Новини

Податкові спори: огляд практики Верховного Суду

14.08.2020 / 09:55

Маріна ШЕМЯТКІНА, адвокат

Представницькі послуги фізичним особам — нерезидентам зумовлені інтересами підприємства, що оплатило такі послуги, а відтак вонине могли надаватися як додаткові блага

Суд першої інстанції підтримав позицію контролюючого органу: послуги з проживання в готелях, харчування та придбання авіаквитків є додатковим благом фізичних осіб — нерезидентів (представників підприємств — іноземних партнерів), оскільки такі особи не перебували у трудових відносинах з позивачем і з ними не укладалися цивільно-правові договори. Тож позивач як податковий агент був зобов’язаний утримати та перерахувати до бюджету ПДФО та ВЗ з отриманих фізичними особами-нерезидентами доходів у вигляді додаткових благ.

Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, виходив з того, що витрати позивача на оплату вартості проживання запрошених осіб — представників контрагентів, квитків, харчування тощо, понесені підприємством в представницьких цілях, з метою розширення ринку збуту власної продукції і залучення нових постачальників сировини, комплектуючих, тобто є витратами в межах господарської діяльності та з рекламною спрямованістю. Наведені представницькі витрати підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а саме:

  • запрошеннями представникам підприємств — іноземних партнерів на підприємство для проведення переговорів та презентації продукції;
  • наказами про організацію проведення переговорів та презентації продукції для представників підприємств — іноземних партнерів;
  • програмами проведення таких прийомів;
  • кошторисами витрат на проведення переговорів та презентації продукції для представників підприємств — іноземних партнерів;
  • звітами про виконання заходів на проведення переговорів та презентації продукції для представників підприємств — іноземних партнерів;
  • протоколами з організації та проведення таких зустрічей;
  • звітами про використання коштів, виданих під звіт уповноваженим працівникам позивача;
  • фіскальними чеками про оплату відповідних послуг.

При цьому з’ясовано, що фізичні особи, щодо яких податковим органом проведено нарахування ПДФО та ВЗ, є запрошеними партнерами підприємства, взаємовідносини з якими побудовано винятково на договірних засадах. Такі особи є представниками підприємств покупців та постачальників позивача та відвідували підприємство, виконуючи свої трудові обов’язки шляхом представлення інтересів своїх підприємств-роботодавців. Зазначені особи не здійснювали іншої діяльності, яка передбачає отримання будь-якого доходу.

Безпосередньо оплата представницьких послуг здійснювалася позивачем у безготівковій формі шляхом сплати коштів на рахунки суб’єктів господарювання, які такі послуги надавали.

Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не є податковим агентом, оскільки не здійснював нарахування та не виплачував доходів у вигляді вартості проживання, харчування та квитків безпосередньо фізичним особам-нерезидентам, які перелічені в акті перевірки. А значить податковим органом безпідставно віднесено оплачені позивачем послуги до таких, що надані фізичним особам — нерезидентам як додаткове благо.

Верховний Суд вирішив не задовільняти касаційну скаргу податкового органу. Послуги з проживання в готелі, харчування та придбання квитків не відносяться до додаткових благ ­фізичних осіб — нерезидентів, оскільки такі витрати пов’язані із господарською діяльністю позивача. Зазначені послуги зумовлені інтересами підприємства, що оплатило такі послуги, а не метою задоволення особистих потреб запрошених представників контрагентів, а відтак такі послуги не могли надаватися як додаткові блага.

/постанова ВС від 07.07.2020 р. у справі № 806/1071/17/

Перелічені у ПКУ витрати ФОП є вичерпними, у зв’язку з чим він не мав законодавчих підстав включати до витрат суми за аудиторські послуги

З матеріалів справи вбачається, що аудиторська фірма та ФОП уклали договір про надання аудиторських послуг, зокрема щодо ведення бухгалтерського обліку протягом 2015 року. Плата за надані послуги становила 10 000 грн в квартал. За умовами договору на підтвердження факту надання аудитором замовнику аудиторських послуг складався акт із включенням цієї суми до витрат ФОП.

Але податковий орган дійшов висновку про помилковість включення витрат на аудиторські послуги. Перелічені у ст. 177 ПКУ витрати є вичерпними, у зв’язку з чим позивач не мав законодавчих підстав включати до витрат суми за аудиторські послуги.

Верховний Суд дотримується аналогічної точки зору: нормами ПКУ прямо закріплений обов’язок позивача дотримуватись порядку оподаткування. Таким чином, відповідачем було правомірно визначено позивачу суму донарахованого ПДФО та штрафну санкцію за неправомірний облік доходів та витрат.

/постанова ВС від 07.07.2020 р. у справі № 806/2433/16/

Доступ до матеріалу обмежений і доступний тільки передплатникам після авторизації
Підпишіться на журнал і Ви отримаєте доступ до всіх публікацій друкованого видання