Новини

Неоформлені трудові відносини: яка позиція Верховного Суду?

21.09.2021 / 13:32

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом приватного підприємства до Головного управління Держпраці (ГУ Держпраці) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.

Суть цієї справи полягає у тому, що за результатами проведеного інспекційного відвідування приватного підприємства відповідачем складено акт, який містить висновок про порушення позивачем вимог частини першої, третьої статті 24 КЗпП України, а саме, трудові відносини з громадянами оформлені неналежним чином, без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. На підставі висновків акта перевірки інспектором праці винесено припис про усунення виявлених порушень, а начальником ГУ Держпраці також винесено постанову про накладення штрафу.

Не погоджуючись з рішенням відповідача про накладення штрафу, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, позов задоволено. При цьому суди виходили з того, що відповідачем ні за результатами інспекційного відвідування, ані в межах судового розгляду справи не додано доказів того, що відносини між приватним підприємством та відповідними особами мають ознаки трудових.

Однак Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій, касаційну скаргу ГУ Держпраці задовольнив частково, судові рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду звернула увагу, що визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між приватним підприємством та відповідними особами, а саме, чи регулюються такі правовідносини за правилами КЗпП України або Цивільного кодексу України (ЦК України).

Переглядаючи цю справу у касаційному порядку, колегією суддів було враховано встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, а саме – те, що основними видами діяльності приватного підприємства є, зокрема, будівництво житлових та нежитлових будівель; при цьому між позивачем та відповідними особами були укладені цивільно-правові угоди.

Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що, встановивши укладення між позивачем та громадянами цивільно-правових договорів, суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи є вищевказані договори такими, які врегульовуються положеннями ЦК України, або укладенні для «приховування» трудових відносин, тобто суди не дослідили, чи відповідали зазначені правочини реальним правовідносинам між позивачем та іншими сторонами цих договорів.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що відповідно до вказаних угод позивач (замовник) доручає, а виконавці зобов`язуються виконувати роботу згідно виданого завдання директора замовника.

Виконавці виконують роботи на свій ризик, самостійно організовують безпечне виконання робіт, на них не поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку товариства, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Водночас Верховний Суд звернув увагу, що судами попередніх інстанцій не було з`ясовано, які саме роботи здійснювалися виконавцями відповідно до цих угод, а саме, чи була ця робота індивідуально-визначена, чи мала якийсь кінцевий матеріально-визначений результат, чи послуги надавалися в процесі виконання якоїсь функції, особою відповідно до професії, спеціальності, кваліфікації, чи були передбачені якісь особливі вимоги до осіб, які виконували роботи відповідно до вказаних цивільно-правових договорів.

Крім того, встановивши зі змісту цивільно-правових договорів, що виконавці здійснювали роботи на свій ризик, самостійно організовують безпечне виконання робіт, а також те, що на них не поширювалися правила внутрішнього трудового розпорядку товариства, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи дійсно для виконавців не був встановлений режим роботи і яким чином виконавці за цивільно-правовими договорами могли самостійно організовувати роботи на власний ризик.

З огляду на вищезазначене, Верховний Суд зробив висновок, що без оформлених трудових відносин особа позбавляється конституційних гарантій, передбачених, зокрема, статтями 43 (кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення та право на своєчасне одержання винагороди за працю) та 45 (кожен, хто працює, має право на відпочинок, яке забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час; максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та право на оплачувану щорічну відпустку, вихідні та святкові дні) Основного Закону України.

Постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 380/1479/20 (адміністративне провадження № К/9901/7485/21).