Новини

Через 25 років Велика Палата ВС визнала неправомірним подвійне притягнення до відповідальності за неоприбуткування готівки

24.07.2020 / 16:00

Не секрет, що положеннями абзацу третього ст. 1 Указу Президента України від 12.06.95 р. № 436/95 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі — Указ № 436), який втратив чинність завдяки Указу Президента України від 20.06.2019 р. № 418/2019, визначено, що у разі порушення юридичними особами, фізичними особами — громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб’єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються НБУ, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки — у п’ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Водночас прийнятим 06.07.95 р. Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі — Закон про РРО) також була установлена відповідальність за порушення вимог цього Закону до суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги).

Попередні судові інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині скасування ППР, якими до позивача застосовано штрафи за Указом № 436 та Законом про РРО, виходили з того, що з прийняттям ­Закону про РРО цей Указ продовжував застосовуватись, оскільки Законом, так само як і положеннями інших законів, не визначено серед правопорушень неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) готівки в касах та не встановлена відповідальність за таке правопорушення.

Справді раніше вважалося, що Указом № 436 урегульовано питання відповідальності суб’єктів господарювання за неоприбуткування у касах готівки, а у Законі про РРО відсутнє таке порушення як неоприбуткування у касах готівки, а отже, й не встановлено відповідальність. З огляду на це застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі абзацу третього ст. 1 Указу № 436 є обґрунтованим.

Натомість зараз Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від такого правового висновку. Через швидке урегулювання парламентом правовідносин у сфері готівкових операцій (Указ № 436 було прийнято 12.06.95 р., а Закон про РРО — 06.07.95 р.) та враховуючи положення ст. 18 Конституційного Договору, Велика Палата дійшла висновку, що законодавча гілка влади в найкоротший термін усунула прогалину в регулюванні суспільних правовідносин у сфері готівкових розрахунків та визначила відповідальність за можливі правопорушення у цій сфері саме в силу Закону.

Як стало відомо з матеріалів справи, позивача було притягнуто до відповідальності за порушення п. 2.6 Положення № 637 та застосовано фінансову санкцію — штраф на підставі частини другої ст. 1 та абзацу третього ст. 1 Указу № 436. Крім того, позивача було притягнуто до відповідальності за порушення п. 1 ст. 3 Закону про РРО та застосовано фінансову санкцію, передбачену п. 1 ст. 17 цього Закону.

Об’єктивну сторону першого порушення в акті перевірки визначено як порушення п. 2.6 Положення № 637, а саме зазначено, що особою не оприбутковано готівкові кошти за січень — лютий 2017 року. Нагадаємо, що приписами п. 2.6. Положення № 637 передбачено, що у разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Об’єктивна сторона другого порушення була визначена податковим органом в акті перевірки як порушення вимог п. 1 ст. 3 Закону про РРО, а саме — непроведення розрахункової операції на повну суму покупки через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій за січень — лютий 2017 року.

Велика Палата Верховного Суду відмітила, що аналіз зазначених положень свідчить про те, що об’єктивна сторона обох порушень фактично полягає в одних і тих самих діях.

Отже, оскільки шляхом прийняття Закону про РРО ці правовідносини врегулював законодавчий орган, то Указ № 436 припинив дію як у частині визначення складу такого правопорушення як неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки, так і в частині встановлених за таке правопорушення санкцій. Його положення вже не мали застосовуватися.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції, викладеної Верховним Судом України у постанові від 02.04.2013 р. № 2-77а13. Вона наполягає на неможливості застосування положень Указу № 436 у правовідносинах, що виникли після набрання чинності Законом про РРО.

/постанова ВС від 20.05.2020 р. у справі № 1340/3510/18/