Новини

Фіктивність контрагентів: справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики

08.06.2021 / 10:10
Фіктивність контрагентів: справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики

ТОЧКА ЗОРУ 

Антон ПОЛЯНИЧКО, адвокат, радник АО «ЛНМ»

У платників податків з'явилася надія на зміну судової практики у спорах, пов'язаних із фіктивністю контрагентів. Ухвалою КАС ВС від 28.04.2021 р. у справі № 160/3364/19 зазначену справу було передано на розгляд Великої Палати ВС одночасно з двох мотивів:

1) колегія суддів КАС ВС визнала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю та господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку, а також що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо посадових осіб контрагентів не було винесено вироків, не може спростовувати достовірність їхніх пояснень щодо характеру укладених угод і фактичного здійснення операцій за цими угодами;

2) на переконання колегії суддів, ця справа містить виключну правову проблему, а тому наявні правові підстави передати її на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

Проблема підтвердження даних податкового обліку платників податків за операціями із контрагентами, що мають ознаки фіктивності, встановлені в межах кримінальних проваджень, зокрема за статтею 205 ККУ, набула особливого резонансу після того, як наприкінці 2015 року тодішній Верховний Суд України вирішив, що сама собою фіктивність контрагента тягне неможливість врахувати витрати та податковий кредит за такими операціями.

Абсурдний формалізм цієї позиції призводив до того, що навіть сумлінні платники податків, які не отримували податкової вигоди від взаємодії з фіктивними контрагентами, змушені були сплачувати податки замість своїх контрагентів. Яскравий приклад - ситуація з постачанням газу двом тисячам суб'єктів господарювання групою підприємств ВЕТЕК.

Тоді автор  звернув увагу на те, що: 1) чинне законодавство не містить поняття "статусу" фіктивного підприємства; 2) єдиним наслідком фіктивності суб'єкта господарювання згідно із статтею 55-1 Господарського кодексу України є ліквідація такого суб'єкта, що жодним чином не може сприйматися як автоматична незаконність усіх вчинених ним господарських операцій; 3) покладення наслідків за провину контрагента порушує принцип індивідуальної відповідальності.

Зрештою, суддям КАС ВС також набридла несправедливість підходів, запроваджених колишнім Верховним Судом України.

Водночас, не критикуючи ухвалу КАС ВС від 28.04.2021, яка, на думку автора, є одним із найкращих судових рішень за всю історію адміністративної юстиції України, дозволимо собі кілька роздумів, покликаних радше посилити аргументацію цієї ухвали.

Момент перший - в ухвалі КАС ВС зазначено, що висновки Верховного Суду України, зокрема, викладені в  рішенні від 01 грудня 2015 року у справі №826/15034/14, не можна вважати висновком про застосування норми права, оскільки в наведеній позиції немає застосування норми права, адже  обґрунтування з посиланням на конкретні норми конкретних законів, з яких можна було б зробити такий висновок, не наводиться. Тому Верховний Суд України, створюючи вигадану норму права, вийшов за межі повноважень судової гілки влади, що порушує частину другу статті 19 Конституції України.

Цілком погоджуючись по суті із наведеним, разом із тим дозволимо собі припустити, що така теза КАС ВС може бути використана ВП ВС як привід для того, аби уникнути розгляду справи по суті. Якщо суддям ВП ВС забракне юридичної мужності, вони можуть сказати: ви самі не вважаєте висновки ВСУ правовою позицією, отже, немає підстав для відступу від того, чого не існує. Одного разу ВП ВС уже самоусунулася від розв’язання порушеного питання - ухвалою від 26.03.2018 р. у справі № 826/19939/16 Велика Палата Верховного Суду не встановила наявності виключної правової проблеми в аналогічній справі і не наважилася сформулювати власні висновки.

Разом із тим, хоча правова позиція ВСУ завжди суперечила чинному законодавству, вона менше з тим має формальні ознаки обов'язкової для врахування всіма судами правової позиції касаційної інстанції.

На наш погляд, у розглядуваній ситуації ВСУ неправильно застосував норму матеріального права - статтю 205 ККУ, поширивши її на податкові правовідносини, які не були предметом регулювання цієї норми. Тобто ВСУ застосував норму, яка застосуванню не підлягала і сформулював у такий спосіб хибну правову позицію. Водночас, ВСУ залишив поза увагою норми статей 44 ПКУ, а також статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", які мали бути застосовані до спірних відносин.

Отже, висновки ВСУ - це хоча й хибна, але формально правова позиція, від якої можна і потрібно відступити.

Момент другий - в ухвалі КАС ВС не згадано про інший важливий аспект неправової позиції ВСУ, від якого також конче необхідно відступити, а саме про те, що складені від імені фіктивного контрагента документи не є належними первинними документами та не можуть підтверджувати фактичне здійснення господарських операцій.

Річ у тім, що ця теза ВСУ може створювати перешкоди у правильному застосуванні норм права навіть у тому разі, якщо "статусу фіктивного підприємства" буде покладений край. Адже визнання можливості фіктивного підприємства здійснювати діяльність автоматично не означає легітимації всіх виданих ним первинних документів. Своєю чергою, стаття 44 ПКУ вимагає, що дані податкового обліку мають ґрунтуватися не лише на самому собою факті руху активів, тобто здійсненні господарської операції, а також і на її підтвердженні первинними документами.

На наш погляд, правильна правова позиція в зазначеній категорії спорів, виходячи з чинного нормативно-правового регулювання, має полягати в тому, що:

1) будь-який документ, виданий від імені будь-якого платника податків, що не позбавлений відповідного статусу на момент складення такого документу, має силу первинного документу і згідно зі статтею 44 ПКУ, а також із статтями 1, 4 та 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтверджує дані податкового обліку такого платника податків та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ: містить достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; містить особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; під час його складання і використання в податковому обліку платник податків, який діяв розумно, добросовісно і з належною обачністю, не мав достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документу своїм контрагентом, в тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу  такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції. При цьому суди мають враховувати, що відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" особою, яка фактично брала участь у здійсненні господарської операції не завжди є та особа, яка уповноважена діяти від імені платника податків статутними та іншими документами;

2) зазначені обставини підлягають встановленню судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден із доказів не має наперед установленої сили, в тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з'ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних;

3) наявність вироків та інших судових рішень у кримінальних справах повинна оцінюватися судами згідно з вимогами частин 6 та 7 статті 78 КАС України, відповідно до яких вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. При цьому правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Виходячи з викладеного, адміністративні суди під час розгляду справ, пов'язаних із підтвердженням даних податкового обліку за операціями з контрагентами, діяння яких були предметом розгляду в кримінальних та інших справах, мають сприймати як обов'язкові лише ті обставини вчинення спірних господарських операцій, які безпосередньо відображені у відповідних судових рішеннях за умови цілковитої ідентифікації у таких рішеннях всіх учасників спірних операцій та їх посадових осіб. Решта спірних обставин має встановлюватися безпосередньо адміністративним судом, який розглядає відповідну справу.

Наскільки реалістичним є те, що саме такою буде позиція ВП ВС, покаже час.

Проте нарешті у ВП ВС з'явилася нагода продемонструвати суспільству, хто буде робити остаточний висновок про те, чи правильно сплачувалися податки - суди чи податківці? Що ж, цікаво, чого варта судова влада в Україні...