Новини

Судова практика: законодавець лише у 2020 році усунув неузгодженості у податковому законодавстві щодо адміністрування частини чистого прибутку, який має сплачуватися державними унітарними підприємствами

16.12.2020 / 14:20

Спірним питання у правовідносинах, що склалися між учасниками цієї справи, є застосування підприємством Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями, затвердженим постановою КМУ від 23.02.2011 р. № 138 (у відповідній редакції), при визначенні відсотка (75 або 90 %) частини чистого прибутку за I квартал 2019 року, що має бути перерахований до державного бюджету.

Як установили суди попередніх інстанцій, фінансова звітність позивача за I квартал 2019 року була подана у встановлений термін — 24.04.2019 р. Сума чистого прибутку, яка підлягає сплаті до бюджету, становила 75 %, як було передбачено Порядком № 138 станом на 24.04.2019 р. Саме відповідна сума і була відображена у розрахунку частини чистого прибутку, який було подано податковому органу.

Але 27.04.2019 р. після публікації в «Урядовому кур’єрі» від 27.04.2019 р. № 82, тобто через три дні після подання позивачем фінансової звітності, набрали чинності зміни до Порядку, внесені постановою КМУ від 24.04.2019 р. № 363, які збільшили норматив відрахування спірного платежу до 90 %.

Підприємство керувалося тим фактом, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Стаття 58 Конституції України передбачає зворотну дію законів у часі у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують саме юридичну відповідальність особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.99 р. № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів зазначив: «У регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма)».

Три варіанти дії нормативних актів у часі забезпечують стабільність і необхідну гнучкість правового регулювання в часі — минулому, теперішньому та майбутньому. Як негайна, так і зворотна дія юридичної норми пов’язана з можливістю застосування «нової» норми щодо відносин, які виникли в минулому. Водночас негайна дія є усталеною практикою, а зворотна дія — виняток, який порушує конституційний принцип «закон не має зворотної сили» (lex ad praeterian non valet).

Таким чином, оскільки належну до бюджету суму чистого прибутку відображено 24.04.2019 р. у розрахунку частини чистого прибутку, поданого до 27.04.2019 р., коли набрали чинності зміни до Порядку (щодо збільшення нормативу відрахування спірного платежу до 90 %), позивач правомірно розрахував частину чистого прибутку за I квартал 2019 року в розмірі 75 %.

Крім того, Верховний Суд звернув увагу на ще один момент. Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням податковий орган збільшив суму грошового зобов’язання позивача, посилаючись на п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 ПКУ.

Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що застосування до позивача цих положень ПКУ не відповідає змісту вищевказаних норм. Комплексне тлумачення вказаних норм, а також положень підпунктів 14.1.11, 14.1.39, 14.1.156 ст. 14, ст. 36 ПКУ дає підстави для висновку, що відповідач має право визначати (у цьому випадку збільшувати) суми грошових зобов’язань лише щодо податків або зборів, які передбачені податковим законодавством.

Ураховуючи нормативні визначення понять «грошове зобов’язання» та «податкове зобов’язання», частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні ПКУ. Цей платіж, хоча і є обов’язковим, але не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків.

До того ж серед переліку функцій, які закріплені за контролюючими органами у ст.  191 ПКУ (в редакції на час виникнення спірних відносин) також відсутня функція, яка б визначала обов’язок відповідача здійснювати адміністрування частини чистого прибутку (доходу).

Лише Законом України від 16.01.2020 р. № 466-IX ця стаття була доповнена пп. 191.1.51, яким визначено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати частини чистого прибутку (доходу) до бюджету державними та комунальними унітарними підприємствами та їх об’єднаннями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є державна та/або комунальна власність. Крім того, було встановлено, що стягнення заборгованості з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об’єднань здійснюється у порядку, визначеному ПКУ для податкових платежів.

Одночасно розрахунки частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку були прирівняні до податкової декларації (п. 46.1 ст. 46 ПКУ в редакції Закону № 466).

Відтак законодавець лише у 2020 році усунув неузгодженості у податковому законодавстві щодо адміністрування частини чистого прибутку, який має сплачуватися до державного бюджету державними унітарними підприємствами.

Ураховуючи викладене, податковий орган на час виникнення спірних правовідносин не мав повноважень збільшувати суму грошового зобов’язання з платежу частини чистого прибутку та відповідно приймати спірне податкове повідомлення-рішення.

/Постанова ВС від 13.10.2020 р. у справі № 640/19757/19/