Новини

«Протягом місяця» — нова правова позиція ВС щодо судового оскарження рішення ДПС

21.12.2020 / 16:00

За умови попереднього використання досудового порядку вирішення спору платник податків має право на судове оскарження рішення ДПС  протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

Тривалий час існувала судова практика, за якої процесуальний строк звернення до суду в податкових спорах становив 1095 днів. Натомість Верховний Суд вирішив змінити попередні підходи до застосування норм права, які регулюють питання строку звернення до суду в податкових правовідносинах.

Історія питання

Правове регулювання застосування строку звернення до суду в податкових правовідносинах у разі оскарження платником податків рішень контролюючого органу вже було предметом дослідження Верховного Суду. Так, у постанові від 11.10.2019 р. у справі № 640/20468/18 Суд вказав на  необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист — строк звернення та момент обчислення його початку, а й природу спірних правовідносин з приводу захисту прав, свобод та інтересів, щодо яких особа звертається до суду.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв’язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб’єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв’язку з таким скасуванням. Тобто Верховний Суд переконаний, що встановлені строки звернення до адміністративного суду мають сприяти уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб’єкта владних повноважень.

Щодо безпосередньо строків судового оскарження, то частиною першою ст. 122 КАСУ визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком або законом визначена обов’язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк,який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб’єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб’єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Отже, КАСУ передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою ст. 122 Кодексу, а також скороченими строками, визначеними частиною четвертою ст. 122 КАСУ.

Спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є ст. 56 ПКУ. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків насамперед адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Пунктом 56.18 ст. 56 ПКУ визначено, що з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Натомість п. 56.19 ст. 56 ПКУ передбачає, що  у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

У згаданій справі процедура адміністративного оскарження закінчилася днем отримання позивачем рішення ДФС за результатами розгляду скарги (пп. 56.17.3 ст. 56 ПКУ). Тоді Верховний Суд висловив правову позицію про те, що строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. За результатом комплексного аналізу правового регулювання Суд зазначив, що норма п. 56.19 ст. 56 ПКУ є спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин — оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов’язань за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору.

Також Верховний Суд дійшов висновку, що п. 56.18 ст. 56 ПКУ встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах (строк давності), протягом якого у платника податків за загальним правилом існує право ініціювати в суді спір щодо правомірності податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.

Водночас правового висновку про те, що п. 56.18 ст. 56 ПКУ  встановлено процесуальний строк звернення до суду, а так само і про те, що він становить 1095 днів, згадана постанова Верховного Суду не містить.

Правовий аналіз

Тривалий час існувала судова практика, за якої процесуальний строк звернення до суду в податкових спорах становив 1095 днів. Натомість Верховний Суд вирішив змінити такі підходи.

Для відповіді на запитання, чи є колізія між нормами пунктів 56.18 і 56.19 ст. 56 ПКУ, необхідно встановити, чи справді ці норми по-різному регулюють питання строку судового оскарження рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання. Ураховуючи те, що п. 56.19 ст. 56 ПКУ встановлює строк звернення до суду з позовом після використання процедури адміністративного оскарження і момент початку його обчислення, необхідно встановити, чи положення п. 56.18 ст. 56 ПКУ також визначають строк звернення до суду з адміністративним позовом, момент початку його обчислення, а також подібність умов застосування цих норм, зокрема, з огляду на наявність юридичного факту застосування процедури адміністративного оскарження.

Верховний Суд у складі судової палати вважає, що граматичне тлумачення змісту п. 56.18 ст. 56 ПКУ дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження — з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені ст. 102 ПКУ.

Пунктом 102.1 ст. 102 ПКУ встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2, має право самостійно визначити суму грошових зобов’язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції за ст. 39), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п. 133.4 ст. 133 Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов’язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була подана пізніше, — за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов’язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов’язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов’язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Отже, вказана норма містить приписи щодо наявності різних строків давності (як 1095 днів, так і 2555 днів у певних правовідносинах).

При цьому п. 102.2 ст. 102 ПКУ визначені випадки, коли грошове зобов’язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому п. 102.1 цієї статті.

Такий аналіз ст. 102 ПКУ дав Суду  підстави для висновку, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення-рішення взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом.

Отже, зазначений у п. 102.1 ст. 102 ПКУ строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.

Крім того, зміст правовідносин щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу, якими цим органом платнику податків визначаються грошові зобов’язання, свідчить про те, що вони об’єктивно не можуть існувати як спірні протягом 1095 днів (або у відповідних випадках 2555 днів) з дня отримання відповідного податкового повідомлення-рішення.

Зазначене обґрунтовується, зокрема, обов’язком сплатити визначені контролюючим органом грошові зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (п. 57.3 ст. 57 ПКУ). У разі оскарження податкового повідомлення-рішення в судовому порядку грошові зобов’язання вважаються неузгодженими до набрання законної сили відповідним рішенням суду (абзац четвертий п. 56.18 ст. 56 ПКУ).

Сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений ПКУ строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання, є податковим боргом (пп. 14.1.175 ст. 14 ПКУ).

З дня виникнення податкового боргу майно платника опиняється у специфічному правовому режимі обмеження, яке встановлюється статтями 88, 89 ПКУ, що має свої правові наслідки. Зокрема, із цього дня майно платника податків опиняється у податковій заставі, яка поширюється на будь-яке його майно (за винятком установлених законодавством обмежень).

Крім того, у разі несплати узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством короткі строки контролюючий орган наділяється правом вживати заходи задля забезпечення їх сплати (заходи примусу). Першим етапом вжиття таких заходів є направлення платникові податків податкової вимоги (ст. 59 ПКУ), а вже через 60 днів з дня її надіслання (вручення) контролюючий орган набуває право на стягнення коштів платника податків та продаж його майна, яке перебуває у податковій заставі (п. 95.2 ст. 95 ПКУ).

Тобто у разі невиконання платником податків обов’язку щодо своєчасної сплати узгодженої суми податкового зобов’язання контролюючий орган з огляду на компетенцію, встановлену нормами ПКУ, здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків, зокрема, шляхом виявлення джерел погашення податкового боргу та контролю за дотриманням платником податків черговості погашення податкового боргу згідно із черговістю його виникнення.

Також ПКУ встановлює відповідальність платників податків у разі порушення строків сплати грошових зобов’язань (ст. 126 ПКУ).

Отже, численні юридичні наслідки, які з огляду на ПКУ виникають або можуть виникнути внаслідок реалізації контролюючим органом своїх повноважень та обов’язків, після того, як визначене контролюючим органом грошове зобов’язання набуло статусу узгодженого, настають у значно менший строк, ніж 1095 днів. Тому надання такого строку для звернення до суду з вимогою про оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу щодо визначення грошового зобов’язання створювало б непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, зокрема, щодо обсягу прав і обов’язків як платників податків, так і контролюючих органів. Зокрема, така непропорційність здатна створити стан невизначеності щодо легітимності дій контролюючого органу, вчинених у законний спосіб у межах строку давності, встановленого ст. 102 ПКУ, оскільки після звернення платника податків з відповідним позовом до суду раніше узгоджені грошові зобов’язання стають неузгодженими.

У зв’язку з наведеним право ініціювати в судовому порядку спір щодо правомірності податкових повідомлень-рішень та/або інших рішень контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання об’єктивно не може існувати протягом 1095 днів, оскільки така тривалість порушує принцип правової визначеності як одного з основних елементів верховенства права, а також не забезпечує досягнення мети й завдань функціонування податкової системи.

Саме тому Верховний Суд вважає помилковим твердження про те, що як за загальним правилом, так і у разі попереднього адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення строк звернення до суду становить 1095 днів за  п. 56.18 ст. 56 ПКУ. Ця норма права не встановлює процесуальних строків, а лише закріплює право платника податків на оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення в суді у будь-який момент після його отримання із застереженням про те, що реалізація такого права за загальним правилом стає неможливою поза строками давності, які закріплені в ст. 102 ПКУ. Також ця норма закріплює обмеження на позасудовий порядок оскарження відповідних рішень податкового органу у разі їх оскарження в судовому порядку та визначає зміну правового стану грошового зобов’язання на неузгоджене.

Водночас п. 56.19 ст. 56 ПКУ прямо встановлює строк для звернення до суду у разі застосування платником податку досудового порядку оскарження податкового повідомлення-рішення чи іншого рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов’язання, і цей строк становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження.

Отже, Верховний Суд вважає, що колізія між пунктами 56.18 і 56.19 ст. 56 ПКУ відсутня, оскільки вони не припускають множинного трактування прав платників податків.

Новий правовий висновок

З урахуванням наведеного Верховний Суд вирішив відступити від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 03.04.2020 р. у справі № 2540/2576/18, у частині того, що строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду, у тому числі після використання процедури адміністративного оскарження, становить 1095 днів з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено. Новий правовий висновок сформовано таким чином.

На думку Суду, норма п. 56.18 ст. 56 ПКУ не визначає процесуального строку звернення до суду і відповідно не є спеціальною щодо п. 56.19 ст. 56 ПКУ. Водночас норма п. 56.19 є спеціальною щодо норми частини четвертої ст. 122 КАСУ, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин — оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов’язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору. Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження.

Натомість суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми. Задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася у бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

/постанова ВС від 26.11.2020 р. у справі № 500/2486/19/