Юридична практика

Оренда землі, яка перебуває у державній власності

11.11.2016 / 17:06

Верховним Судом України при розгляді справ щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з орендної плати за землю було взято до уваги, що річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому виходячи з принципу пріоритетності норм цього Кодексу над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу.

Судове рішення

Як встановлено Верховним Судом України у справі № 1170/2а-3151/12, ТОВ «А» звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило скасувати податкове повідомлення-рішення.

На обґрунтування позову ТОВ «А» зазначило, що правомірно задекларувало та сплатило орендну плату за землю згідно з укладеним між ним та міськрадою договором оренди землі. Розмір і умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем і орендарем, а отже, підставою для складання декларації та сплати позивачем орендної плати за земельну ділянку є виключно договір оренди землі, в якому визначається сума орендної плати, що має бути відображена у податковій декларації та сплачена платником податку.

Судами встановлено, що між ТОВ «А» та міськрадою укладено договір оренди землі, зареєстрований в регіональній філії державного підприємства Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис.

Сторони уклали додаткову угоду до цього договору, якою встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та у розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і становить 7 608,29 грн на місяць. При цьому у розрахунку до цієї додаткової угоди зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 13.02.2010 р. становить 9 129 942,76 грн.

20.01.2011 р. ТОВ «А» подало до ОДПІ податкову декларацію з плати за землю, в якій задекларовано орендну плату на 2011 р. у розмірі 208 615 грн 80 коп., до складу якої віднесено орендну плату за земельну ділянку, орендовану згідно з договором, у розмірі 91 299 грн 48 коп.

05.01.2012 р. ТОВ «А» подало до ОДПІ податкову декларацію з орендної плати за землю за 2012 р., в якій задекларовано орендну плату за період з січня по квітень 2012 р. у розмірі 30 433 грн 16 коп. 

06.07.2012 р. ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питання достовірності нарахування орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 р., січень — квітень 2012 р., за результатами якої складено акт.

У ході перевірки встановлено невідповідність розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності на місяць за додатковою угодою від 11.02.2010 р. до договору, розміру, задекларованому позивачем, що призвело до заниження податкового зобов’язання на суму 243 465 грн 28 коп., в тому числі 182 598 грн 96 коп. за 2011 р. та 60 866 грн 32 коп. за 2012 р.

На підставі акта ОДПІ прийняло податкове повідомлення-рішення, яким ТОВ «А» збільшено суму грошового зобов’язання з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності на 281 507 грн 73 коп., в тому числі 243 465 грн 28 коп. — основний платіж та 38 042 грн 45 коп. — штрафні (фінансові) санкції.

Окружний адміністративний суд постановою від 16.10.2012 р. у задоволенні позову відмовив.

Апеляційний адміністративний суд постановою від 17.12.2013 р. рішення суду першої інстанції скасував, а позов задовольнив.

Приймаючи рішення, суд зазначив, що ОДПІ має право перевіряти правильність визначення та сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності лише на підставі договорів оренди таких земельних ділянок та додаткових угод до них, в той час як ні Податковий кодекс, ні будь-який інший нормативний акт не містять норм, що зобов’язували б орендаря сплачувати орендну плату у розмірі, який не відповідає розміру, визначеному в договорі оренди, та сплачувати її в більшому розмірі в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати до внесення змін до самого договору оренди.

Вищий адміністративний суд України (далі — ВАСУ) ухвалою від 05.08.2015 р. рішення суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

Приймаючи таке рішення, касаційний суд виходив з того, що з набранням чинності Податковим кодексом річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати, оскільки законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу за орендною платою за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Не погоджуючись із рішенням ВАСУ, ТОВ «А» звернулось із заявою про перегляд Верховним Судом України рішення з підстав, установлених пунктами 1 та 5 частини першої ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства, та, посилаючись на неоднакове застосування норми матеріального права, а саме пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу, і невідповідність судового рішення викладеним у постанові Верховного Суду України виснов­кам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, просить ухвалу ВАСУ від 05.08.2015 р. скасувати, а постанову Апеляційного адміністративного суду від 17.12.2013 р. залишити в силі.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права заявник надав рішення ВАСУ від 19.07.2012 р. № К/9991/10837/12 та від 28.08.2012 р. № К-28875/10, у яких цей суд дійшов висновку, що законодавча зміна розміру земельного податку є підставою для перегляду установленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, однак не тягне автоматичного підвищення розміру орендної плати, встановленого в договорі.

На підтвердження невідповідності судового рішення, викладеного у постанові Верховного Суду України, висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, заявник надав постанову Верховного Суду України від 11.06.2013 р. № 21-166а13, у якій міститься висновок, суть якого зводиться до того, що зміна розміру земельного податку згідно із Законом № 309 є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками. Зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної плати, а відтак відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов’язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з вищезазначених підстав.

Земельним кодексом та Законом № 161 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що користування землею в Україні є платним.

Підпунктом 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу встановлено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до п. 269.1 ст. 269 зазначеного Кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні, як визначено пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, — це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надано у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — це обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу). Подібне визначення міститься й у ст. 21 Закону № 161.

Справляння плати за землю, в тому числі орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункти 288.1 та 288.4 ст. 288 Податкового кодексу).

Пунктом 288.5 зазначеної статті встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

  • для земель сільськогосподарського призначення — від розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII Кодексу;
  • для інших категорій земель — трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки.

Тобто законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу з орендної плати за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Отже, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому виходячи з принципу пріоритетності норм Податкового кодексу над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п. 5.2 ст. 5 цього Кодексу, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Кодексу.

Висновок суду касаційної інстанції у справі ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у задоволенні вимог ТОВ «А» відмовлено.

Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлено колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 02.12.2014 р. у справі № 21-274а14, від 07.04.2015 р. у справі № 21-117а15, від 14.04.2015 р. у справі № 21-165а15, від 24.04.2015 р. у справі № 131а15.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Земельний кодекс — Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III. Кодекс адміністративного судочинства — Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Закон № 161 — Закон України від 06.10.98 р. № 161-ХІV «Про оренду землі». Закон № 309 — Закон України від 03.06.2008 р. 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»

«Гарячі лінії»

Дата: 7 грудня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42