Новини

«Застрягти» в іншій країні: як вплине карантин на оподаткування фізичних осіб?

01.05.2020 / 09:01

Світлана ТУТОВСЬКА, 
менеджер податково-юридичного департаменту («Делойт» в Україні)

Про вплив COVID-19 на бізнес та економіку вже написано сотні статей, проведено десятки годин вебінарів і відеоконференцій. Думки експертів про вплив на економіку та бізнес різняться, але одне очевидно — більшості доведеться нелегко, як малому бізнесу, так і великим міжнародним групам компаній.

А що ж платники податків — фізичні особи? Як вплине «вірусне» стихійне лихо на оподаткування їхніх доходів у тій чи іншій країні? Що робити тим, хто не з власної волі опинився закритим на карантин в іншій державі або не встиг виїхати з України додому і тепер змушений працювати в країні, де постійно не проживає? Адже сьогодні ця «інша» країна може законно вимагати сплати податків до свого бюджету. Або все ж таки не може?

Щоб розібратися в цьому, важливо пам’ятати про два факти: сплата податків зазвичай залежить не від паспорта (хоча і тут є винятки, наприклад, якщо у вас є паспорт США). І не можна плутати громадянство (коротко — це стійкий правовий зв’язок особи з конкретною державою) і податкову резидентність (по суті — зобов’язання сплачувати податки в певній країні на підставі низки «прив’язок» до неї).

Як і громадянство, податкова резидентність може бути змінена за власним бажанням фізичної особи. Але, на відміну від громадянства, резидентність можна змінити випадковим чином, навіть не підозрюючи про це. Досить відповідати критеріям податкової резидентності, встановленим законодавством «зацікавленої» в вас держави.

Такими критеріями можуть бути:

  • місце постійного проживання (наявність особистого або орендованого постійного житла);
  • термін перебування на території держави (найчастіше 183 дні й більше у календарному році);
  • наявність центру життєвих інтересів (наприклад, проживання сім’ї, ведення бізнесу, робота за наймом).

Сучасній історії приклади «випадкової» зміни резидентності відомі. Чого тільки вартий гучний інцидент, який трапився в 2018 році із Шакірою. З 2011 року співачка кілька років мешкала в Барселоні із захисником однойменного футбольного клубу Жераром Піке. Але згідно з іспанськими законами в разі проживання на території країни більше пів року фізична особа «автоматично» стає податковим резидентом Іспанії. Таким чином, виявилося, що співачка, сама того не бажаючи, набула статус платника податків в Іспанії і, відповідно, була зобов’язана сплатити податки з усіх отриманих (зокрема, і з-за кордону) доходів, але цього вона не зробила. У результаті податкова служба Іспанії оштрафувала Шакіру за «податкове»  шахрайство на 25 млн дол. США.

Бувають і більш складні ситуації, в яких дві держави (країна А та Б) вважають фізичну особу своїм резидентом і претендують на оподаткування його доходів одночасно. В такому випадку резидентність визначається найчастіше за допомогою «тесту» з використанням стандартних критеріїв Модельної податкової конвенції Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). «Тест» передбачає як мінімум такі запитання:

  • Де розташовано постійне місце проживання фізичної особи?
  • Де зосереджено її особисті й економічні зв’язки (центр життєвих інтересів)?
  • Де зазвичай мешкає фізична особа?
  • Громадянином якої країни така особа є?

Але що робити, якщо підприємець, топ-менеджер або співробітник міжнародної компанії (громадянин і податковий резидент країни А) виявився «закритим» на пів року в іншій країні (країні Б) через локдаун (переклад з англ. — «сувора ізоляція, карантин») у зв’язку з COVID-19 і, сам того не бажаючи, «потрапив» під один або кілька вищевказаних критеріїв? Чи обов’язково така особа вважатиметься податковим резидентом країни Б?

З огляду на ситуацію, що виникла, ОЕСР випустила роз’яснення щодо того, як слід діяти в подібних випадках, щоб не допустити фактичне подвійне оподаткування доходів фізичних осіб. Основна ідея цього документа — вплив карантинних заходів у зв’язку з пандемією COVID-19 на податкову резидентність фізичних осіб малоймовірний.

Далі трохи техніки. ОЕСР розглядає два основних приклади, коли дві країни (А та Б) можуть претендувати на податкову резидентність фізичної особи.

Сценарій 1. Фізична особа (назвемо її Фізична особа А) — громадянин і податковий резидент країни А, тимчасово відсутня у своєму постійному будинку. Скажімо, відправилася у відпустку або відрядження в країну Б і опинилася там в локдауні через пандемію COVID-19. У результаті вона проживає в країні Б більше 183 днів і за одним із критеріїв стає податковим резидентом країни Б.

Сценарій 2. Фізична особа А працює в країні Б на постійній основі, в результаті чого придбала там статус податкового резидента. Але через ситуацію з пандемією COVID-19 була змушена повернутися до своєї батьківщини — країну А. Відповідно до національного законодавства країни А вона могла ніколи не втрачати статус податкового резидента або ж, в іншому випадку, відновити цей статус після повернення в країну.

У першому сценарії малоймовірно, що Фізична особа А отримає статус податкового резидента в країні Б, де вона знаходиться тимчасово через надзвичайні обставини. Однак навіть якщо так трапиться, можна буде довести зворотнє: Фізична особа А володіє або орендує будинок/квартиру в країні А, де зазвичай і мешкає. У цій країні у неї є особисті й економічні зв’язки, адже вона, врешті-решт, громадянка країни А. Таким чином, її тимчасове перебування в країні Б не має спричинити податкові наслідки.

У другому сценарії знов-таки малоймовірно, що Фізична особа А відновить статус податкового резидента країни А, оскільки вона тимчасово і у винятковому порядку знаходиться в країні А. Навіть якщо місцева податкова інспекція вважатиме інакше, ймовірніше, це можна буде спростувати, адже перебування Фізичної особи А в країні А — тимчасове і вимушене. Однак у другому випадку «тест» дає більш невизначений результат, оскільки прихильність людини до попередньої країни сильніша.

Цікаво, що для полегшення вирішення можливих ситуацій деякі країни (наприклад, Ірландія, Велика Британія та Австралія) вже випустили рекомендації щодо впливу заходів у зв’язку з пандемією COVID-19 на питання, що стосуються податкової резидентності.

Наприклад, уряд Великої Британії просить не брати до уваги кількість днів, проведених у країні, під час визначення резидентності з огляду на виняткові обставини (зокрема, пандемії). Австралія в своєму керівництві підкреслює, що фізична особа — нерезидент Австралії тимчасово перебуває на території країни (кілька тижнів або місяців) через COVID-19, тому не визнаватиметься австралійським резидентом для цілей оподаткування.

Важливо взяти до уваги те, що Україна не є членом ОЕСР, але її рекомендації з податкових питань вже увійшли в практику податкових і судових органів України як додаткове джерело трактування визначень. Тому під час виникнення спірних питань ми цілком можемо прислухатися та спиратися на рекомендації ОЕСР, особливо за браком офіційних роз’яснень від податкових органів.

У період серйозних змін і виняткових обставин важливо звернути увагу на кількість днів, проведених у країні, відмінній від місця звичайного проживання, адже це може вплинути на ваш статус податкового резидентства і появу додаткових податкових навантажень — і в Україні, і за кордоном.