Новини

Накопичувальні пенсії: якою має бути система?

25.03.2020 / 17:00

Олександр Панченко, 
член Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку


Принципи створення в Україні другого рівня системи пенсійного забезпечення — обов’язкових накопичувальних пенсій. До чого готуватися? Напередодні новорічних свят у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення. Ініціатором подачі якого виступила народний депутат Галина Третьякова і група її колег.

Документ усе ще чекає на вердикт профільного Комітету ВРУ з питань соціальної політики, після чого його винесуть на обговорення до зали. Про що він? У ньому  викладено основні принципи створення в Україні другого рівня системи пенсійного забезпечення — обов’язкових накопичувальних пенсій.

Досі пенсії українцям виплачувала держава. Державні пенсії з солідарного рівня системи пенсійного забезпечення мали забезпечувати базові потреби пенсіонерів. Однак, на жаль, розмір державних пенсій дуже далекий від покриття навіть мінімальних потреб українських пенсіонерів. І будьмо чесними — будь-яке їх підвищення в найближчій перспективі за наявних економічних умов навряд чи можливо.
З 2004 року в нас у країні почав розвиватися третій рівень пенсійної системи — добровільні накопичувальні пенсії. Але за 15 років система добровільного пенсійного накопичення мала незначний розвиток. Наразі тільки 6,6 % працездатних українців мають рахунки в недержавних пенсійних фондах, а середній розмір їхніх накопичень становить трохи менше 3 500 грн.

З огляду на недостатність пенсійних виплат і неможливість держави істотно підвищувати їх в Україні вже давно говорять про необхідність створення другого рівня системи — обов’язкових накопичувальних пенсій. Головне завдання другого рівня — формування основного пенсійного капіталу працівника протягом усього трудового стажу. З кожної зарплати працівника утримується певний відсоток, який іде не державі, а потрапляє на особистий пенсійний рахунок.

Але незважаючи на кілька підходів до створення цієї системи, досі так і не вдалося досягти будь-якого прогресу. І ось нарешті ми маємо у Верховній Раді законопроєкт, який пояснює, в якому вигляді має бути створено систему накопичувальних пенсій.

Чотири кити другого рівня

Що пропонує законопроєкт? Він пропонує створення централізованої системи накопичувальних пенсій, який має базуватися на чотирьох ключових суб’єктах: Державна фіскальна служба (виконуватиме функцію контролю за сплатою пенсійних внесків), Пенсійний фонд України (оскільки сьогодні він відповідає за збір і адміністрування ЄСВ, цілком логічно додати ПФУ функцію збору пенсійних внесків), Центральний адміністратор (виконуватиме функцію адміністрування пенсійних рахунків, управління пенсійними виплатами і розрахунку вартості пенсійних активів) і Пенсійне казначейство (як суб’єкт, який акумулює внески і визначає відносини з обслуговуючими компаніями). Така модель дає змогу за рахунок ефекту масштабу досягнути найбільшої економії на витратах.

Уявімо, що у нас децентралізована система і на ринку працює два десятки адміністраторів пенсійних рахунків. Усі вони мають вести свій власний облік клієнтів, а це значить, як мінімум утримувати офіс, платити персоналу, розробити й обслуговувати систему обліку, виконувати резервне копіювання інформації на дублюючому сервері (що є загальноприйнятим стандартом забезпечення схоронності даних) тощо. Це все витрати.

Витрати — це той чинник, який найсуттєвіше впливає на вибір моделі створення системи накопичувальних пенсій. Чим вищими будуть витрати, тим нижчим буде дохід на пенсійні активи і відповідно розмір виплат пенсіонерам. Водночас, коли ми говоримо про функції обліку пенсійних рахунків, ми припускаємо в чистому вигляді IT-функцію. І її логічно було б покласти на одного центрального суб’єкта системи.
Щодо витрат, у законопроєкті зафіксовано максимальний розмір комісійних в 0,5 %, щоб уникнути роздування витрат окремими компаніями. Але навіть пів відсотка це може бути досить багато. Все залежить від стану ринку, розміру залучених активів. Відповідно до законопроєкту, при централізованій системі Рада Центрального адміністратора зможе гнучко реагувати на ситуацію і знижувати планку витрат. Хто в разі децентралізованої системи оперативно реагуватиме і знижуватиме граничний розмір витрат усіх учасників? Чи будуть компанії з управління активами із власної ініціативи знижувати комісійні за своїми пенсійним фондам?

Схожа ситуація і з ефективністю компаній. У системі повинен існувати фінансовий контроль за ефективністю управління коштами. Йдеться не про регуляторний нагляд. З цієї ситуації випливає ще одна проблема — перерозподіли пенсійних рахунків, якими управляє компанія, що працює неефективно, і передачі їх іншим компаніям на ринку. Хто  проводитиме конкурс серед компаній? Це також нерегуляторне питання, а винятково економічне.

Важливо розуміти, що централізована модель не відкидає конкуренцію. На другому рівні системи компанії з управління активами можуть конкурувати за клієнтів, однак робити це вони будуть виключно за рахунок ефективності своєї роботи, яка виражатиметься в показниках прибутковості інвестицій, а не за рахунок агресивної реклами.

Крім фактору витрат, вибір централізованої моделі продиктований такою важливою характеристикою, як простота і легкість використання системи. Розгляньмо таку ситуацію в децентралізованій системі — працівник хоче перейти з одного пенсійного фонду в інший. Що йому для цього потрібно зробити, якщо немає єдиного Пенсійного казначейства? Потрібно прийти спочатку до Фонду 1 і подати заявку на відкриття рахунку, потім до Фонду 2 і також подати заявку на розірвання договору. Після чого проконтролювати виконання обох заявок. Як мінімум, людина звертається у два «вікна» і потім ще має проконтролювати виконання свого запиту. Натомість вона може вирішити це питання в одному «вікні», подавши заявку в Пенсійне казначейство або фізично, або онлайн, в онлайн проконтролювати її виконання.

Ще одна перевага — уникнути ризику будь-якого примусового вибору керівної компанії з боку роботодавця. Є сумний досвід інших країн, коли деякі підприємства «торгували» рахунками своїх співробітників — нав’язуючи компанії, які будуть обслуговувати їхні пенсійні накопичення. У разі децентралізованої моделі, роботодавець отримає цей ресурс і шляхом змови з адміністратором приватного пенсійного фонду зможе впливати на вибір працівників. Уникнути цього ризику можна тільки в разі централізованої системи.

Саме централізована система приватних пенсійних накопичень дає відповіді на всі ці запитання. Вона є основою законопроєкту № 2683 про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення.

Шляхом централізації систем уже рухаються країни, які не так давно запустили свої системи пенсійних накопичень. Це: Вірменія, Гонконг, Грузія, Литва, Індія та низка інших. Чому б і Україні не піти цим самим шляхом?

Цей текст відображає особистий погляд автора на питання і не є офіційною позицією Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.