Новини

Податкові спори: огляд практики Верховного Суду

23.10.2020 / 10:15

Маріна ШЕМЯТКІНА, адвокат

Як уже повідомлялося, нещодавно Верховний Суд підготував огляд власних ключових правових позицій за останні роки у сфері оподаткування та митної справи. У минулому номері акцентувалась увага на юрисдикційних спорах. Цього разу розглянемо найбільш примітні адміністративні справи 2019  — 2020 років.

Рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов’язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору оскаржуються в судовому порядку в 3/6-місячний строк

Верховний Суд визнає, що різниця природи рішень контролюючого органу (щодо нарахування грошових зобов’язань або інших рішень) об’єктивно здатна впливати та зумовлювати різницю у підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їх оскарження.

Застосування скорочених строків звернення при використанні досудового порядку врегулювання спорів у податкових правовідносинах установлене законом, зумовлене легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи — платника податків та в діяльності суб’єктів владних повноважень — контролюючих органів. Таке розуміння кореспондується з установленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового обов’язку та має пропорційний характер.

На думку Суду, скорочення строку звернення не впливає на реалізацію особою права на судовий захист у зв’язку з достатністю часу на підготовку й оформлення правової позиції, ознайомлення з позицією контролюючого органу, залучення за потреби правових і фінансових консультантів у межах процедури адміністративного оскарження. Скорочені строки забезпечують досягнення зазначеної мети та завдань функціонування податкової системи держави.

Більш скорочені строки звернення до суду в разі попередньої реалізації досудових процедур полягають у забезпеченні наступності юрисдикційних проваджень (адміністративних і судових) та пов’язані з необхідністю мінімізувати темпоральний проміжок між досудовими процедурами та судовим провадженням.

Отже, з прийняттям чинної редакції КАСУ рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов’язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження) на підставі абзацу третього п. 56.18 ст. 56 ПКУ оскаржуються в судовому порядку в такі строки:

  • тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПКУ. Такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;
  • шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПКУ. Такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу з відповідною скаргою на його рішення.

Саме тому судова палата погодилася з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви платника податків. Він пропустив тримісячний строк звернення до суду та не повідомив поважних причин такого пропуску на пропозицію суду першої інстанції.

/постанова ВС від 11.10.2019 р. у справі № 640/20468/18/

Незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки при оскарженні ППР та інших рішень платник не позбавлений можливості посилатися на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких рішень

Верховний Суд переконаний, що недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов’язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може залежати від використання особою своїх прав на позасудовий захист.

З урахуванням наведеного, судова палата в цій справі відступила від попередніх висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах та сформувала новий правовий висновок: незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи надалі наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді ППР та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатися на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких рішень. Таким підставам позову (за їх наявності) суди мають, насамперед, надавати правову оцінку, а якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, — переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування наказу, яка заявлена як самостійний предмет позову, судова палата зазначила таке.

Якщо контролюючий орган провів перевірку на підставі наказу про її проведення та за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням. Тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки подальше скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

/постанова ВС від 21.02.2020 р. у справі № 826/17123/18/

Доступ до матеріалу обмежений і доступний тільки передплатникам після авторизації
Підпишіться на журнал і Ви отримаєте доступ до всіх публікацій друкованого видання