Новини

Виплата роялті на користь нерезидента: чи може резидент сплатити податок на репатріацію за рахунок власних коштів?

04.06.2021 / 11:25

Виплата роялті на користь нерезидента: чи може резидент сплатити податок на репатріацію за рахунок власних коштів?

Підприємство уклало договір про користування сервером та програмами литовської компанії. У договорі, інвойсах та актах виникла необхідність виділяти окремо податок на репатріацію, який ми має сплачуватися за українським законодавством. Нерезидент заперечує щодо зазначення податку на репатріацію в документах і наполягає на тому, аби йому перераховували узгоджену в договорі суму коштів, а податок на репатріацію підприємство сплачувало за власний рахунок.

Підприємство запитує, як у такий ситуації не порушити законодавство України та відобразити домовленість в договорі. Які наслідки для резидента матиме сплата податку на репатріацію за власний рахунок?

Підпунктом 141.4.1. ст. 141 ПКУ встановлено, що доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами, у тому числі, є роялті.

Відповідно до пп. 14.1.225  ст . 14 ПКУ роялті – це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об’єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп’ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). 

Не вважаються роялті платежі, отримані:

  • як винагорода за використання комп’ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);
  • за придбання примірників (копій, екземплярів) об’єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);
  • за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об’єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому цього підпункту, у користування, володіння та/або розпорядження особи;
  • за передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об’єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов’язковим згідно із законодавством України;
  • за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

Тож, якщо за умовами договору з нерезидентом платіж на його користь підпадає під ознаки роялті, то на нього поширюються спеціальні умови оподаткування нерезидентів. А саме, резидент, у тому числі фізична особа - підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у пп. 141.4.1 ст. 14 ПКУ за ставкою в розмірі 15 % (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.6 та 141.4.11 ст. 141 ПКУ) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. 

Тож цей податок на репатріацію  є податком на доходи, отримувані нерезидентом, та сплачується за рахунок суми, що сплачується нерезиденту.

Тому платник податків зобов’язаний, у тому числі, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених ПКУ та законами з питань митної справи  (ст. 16 ПКУ). Джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань з податків або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених ст. 87 ПКУ, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. А відповідно до п. 87.7. цієї ж статті забороняється будь-яка уступка грошового зобов’язання або податкового боргу платника податків третім особам. Положення цього пункту не поширюються на випадки, коли гарантами повного та своєчасного погашення грошових зобов’язань платника податків є інші особи, якщо таке право передбачено ПКУ.

Отже, чинне законодавство забороняє резиденту сплачувати податок на репатріацію за рахунок власних коштів1. Проте не забороняє домовитися з нерезидентом про те, щоб у договорі була вказана сума роялті в такому розмірі, щоб після утримання з нього податку на репатріацію нерезидент отримав ту суму, про яку фактично сторони домовилися.

_______________
1
Як свідчить відповідь ДПС з ЗІР, вона не настільки категорична у цьому питанні (див. “Від редакції”) (прим. ред.)

Наприклад, сторони домовилися про те, що розмір роялті складає 85 євро. У такому разі, якщо в договорі буде вказана сума роялті у розмірі 100 євро, то податок на репатріацію складе 15 євро, а нерезидент отримає свої 85 євро, як і домовилися.

Якщо ж в договорі буде вказана сума роялті 85 євро, і резидент перерахує цю ж суму нерезиденту, а податок сплатить за свій рахунок, то це не завадить податківцям під час перевірки додатково нарахувати податок на «репатріацію» із суми 85 євро, визнавши при цьому суму сплаченого за рахунок резидента податку не податком на репатріацію. Ну, звісно, до цього ж будуть додані штрафні санкції, пеня…

Від редакції

Чи застосовується штраф, передбачений ст. 125-1 ПКУ, якщо резидентом не утримано податок з доходів нерезидента, але нараховано та сплачено такий податок за власний рахунок відповідно до пп. 141.4.2 ст. 141 ПКУ пізніше виплати відповідних доходів/під час їх виплати за умовами договору з таким нерезидентом?

До резидента, який виявив факт неутримання податку на доходи нерезидента з відповідного доходу під час виплати у минулих податкових періодах, але нарахував та сплатив такий податок за власний рахунок відповідно до пп. 141.4.2 ст. 141 ПКУ і до початку перевірки контролюючим органом у порядку, встановленому п. 50.1 ст. 50 ПКУ, надіслав уточнюючу Податкову декларацію з податку на прибуток підприємств з відображенням сплаченої за власний рахунок суми податку на доходи нерезидента та штрафу у розмірі 3 % від такої суми до подання такої уточнюючої Декларації або відобразив сплачену за власний рахунок суму податку на доходи нерезидента у складі Декларації, що подається за податковий період, що настає за періодом, у якому виявлено факт неутримання податку на доходи нерезидента, збільшену на суму штрафу у розмірі 5 % від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку, штраф, передбачений ст. 125-1 ПКУ, не застосовується. При цьому якщо резидентом внесено зміни до Декларації відповідно до ст. 50 ПКУ після спливу 90 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання, та не нараховано суму пені за ст. 129 ПКУ, то пеня нараховується контролюючим органом самостійно. У разі якщо резидент за умовами договору з нерезидентом не утримав податок з відповідного доходу нерезидента, а нарахував такий податок виходячи з розрахунку, визначеного пп. 141.4.2 ст. 141 ПКУ, та сплатив його до бюджету під час виплати доходу, то штрафи, передбачені ПКУ, не застосовуються. Докладніше про це тут.