Новини

Податкові спори: щотижневий огляд практики Верховного Суду

02.06.2021 / 11:40

Маріна ШЕМЯТКІНА, адвокат


Податковий орган  застосував правила дисконтування за міжнародними стандартами фінансової звітності, але не врахував, що чинне законодавство не зобов'язує   застосування останніх за аналогією у разі, коли платник керується національними правилами бухгалтерського обліку 

Податковий орган виявив, що  ТОВ  не визначено та не відображено фінансовий дохід від дисконтування заборгованості та не здійснено амортизацію дисконту протягом строку користування, чим, на його думку,  порушено приписи пунктів 4, 10 ПБО 11 «Зобов`язання» та  пунктів 29, 32 ПБО 13 «Фінансові інструменти». 

Натомість ТОВ (позивач) переконане, що висновки контролюючого органу щодо обов'язку відобразити заборгованість за кредитною угодою за дисконтованою вартістю є протиправними та не відповідають положенням законодавства України. На думку позивача, ПБО 11, на яке посилається контролюючий орган в акті перевірки, не містить взагалі ніяких вимог щодо визнання доходу у зв`язку з особливостями відображення довгострокової заборгованості.

Верховний Суд виходив з того, що передбачені ПКУ правила визначення об'єкта оподаткування для цілей сплати податку на прибуток відсилають до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. При цьому стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дає наступні визначення термінів:

  • національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам;
  • міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання  фінансової звітності.

Отже, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку правила не можуть суперечити міжнародним стандартам, не можуть визначати ширше коло обов`язків для суб`єктів їх використання.

При цьому національні та міжнародні стандарти є окремими документами, що визначають правила поведінки суб'єктів, які складають фінансову звітність.  Термінологічне визначення національних стандартів не дає можливості та правових підстав для застосування міжнародних стандартів обліку у разі відсутності певних правил в національних стандартах.

Положення частини третьої статті 12-1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) надають можливість підприємствам (крім тих публічних акціонерних товариств, банків, страховиків, а також підприємств,  які провадять господарську діяльність за видами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України) самостійно визначати доцільність застосування міжнародних стандартів для складання фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності.

Як встановлено судом, позивач при складанні фінансової звітності застосовує виключно національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Натомість ПБО 13 «Фінансові інструменти" не містить порядок визначення справедливої вартості та не розглядає методологію обліку щодо короткострокових та довгострокових фінансових зобов'язань. При цьому, податківці  при розрахунку дисконту застосовує формулу, що не визначена жодним національним стандартом бухгалтерського обліку, а передбачена міжнародними стандартами бухгалтерського обліку.

Отже, оскільки національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку не визначено методологію щодо визначення справедливої та амортизованої вартості фінансових зобов'язань, а також органами, на які покладено регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової, не надані  роз'яснення щодо  такого дисконтування, позивач, як особа, облік якої не базується на міжнародних стандартах фінансової звітності, не зобов`язаний був визначати методологію оцінки фінансових зобов`язань самостійно. Посилання відповідача на визначені міжнародними стандартами фінансової звітності  правила  є безпідставними у разі, якщо підприємство здійснює облік за національними стандартами.

Відтак, Верховний Суд  погодився із висновками суду апеляційної інстанції про те, що розрахунок, застосований контролюючим органом за формулою дисконтування заборгованості позивача, є неправомірним, що свідчить про недоведеність допущення  ТОВ порушень пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПКУ.

/Постанова ВС від 28.04.2021 р. у справі №640/13685/19/



Доступ до матеріалу обмежений і доступний тільки передплатникам після авторизації
Підпишіться на журнал і Ви отримаєте доступ до всіх публікацій друкованого видання