися на строк визначення грошових зобов’язань у 1095 днів

02.01.2020 / 16:30

Суд підтвердив, що у разі якщо ППР контролюючого органу про визначення грошового зобов’язання оскаржено в судовому порядку, то таке зобов’язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. Але якщо за результатами судового оскарження грошове зобов’язання, визначене платнику податків оскаржуваним ППР, зменшується, то до платника податків направляється окреме ППР, яке містить зменшену суму грошового зобов’язання, протягом трьох робочих днів з дня, що настає за днем отримання таким органом рішення за результатами адміністративного або судового оскарження.

Таким чином, з дня набрання законної сили судовим рішенням про оскарження ППР податкове зобов’язання (частина податкового зобов’язання) стає узгодженим, а у платника податку виникає податковий обов’язок самостійно погасити узгоджену суму протягом 10 календарних днів, що настають за днем такого узгодження.

Справді, контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, — за днем її фактичного подання (п. 102.1 ст. 102 ПКУ). Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Втім у даній справі процедура узгодження спірних податкових зобов’язань відбулася 21.07.2018 р., внаслідок чого 02.08.2018 р. податковим органом було винесено нове ППР на зменшену за постановою суду суму штрафних санкцій. При цьому таким ППР нові грошові зобов’язання, а також штрафні санкції не визначались. Ці зобов’язання були нараховані ще 18.08.2017 р. за результатами перевірки.

З даного приводу колегія суддів зауважує, що ППР є формою реалізації податковим органом владних управлінських функцій щодо повідомлення платника податків про обов’язок сплати грошового зобов’язання. Водночас суб’єкт владних повноважень одночасно з прийняттям ППР не завжди визначає грошові зобов’язання. Така ситуація виникає, зокрема, в разі прийняття ППР на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

Таким чином, прийняття спірного ППР відбувалось за окремою процедурою, що передбачена в разі відкликання раніше прийнятого ППР. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про необхідність застосування положень ст. 102 ПКУ щодо строку визначення грошових зобов’язань (1095 днів) є безпідставними та не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, оскільки спірним ППР не визначалося нових грошових зобов’язань.

Приймаючи оскаржувані рішення, суди пов’язали відлік строку давності у 1095 днів саме із останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань. Однак за такого застосування норм податкового законодавства виникає ситуація, коли у випадку тривалості судового оскарження (більш ніж три роки) платник податків автоматично звільняється від сплати податкових зобов’язань у зв’язку з закінченням строку застосування до нього відповідних санкцій, навіть за наявності встановленою у судовому порядку вини у порушенні податкового законодавства. На переконання колегії суддів, такий підхід є неприпустимим.

/постанова ВС від 04.12.2019 р. у справі № 360/4447/18/