Юридична практика

Декларування правовідносин не є підставою для зменшення податкових зобов’язань

21.11.2016 / 11:36

Судом касаційної інстанції при розгляді справ щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з ПДВ взято до уваги, що сам факт декларування позивачем зазначених правовідносин без здійснення господарських операцій не може бути підставою для зменшення податкових зобов’язань та формування податкового кредиту.

Судове рішення

Як установлено судами у справі № 813/16/15, ТОВ «В» звернулось до суду з позовною заявою до ДПІ про визнан­ня протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати попереднє та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку платника податків з питань дотримання вимог податкового законодавства за операціями щодо придбання товарів (робіт, послуг) у контрагента за період з 01.08.2014 р. по 31.08.2014 р. та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності цього платника податків.

За наслідками перевірки складено акт від 20.11.2014 р., у висновках якого зазначено, що підприємством порушено пункти 198.1 — 198.3, 198.6 ст. 198, пункти 200.1 та 200.2 ст. 200 Податкового кодексу, в результаті чого занижено ПДВ.

Такі висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що платником не підтверджено реальність здійснення операцій з контрагентом за серпень 2014 р.

На підставі зазначеного ДПІ 11.12.2014 р. прийнято спірне податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов’язання з ПДВ, у тому числі за основним платежем і за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з того, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно зі ст. 1 Закону про бухоблік господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повин­на спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу податковий кредит — сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

придбання (будівництва, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених згідно зі ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Отже, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, відомості, що містяться у податкових накладних, і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам і містити достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов’язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

З урахуванням встановлених обставин справи правильними є висновки судів, що податковий орган довів факт необґрунтованості отриманої платником податку податкової вигоди, зокрема, за тими підставами, що для цілей оподаткування операції враховано не відповідно до їх дійсної економічної мети та не обумовлено розумними економічними та іншими причинами (метою ділового характеру). Водночас враховано, що діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.

Згідно з матеріалами справи та відомостями, встановленими судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом необхідними первинними документами не підтверджується.

У матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які б підтвердили реальність виконання договору від 21.07.2014 р., укладеного між платником (як замовником) та контрагентом (як виконавцем), згідно з яким виконавець бере на себе зобо­в’язання надати роботи з перешарування сміття ґрунтом.

Також відсутні докази про дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, наявність зв’язку між фактом придбання робіт (послуг) і понесенням інших витрат, пов’язаних із господарською діяльністю платника податку, про використання отриманих позивачем робіт (послуг) в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.

У копії калькуляції виконаних робіт зазначено найменування робіт, послуг на суму 16 160,00 грн (без ПДВ) та найменування матеріалів на суму 33 740,00 грн (без ПДВ), що не відповідає предмету зазначеного договору від 21.07.2014 р., акту приймання-здавання робіт (надання послуг) від 31.01.2014 р. між платником та контрагентом про проведення робіт з перешарування сміття ґрунтом на суму 59 880,00 грн (ПДВ — 9 980,00 грн) та номенклатурі податкової накладної від 31.08.2014 р. на суму 59 880,00 грн (ПДВ — 9 980,00 грн). У матеріалах справи відсутні будь-які відомості про придбання позивачем матеріалів глини на суму 33 740,00 грн (без ПДВ).

Крім того, судами правильно встановлено невідповідність дати складання податкової накладної з днем виникнення податкових зобов’язань продавця згідно з калькуляцією виконаних робіт.

Сам факт лише декларування позивачем зазначених правовідносин без здійснення господарських операцій не може бути підставою для зменшення податкових зобов’язань та формування податкового кредиту.

Отже, колегія суддів вважає, що в ме­жах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Закон про бухоблік — Закон України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»

«Гарячі лінії»

Дата: 9 березня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00