Новини

Судова практика: розмір відшкодування витрат на надання правової допомоги повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову

23.11.2020 / 13:00

Верховний Суд визнає, що склад та розмір витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов’язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об’єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв’язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про непідтвердження Товариством понесених витрат на правничу допомогу належними та допустимими доказами, які ґрунтуються винятково на оцінках банківської виписки, а саме відсутності у реквізиті «Призначення платежу» номера справи та номера додаткової угоди. Процесуальний закон не встановлює обов’язок зазначення номера справи та додаткової угоди до договору при здійсненні оплати за надані послуги. До того ж позивач, здійснюючи платіж, зазначив основні документи, на підставі яких йому надавалися послуги: рахунок-фактуру та основний договір про надання правової допомоги.

/Постанова ВС від 01.09.2020 р. у справі № 640/6209/19/