Інші податки

Погашення податкового боргу

17.01.2017 / 09:08

Окрім загальних питань оподаткування, реформування відбулося і в питаннях, пов’язаних із компетенцією контролюючих органів під час адміністрування податків та зборів, а також правами та обов’язками їх посадових осіб.

Такі зміни передбачають централізацію деяких функцій контро­люючих органів (зокрема, контрольно-перевірочну та примусового стягнення), перепрофілювання контролюючих органів найнижчої ланки у сервісну службу, переорієнтацію формату надання окремих функцій через інститут уповноважених осіб, який запроваджується саме для реалізації відсутніх у певних контролюючих органів повноважень та забезпечення здійснення контролюючими органами зобов’язань, що на них покладаються Податковим кодексом.

Також в усіх положеннях Податкового кодексу, що передбачають розробку підзаконних актів (зокрема, в абзаці другому п. 87.6 ст. 87, абзаці четвертому п. 89.3, п. 91.2 та абзаці першому п. 91.4 ст. 91, п. 93.3 ст. 93, абзаці третьому п. 95.3 ст. 95, п. 97.6 ст. 97, п. 99.7 ст. 99, п. 100.13 ст. 100, п. 101.5 ст. 101), змінено орган, на який покладається затвердження нормативно-правових актів у відповідних правовідносинах.

Отже, відповідні зміни у черговий раз передбачають внесення змін до нормативно-правових актів з питань погашення податкового боргу.

Статус контролюючих органів

Законом № 1797 внесено зміни до п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу, згідно з яким контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, та його територіальні органи. Проте незмінною залишилася редакція п. 41.2 цієї статті, згідно з якою органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

Відповідно до п. 41.3 ст. 41 Податкового кодексу повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом  та законами України. Розмежування повноважень і функціональних обов’язків контролюючих органів визначається законодавством України. Функції, виконання яких покладається на контролюючі органи, визначено для кожного рівня окремими статтями Податкового кодексу, а саме:

  • ст. 191 — функції, що виконуються контро­люючими органами, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій ст. 193 цього Кодексу;
  • ст. 192 — функції, що виконуються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, в частині забезпечення формування та реалізації податкової та митної політики;
  • ст. 193 — функції державних податкових інспекцій.

Уповноважена особа

Законом № 1797 у податковому законодавстві запроваджено інститут уповноваженої особи, що останнім часом досить активно знаходить місце в інших сферах чинного законодавства України.

Згідно з визначенням поняття, наведеного у пп. 14.1.1371 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, під уповноваженою особою контролюючого органу слід розуміти посадову (службову) особу контролюючого органу, уповноважену керівником такого органу на виконання певних його функцій у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до п. 20.3 ст. 20 Податкового кодексу повноваження на виконання певних функцій, передбачених цим Кодексом, законодавством з питань сплати єдиного внеску, законодавством з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, мають право надавати посадовим (службовим) особам такого органу:

  • керівник контролюючого органу за погодженням з керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику;
  • керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику.

Обмеження щодо надання керівниками контролюючих органів повноважень на виконання певних функцій посадовим (службовим) особам такого органу можуть встановлюватися Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 21.1.8 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу передбачено обов’язковість оприлюднення посадовими особами контролю­ючих органів на офіційному веб-сайті ДФС України (www.sfs.gov.­ua) переліку уповноважених осіб контролюючого органу та переданих таким особам функцій у випадках, передбачених цим Кодексом.

У контексті функцій органу стягнення на уповноважену особу контролюючого органу його керівником можуть покладатися пов­новаження щодо:

  • прийняття рішення щодо опису майна у податкову заставу;
  • призначення у контролюючому органі за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, податкового керуючого;
  • прийняття рішення про застосування арешту майна платника податків за наявності визначених ст. 94 Податкового кодексу обставин; видачі дозволу на здійснення платником податків будь-якої операції з умовно арештованим майном; отримання інформації від керівника підрозділу правоохоронного органу, у підпорядкуванні якого перебуває службова (посадова) особа, яка склала протокол про тимчасове затримання майна, на території якого здійснено таке затримання, та примірника протоколу; прийняття рішення про накладення арешту на майно на підставі відомостей протоколу; призначення виконавця рішення про арешт майна платника податків;
  • прийняття рішення про погашення всієї суми податкового боргу;
  • прийняття рішення щодо стягнення коштів за рахунок готівки, що належить платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках;
  • підписання договору купівлі-продажу майна у разі відмови боржника від підписання такого договору;
  • прийняття рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу, а також про перенесення строків сплати розстрочених, відстрочених сум або їх частки щодо загальнодержавних податків та зборів та місцевих податків та зборів; прийняття рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу, а також про перенесення строків сплати розстрочених, відстрочених сум або їх частки щодо загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних років; прийняття рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу, а також про перенесення строків сплати розстрочених, відстрочених сум або їх частки щодо загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних років, у разі якщо сума, заявлена до розстрочення, відстрочення, або сума розстрочених, відстрочених грошових зобов’язань чи податкового боргу, щодо яких переносяться строки сплати, становить 1 млн грн та більше; тощо.

Чимало змін відбулося у положеннях Податкового кодексу, пов’язаних з реаліза­цією повноважень органу стягнення, що передбачають здійснення комплексу заходів, спрямованих на погашення податкового боргу, які детальніше розглянемо нижче.

Поняття «податковий борг»

Відповідно до оновленої редакції Податкового кодексу поняття «податковий борг» вживається в такому значенні: сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу).

Слід зазначити, що визначення понять, наведених у п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, що є структурними елементами, з яких складається податковий борг, не зазнали змін.

Отже, податковий борг, як і раніше, виникає в результаті несплати у встановлені Податковим кодексом строки узгодженого зобов’язання.

Структура податкового боргу незмінно складається із грошових зобов’язань, штрафних санкцій і пені.

Редакційно у визначенні податкового боргу не виокремлюються грошові зобов’язання, що виникають у результаті несплати штрафних санкцій, але останні все одно входять до складу податкового боргу як складові елементи грошового зобов’язання.

Ймовірно у визначенні поняття «податковий борг»  враховано вимоги п. 54.5 ст. 54 Податкового кодексу, відповідно до якого, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов’язання розраховується конт­ролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов’язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Водночас відповідно до п. 56.15 ст. 56 Податкового кодексу скарга, подана із дотриманням строків, визначених п. 56.3 цієї­ статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов’язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Тобто лише грошові зобов’язання за наявності статусу узгоджених і несплачених вважатимуться податковим боргом.

Найсуттєвіші зміни відбулися у Податковому кодексі щодо регламентації застосування фінансової відповідальності у вигляді пені.

Виходячи з визначення податкового боргу пеня, як і раніше, входить до складу такого боргу, але відтепер лише як нарахована у порядку, визначеному ст. 129 Податкового кодексу, і не погашена.

Також змінилося визначення поняття, наведеного у пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, згідно з яким під пенею слід мати на увазі суму коштів у вигляді відсот­ків, нарахована на суми грошових зобов’язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачену у встановлені законодавством строки.

Відповідні зміни відбулися безпосередньо у ст. 129 Податкового кодексу, якою визначено загальні засади застосування пені.

Так, відтепер пеня нараховується у разі несплати:

  • при нарахуванні суми грошового зобов’язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);
  • при нарахуванні суми податкового зобов’язання, визначеного контролю­ючим органом у випадках, не пов’язаних з проведенням податкових перевірок (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження);
  • при нарахуванні суми податкового зобов’язання, визначеного платником податків або податковим агентом.

Водночас виключенням для нарахування пені є несплата самостійно нарахованої і задекларованої платником податків або податковим агентом суми податкового зобов’язання протягом 90 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов’язання.

Відповідне положення було започатковано у правовому полі України ще з 01.09.2015 р., і ймовірно у зв’язку з ефективним використанням такого положення на практиці його дію було продовжено і надалі.

Одним із найсуттєвіших моментів податкових змін є те, що для розрахунку суми пені запроваджено різні відсотки річної облікової ставки Нацбанку України, а саме: для самостійно нарахованих сум податкових зобов’язань — 100 %, а для грошових зобов’язань, нарахованих контролюючими органами, — 120 %.

Також порядок розрахунку суми пені змінився у частині використання величини річної облікової ставки Нацбанку України. Так, раніше застосовувалася більша з величин, що діяла або на день виникнення такого податкового боргу, або на день його (його частини) погашення. Відтепер для розрахунку пені використовуватиметься величина річної облікової ставки Нацбанку України, що діє станом на кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день погашення податкового боргу.

Крім того, раніше нарахування пені здійснювалося на суму податкового боргу, а відтепер — на суму грошового (податкового) зобов’язання, включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені.

Стягнення дебіторської заборгованості

Законом № 1797 внесено зміни до ст. 87 Податкового кодексу, якою регламентовано питання стягнення дебіторської заборгованості платника податків у рахунок погашення його податкового боргу.

Запровадження такого положення обумовлено необхідністю оперативного звернення контролюючих органів до суду, а саме: подачі подання до суду першої інстанції протягом 24 год з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності.

Згідно з Податковим кодексом процедура погашення податкового боргу передбачає послідовне застосування кожного наступного кроку лише після проходження попереднього етапу.

Нагадаємо, що попередньою редакцією Податкового кодексу дебіторська заборгованість платника податків — боржника могла бути визначена джерелом погашення податкового боргу лише наприкінці, після застосування всіх попередніх етапів — стягнення коштів та продажу майна.

Дебіторську заборгованість після коштів можна розглядати більш ліквідним активом, ніж майно, а механізм погашення податкового боргу за рахунок стягнення дебіторської заборгованості боржника є більш простим, менш витратним та руйнівним для суб’єкта господарювання порівняно з продажем заставного майна боржника.

Тому доцільніше спершу використовувати більш ефективні заходи, зокрема стягнення безготівкових коштів і готівки та дебіторської заборгованості боржника, за рахунок здійснення яких потенційно можливо досягти кінцевого результату, — надходження коштів від погашення податкового боргу до бюджету.

Внесені зміни передбачають створення умов для визначення найефективнішого джерела погашення: або позачергове стягнення дебіторської заборгованості платника податків у рахунок погашення його податкового боргу на будь-якій стадії процедури погашення (а не лише після стягнення коштів та реалізації майна боржника) без проходження всіх обов’язкових попередніх етапів, або стягнення за рахунок продажу майна.

Отже, згідно з п. 87.5 ст. 87 Податкового кодексу контролюючий орган може визначити дебіторську заборгованість платника податків, строк погашення якої настав, джерелом погашення податкового боргу такого платника одразу після безрезультатного проходження етапу стягнення коштів (безготівкових і готівкових), які перебувають у його власності, якщо здійснення таких заходів не привело до повного погашення суми податкового боргу або у разі недостатності у платника податків коштів для погашення податкового боргу.

З метою реалізації цієї норми контролюючий орган укладає з платником податків договір щодо переведення права вимоги такої дебіторської заборгованості. Така дебіторська заборгованість продовжує залишатися активом платника податків, що має податковий борг, про що зазначається в договорі між платником і контролю­ючим органом, та повинна бути відповідним чином розкрита в примітках до фінансової звітності.

До надходження коштів до бюджету за рахунок стягнення дебіторської заборгованості податковий борг продовжує обліковуватися за платником податків, у якого він виник. Контролюючий орган повідомляє платнику податків про таке надходження в п’ятиденний строк з дня отримання відповідного підтвердження.

У разі відмови платника податків, що має податковий борг, від укладення з контролюючим органом договору щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості такий контролюючий орган звертається до суду щодо зобов’язання платника укласти зазначений договір.

Право контролюючих органів на звернення до суду щодо зобов’язання платника податків, який має податковий борг, укласти договір щодо переведення права вимоги дебіторської заборгованості цього платника на контролюючий орган, надано п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу, яким з цією метою доповнено пп. 20.1.351.

Одночасно зі змінами до загальних адміністративних положень Податкового кодексу розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1797 внесено відповідні зміни і до частини першої ст. 1833 Кодексу адміністративного судочинства, що регламентує особливості провадження в категорії адміністративних справ за зверненням контролюючих органів — органів ДФС при здійсненні ними передбачених законом повноважень, доповнивши її п. 6.

Таким пунктом визначено нову обставину, яка зумовлює звернення до суду щодо зобов’язання платника податків, який одночасно має дебіторську заборгованість та податковий борг, укладати договір щодо переведення права вимоги такої дебіторської заборгованості з платника податків на орган ДФС, а також отримання в суді дозволу на продаж податкового боргу платника податків, відкриття провадження у справі і прийняття постанови по суті заявлених вимог, що підлягає негайному виконанню.

Помилково сплачені грошові зобов’язання

Зміни відбулися і у положеннях Податкового кодексу, що регламентують повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань (ст. 43) та у суміжних питаннях, пов’язаних із джерелами сплати грошових зобов’язань (ст. 87).

Відтепер поверненню платникам податків поряд із грошовими зобов’язаннями підлягає також помилково та/або надміру сплачена пеня.

Редакційно визначено, що повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань та пені може здійснюватися, зокрема, за такими напрямами перерахування коштів на погашення: грошового зобов’язання; податкового боргу; грошового зобов’язання та податкового боргу (частково або повністю), інших платежів, конт­роль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету.

Також конкретизовано положення, що повернення коштів за чеком здійснюється у готівковій формі.

Крім того, більш детально викладено положення щодо повернення надміру сплачених сум грошових зобов’язань з ПДВ. Так, до внесення Законом № 1797 змін до Податкового кодексу повернення надміру сплачених грошових зобов’язань з ПДВ здійснювалося винятково шляхом зарахування коштів на рахунок платника в СЕА ПДВ.

З урахуванням внесених Законом № 1797 змін поверненню підлягають лише надміру сплачені податкові зобов’язання з ПДВ, що зараховані до бюджету з рахунку платника податку в СЕА ПДВ у порядку, визначеному п. 2001.5 ст. 2001 Податкового кодексу. Такі кошти підлягають поверненню винятково на рахунок платника в СЕА ПДВ, а у разі його відсутності на момент звернення платника податків із заявою на повернення надміру сплачених податкових зобов’язань з ПДВ чи на момент фактичного повернення коштів — шляхом перерахування на поточний рахунок платника податків в установі банку.

Податкова вимога

Відповідно до Закону № 1797 змінилися положення Податкового кодексу (статті 59, 60), якими регламентовано питання надсилання (вручення) податкових вимог.

Редакційні зміни відбулися щодо випадку, з настанням якого контролюючий орган надсилав (вручав) податкову вимогу, що раніше пов’язувався з несплатою узгодженої суми грошового зобов’язання в установлені законодавством строки, а відтепер — із виникненням податкового боргу. Однак слід зазначити, що податковий борг є ніщо інше, ніж не сплачена у встановлені строки узгоджена сума грошового зобов’язання.

Також врегульовано питання щодо розмежування компетенції контролю­ючих органів при інформуванні платника податків про виникнення податкового боргу та адресності надходження податкової вимоги платнику податків у випадку, коли такий платник податків перебуває на податковому обліку за основним місцем обліку та неосновними місцями обліку, а місце основного обліку такого платника податків не збігається з місцем обліку його податкового боргу. Наприклад, якщо у платника податків відсутній податковий борг за основним місцем обліку, проте наявний за неосновним місцем обліку такого платника, то податкова вимога надсилається (вручається) контролюючим органом, в якому обліковується податковий борг платника податків, тобто за неосновним місцем обліку.

Крім того, збільшено мінімальну суму податкового боргу, менше якої податкова вимога не надсилається (не вручається), з двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до шістдесяти не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Збільшення законодавчо закріпленого мінімального порогу суми податкового боргу втричі (з 340 до 1 020 грн), нижче якої контролюючими органами не застосовуються заходи стягнення, спрямовано на послаблення адміністративного тиску на платників податків, які мають незначні суми податкового боргу, а також на поліпшення ефективності погашення податкового боргу та уникнення бюджетних втрат у результаті стягнення сум боргів, надходження до бюджету від стягнення яких є меншими за суму такого податкового боргу.

Електронний документообіг

Визначний крок зроблено щодо легалізації на законодавчому рівні процесу формування податкових вимог в електронному вигляді та дистанційної процедури їх надсилання (вручення) платникам податків, що відповідає вимогам часу, сучасним інформаційним технологіям і засадам політики електронного урядування.

Метою запровадження такого механізму є підвищення ефективності застосування процедури шляхом прискорення отримання платником податків інформації про виникнення у нього податкового боргу та наслідки непогашення такого боргу, зменшення витрат часу та грошових коштів, необхідних для надсилання від імені держави уповноваженою особою — податковим керуючим  податкових вимог у паперовому вигляді, з використанням послуг поштового зв’язку або доставляння податкових вимог працівниками контролюючих органів та вручення особисто в руки посадовим особам платників податків.

Пов’язано це із регламентацією на законодавчому рівні засад листування між контролюючими органами та платниками податків, які подають звітність в електронній формі та/або пройшли електронну ідентифікацію он-лайн в електронному кабінеті, засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів № 851 та № 852, а також як наслідок впровадження електронного кабінету.

Електронне листування контролюючих органів з платниками податків передбачається здійснювати шляхом надіслання документа в електронний кабінет з одночасним надісланням платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет.

Документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані: засобами електронного зв’язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису шляхом надіслання документа в електронний кабінет з одночасним надісланням платнику податків на його електронну адресу (адреси) інформації про вид документа, дату та час його надіслання в електронний кабінет; за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення; особисто вручені платнику податків (його представнику).

Датою вручення платнику податків документа є дата, зазначена у квитанції про доставку у текстовому форматі, що відправляється з електронного кабінету автоматично та свідчить про дату та час доставки документа платнику податків. У разі якщо доставка документа відбулася після 18 год, датою вручення документа платнику податків вважається наступний робочий день. Якщо доставка відбулася у вихідний чи святковий день, датою вручення документа платнику податків вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем.

У разі неотримання контролюючим органом квитанції про доставку документа в електронний кабінет протягом двох робочих днів з дня його надіслання такий документ у паперовій формі на третій робочий день з дня відправлення з електронного кабінету надсилається за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідом­ленням про вручення або особисто вручається платнику податків (його представнику).

При цьому строк доставки документа в електронний кабінет (протягом двох робочих днів з дня його надсилання) не зараховується до строку надіслання документів, визначеного цим Кодексом.

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

На вимогу платника податків, який отримав документ в електронній формі, контролюючий орган надає такому платнику відповідний документ у паперовій формі протягом трьох робочих днів з дня надходження відповідної вимоги (у паперовій або електрон­ній формі) платника податків.

Створено умови для спрощення процедури взаємодії платників податків та контролюючих органів, прискорення електронного документообігу між сторонами податкових правовідносин шляхом впровадження електронного кабінету.

Відповідно до пп. 14.1.562 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу електронний кабінет — це електронна система взаємовідносин між платниками податків та державними, в тому числі контролюючими органами з питань реалізації їх прав та обов’язків, передбачених цим Кодексом, яка складається із:

  • апаратно-програмного комплексу;
  • портального рішення для користувачів — платників податків, робота в якому здійснюється он-лайн (через Інтернет у режимі реального часу) та не вимагає обов’язкового використання спеціалізованого клієнтського застосування;
  • портального рішення для користувачів — державних, у тому числі контролюючих, органів;
  • програмного інтерфейсу («API»), яке дає змогу реалізувати пов­ноту функціоналу електронного кабінету;
  • інших засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем.

Порядок функціонування електронного кабінету визначається Мінфіном України.

Зокрема, за допомогою електронного кабінету забезпечено можливість:

  • перегляду в режимі реального часу інформації про платника податків, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв’язку з обліком платників податків та адмініструванням податків, зборів, митних платежів, здійсненням податкового контролю, у тому числі дані оперативного обліку податків та зборів (у тому числі дані інтегрованих карток платників податків), дані СЕА ПДВ, СЕАРП, а також одержання такої інформації у вигляді документа, який формується автоматизовано шляхом вивантаження відповідної інформації з електронного кабінету із накладенням електронного підпису посадової особи контролюючого органу та печатки контролюючого органу;
  • проведення звірки розрахунків платників податків з державним та місцевими бюджетами, а також одержання документа, що підтверджує стан розрахунків, який формується автоматизовано шляхом вивантаження відповідної інформації з електронного кабінету із накладенням електронного підпису посадової особи контролюючого органу та печатки контролюючого органу;
  • управління сумами помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’я­зань та пені відповідно до положень цього Кодексу;
  • інформування платників податків про проведення документальної планової перевірки платника із зазначенням дати початку проведення такої перевірки, ходу та результатів його перевірок, передбачених цим Кодексом, у тому числі отримання наказу про проведення документальної (планової або позапланової, виїзної або невиїзної) та фактичної перевірки, отримання акта або довідки, яким оформлено результати перевірки;
  • здійснення адміністративного оскарження рішень контролюючих органів, у тому числі подання заперечень на акт або довідку, якими оформлено результати перевірки, подання скарги на податкове повідомлення-рішення або інше рішення, дію або бездіяльність контролюючого органу чи посадової особи контролюючого органу, у тому числі рішення про коригування митної вартості, рішення щодо класифікації товарів для митних цілей, про визначення країни походження, рішення щодо підстав для надання податкових пільг тощо;
  • отримання будь-якого документа, що стосується такого платника податків та має бути виданий йому контролюючим органом згідно із законодавством України, або інформації з баз даних про такого платника податків шляхом вивантаження відповідної інформації з електронного кабінету із накладенням електронного підпису посадової особи контролюючого органу та печатки контролюючого органу з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису;
  • взаємодії платників податків з контролюючими органами з інших питань, передбачених цим Кодексом, яка може бути реалізована в електронній формі засобами електронного зв’язку, тощо.

В електронному кабінеті відбувається автоматизоване внесення до журналу всіх дій (подій), що відбуваються в ньому, включаючи, зокрема, фіксацію дати і часу відправлення, отримання документів через електронний кабінет та будь-якої зміни даних, доступних в електронному кабінеті, за допомогою електронної позначки часу автоматизованого внесення до журналу всіх всіх. Інформація про дату і час надсилання та отримання документів, іншої кореспонденції з ідентифікацією відправника та отримувача зберігається безстроково і може бути отримана через електронний кабінет у вигляді електронного документа, у тому числі у вигляді квитанції у текстовому форматі.

Платник податків стає користувачем електронного кабінету та набуває право подавати звітність в електронній формі і вести листування засобами електронного зв’язку в електронній формі після проходження в електронному кабінеті електронної ідентифікації он-лайн з використанням електронного підпису з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису або тих сервісів ідентифікації, використання яких дозволяється методологом електронного кабінету.

Платник податків, що пройшов ідентифікацію в електронному кабінеті, самостійно визначає спосіб взаємодії з контролюючим органом, а саме в загальному порядку чи в електронній формі, про що робить відповідну позначку в електронному кабінеті з одночасним обов’язковим зазначенням своєї електронної адреси (адрес). У разі зміни електронної адреси платник податків зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня внести відповідні зміни до своїх облікових даних в електронному кабінеті.

Починаючи з дня, що настає за днем обрання платником податків електронної форми взаємодії з контролюючим органом через електронний кабінет, крім вихідних та святкових днів, взаємодія між ними, яка може бути реалізована в електронній формі засобами електронного зв’язку, здійснюється через електронний кабінет.

Платник податків має право в будь-який момент відмовитися від електронної форми взаємодії з контролюючим органом шляхом надсилання відповідного повідомлення через електронний кабінет. Починаючи з дня, що настає за днем надіслання такого повідомлення, взаємодія платника податків з контролюючим органом в електронній формі припиняється і здійснюється в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Джерела сплати зобов’язань та погашення податкового боргу з ПДВ

До абзацу другого п. 87.1 ст. 87 Податкового кодексу внесено зміни, що визначають джерела самостійної сплати грошових зобов’язань з ПДВ, якими є суми коштів, згідно із абзацом першим цього пункту та обліковуються в СЕА ПДВ. У випадках сплати податкових зобов’язань, що виникли до 01.07.2015 р., та/або погашення податкового боргу за податковими зобо­в’язаннями, що виникли до 01.07.2015 р., перерахування коштів до бюджету здійснюється безпосередньо з поточних рахунків платника податків, відкритих у банках.

Також передбачено, що повернення надміру сплачених податкових зобов’язань з ПДВ здійснюється із особливостями, визначеними у пп. 43.4.1 п. 43.4 ст. 43 Податкового кодексу.

Не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з ПДВ (за винятком податкового боргу, що виник до 01.07.2015 р.), кошти на рахунку платника в СЕА ПДВ. Для погашення такого податкового боргу за рахунок коштів на рахунку платника податків у СЕА ПДВ ДФС України за умови наявності підстав, передбачених ст. 95 Податкового кодексу, надсилає Державній казначейській службі України, у якій відкрито рахунки платників у СЕА ПДВ, реєстр, у якому зазначаються найменування платника, податковий та індивідуальний податковий номер платника податків та сума податкового боргу, що підлягає перерахуванню до бюджету (за винятком сум податкового боргу за податковими зобов’я­заннями з ПДВ, що підлягали сплаті до держбюджету, та за якими сформовано реєстр для перерахування коштів до держбюджету з рахунку у СЕА відповідно до п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу). Порядок формування та надсилання такого реєстру визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, — Мінфіном України.

Податкова застава

Законом № 1797 розширено перелік підстав, визначених п. 89.1 Податкового кодексу, за наявності яких виникає право податкової застави.

Так, раніше застосування податкової застави пов’язувалося виключно із наявністю у платника податків податкового боргу, що виникав внаслідок несплати сум грошових зобов’язань. За новою концепцією податкова застава поширюватиметься і на випадки розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) на суму більше 1 млн грн.

Однак на сьогодні у чинній редакції Податкового кодексу відсутня підстава для звільнення у такому випадку майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів за наведених обставин.

Поряд із збільшенням мінімальної суми податкового боргу, менше якої податкова вимога не надсилається (не вручається) контролюючим органом, збільшено і мінімальний поріг суми податкової застави з 20 до 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (з 340 до 1 020 грн).

У разі якщо контролюючий орган прий­має рішення про включення майна до акта опису, складається відповідний акт опису, один примірник якого надсилається платнику податків у порядку, визначеному ст. 42 Податкового кодексу, а не з повідомленням про вручення, як було раніше.

Повноваженнями щодо прийняття рішення про опис майна у податкову заставу наділений керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу.

Повноваження податкового керуючого

Відповідно до п. 91.1 ст. 91 Податкового кодексу наявність у платника податків податкового боргу є підставою для призначення керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, такому платнику податкового керуючого.

Податковий керуючий, як і раніше, повинен бути посадовою (службовою) особою контролюючого органу, має права та обов’язки, визначені цим Кодексом.

Отже, накази про призначення податковими керуючими посадових (службових) осіб затверджуються керівником (його заступником або уповноваженою особою) територіального органу контролюючого органу.

Також за допомогою інституту понятих осіб врегульовано питання, пов’язане із відмовою платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави. Отже, у такому випадку податковий керуючий забезпечує підписання акта опису майна платника податків шляхом залучення до такого опису не менш як двох понятих.

Уточнено підставу для звільнення майна платника податків з податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів у разі отримання платником податків рішення відповідного органу про виз­нання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов’язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.

У цьому випадку відповідне рішення засвідчує закінчення події, визначеної пп. 93.1.4 п. 93.1 ст. 93 Податкового кодексу.

Адміністративний арешт

Законом № 1797 внесено зміни до пп. 20.1.9 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу, згідно з якими виключено положення щодо права застосування адміністративного арешту майна платника податків у порядку, визначеному ст. 94 цього Кодексу, у разі відмови такого платника від проведення інвентаризації основних засобів під час перевірки.

Водночас п. 94.2 цієї статті доповнено пп. 94.2.8, згідно з яким адміністративний арешт застосовується у випадку якщо платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки) або не надає в установлених законом випадках для перевірки документи та або їх копії (за умови наявності таких документів).

Припинення адміністративного арешту майна платника податків у такому випадку здійснюється у зв’язку із усуненням платником податків причин застосування адміністративного арешту шляхом фактичного проведення платником інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.

Усі рішення, пов’язані із застосуванням адміністративного арешту, приймаються керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу.

Стягнення коштів та продаж заставного майна

У п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу редакційно уточнено найменування органу, у якому відкриті рахунки платників податків у СЕА ПДВ, — центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Також положеннями Закону № 1797 пов­новаження щодо підписання рішення контро­люючого органу про погашення усієї суми податкового боргу надано керівнику (його заступнику або уповноваженій особі) контро­люючого органу.

Затвердження переліку відомостей, які зазначаються у рішенні контролюючого органу про погашення усієї суми податкового боргу, віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, — Мінфіну України.

Оновленою редакцією п 95.14 ст. 95 Податкового кодексу передбачено, що за результатами проведених торгів укладається договір купівлі-продажу майна, відповідно до якого покупець майна набуває права власності на таке майно.

Такий договір обов’язково має бути підписаний платником податків — боржником, майно якого було продано на торгах, а у разі його відмови підписання забезпечується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролю­ючого органу, за дорученням якого здійснювався продаж майна, у присутності не менш як двох понятих.

Розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу)

Змінено порядок розрахунку розміру процентів за користування розстроченням (відстроченням) грошових зобов’язань (податкового боргу), який раніше дорівнював розміру пені, визначеної п. 129.4 ст. 129 Податкового кодексу.

За оновленою редакцією цього Кодексу розмір процентів дорівнює розміру 120 % річних облікової ставки Нацбанку України, що діє на день прийняття контро­люючим органом рішення про розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань або податкового боргу.

Як уже зазначалося, відтепер розмір пені розраховується виходячи із двох (100 і 120 %) облікових ставок Нацбанку України, що застосовуються залежно від суб’єкта, який визначає податкові (грошові) зобов’язання, що не були сплачені, а для розрахунку береться величина річної облікової ставки Нацбанку України, що діє станом на кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день погашення податкового боргу.

Повноваження щодо прийняття рішень про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу), які раніше надавалися керівнику (його заступнику), відтепер можуть покладатися на уповноважених осіб контролюючого органу та взагалі на керівника (заступника керівника) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, — Мінфіну України.

Крім того, компетенцію щодо прийняття рішень про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) розмежовано залежно від виду рішень, сум розстрочення (відстрочення), видів податків та зборів, строків надання відносно бюджетного року.

Рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу), а також про перенесення строків сплати розстрочених (відстрочених) сум або їх частки приймаються:

  • керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу щодо:
  1. загальнодержавних податків та зборів, окрім особливостей, передбачених нижче;
  2. місцевих податків та зборів (підлягає затвердженню фінансовим органом місцевого органу виконавчої влади, до бюджету якого зараховуються такі місцеві податки та збори);
  • керівником (його заступником або уповноваженою особою) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику щодо:
  1. загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних років, про що повідомляється центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику;
  2. загальнодержавних податків та зборів на строк, що виходить за межі одного та/або більше бюджетних років, у разі коли сума, заявлена до розстрочення (відстрочення) або сума розстрочених (відстрочених) грошових зобов’язань чи податкового боргу, щодо яких переносяться строки сплати, становить 1 млн грн та більше, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику;
  • керівником (заступником керівника) центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, якщо суму попередньо наданого розстрочення, відстрочення грошових зобов’язань чи податкового боргу не було погашено.

Новацією Закону № 1797 є започаткування реєстру заяв про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу).

Згідно з п. 100.10 ст. 100 Податкового кодексу обов’язок щодо супроводження (формування та ведення) такого реєстру покладено на ДФС України. Передбачено, що такий реєстр буде знаходитися у відкритому доступі, щоденно оновлюватися, розміщуватися на офіційному веб-порталі ДФС України.

До зазначеного реєстру вносяться такі дані за кожною з поданих заяв:

  • назва платника податків та код згідно з ЄДРПОУ (для юридичних осіб) або реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
  • дата подання заяви про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань чи податкового боргу;
  • вид заяви (про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань чи податкового боргу);
  • сума грошового зобов’язання чи податкового боргу, заявленого до розстрочення (відстрочення);
  • вид податку/збору, грошове зобов’язання чи податковий борг за яким заявлений до розстрочення (відстрочення);
  • рішення контролюючого органу за результатами розгляду заяви, номер та дата такого рішення;
  • дата і номер договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов’язання чи податкового боргу;
  • строк дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов’язання чи податкового боргу;
  • вартість майна, переданого у податкову заставу.

Занесення заяв про розстрочення (відстрочення) грошового зобов’язання (податкового боргу) до реєстру заяв про розстрочення (відстрочення) грошового зобов’я­зання (податкового боргу) здійснюватиметься протягом операційного дня їх отримання контролюючим органом, при цьому зберігаючи хронологічний порядок їх надходження.

Повноваження щодо затвердження порядку ведення та форма реєстру заяв про розстрочення (відстрочення) грошового зобов’язання чи податкового боргу покладено на Мінфін України.

Законом № 1797 уточнено редакцію п. 100.11 ст. 100 Податкового кодексу, згідно з якою розстрочення та відстрочення грошового зобов’язання і податкового боргу надаються окремо за кожним податком та збором.

Запроваджено додатковий забезпечувальний захід у вигляді податкової застави у разі якщо сума грошового зобов’язання чи податкового боргу, заявлена до розстрочення (відстрочення), становить 1 млн грн та більше.

Так, відтепер розстрочення (відстрочення) на суму від 1 млн грн може надаватися лише за умови:

  • передачі у податкову заставу майна платника податків, балансова вартість якого дорівнює або перевищує заявлену до розстрочення (відстрочення) суму грошового зобов’язання, — у разі розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань;
  • перебування у податковій заставі майна платника податків, балансова вартість якого дорівнює або перевищує заявлену до розстрочення (відстрочення) суму податкового боргу, — у разі розстрочення (відстрочення) податкового боргу.

Водночас слід зазначити, що наявність у платника податків податкового боргу передбачає перебування у податковій заставі майна, балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу такого платника податків.

Однак якщо податкову заставу зареєстровано на суму, що є меншою за 1 млн грн, то при наданні розстрочення (відстрочення) майно підлягає додатковому опису у податкову заставу до суми, на яку надається таке розстрочення (відстрочення) податкового боргу.

Формула в СЕА ПДВ

Законом № 1797 внесено зміни до п. 2001.3 ст. 2001 Податкового кодексу, якими передбачено врахування під час обрахунку показника ∑ПопРах суми коштів у разі проведення органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів (Державною казначейською службою України), розрахунків платника податку з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим спрямуванням коштів відповідно до закону України про Державний бюджет України в рахунок погашення заборгованості з податку. При цьому для поповнення рахунка в СЕА ПДВ враховується в межах проведених розрахунків з податку сума зменшення залишку узгоджених податкових зобов’язань такого платника податку, не сплачених до бюджету, строк сплати яких настав, що обліковується органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, до виконання в повному обсязі за коригуючими реєстрами.

Також передбачено затвердження Кабінетом Міністрів України підзаконного акта, що визначатиме порядок та строки врахування таких сум в СЕА ПДВ.

Водночас слід зазначити, що проведення розрахунків суб’єктами господарювання з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам з подальшим спрямуванням коштів у рахунок погашення заборгованості з податку здійснюється відповідно до закону України про Держбюджет України.

У поточному році зазначені положення передбачено Законом про Держбюджет-2017, відповідно до п. 23 ст. 14 якого кошти, отримані до спеціального фонду Держбюджету України згідно з п. 13 та п. 14 ст. 11 цього Закону, спрямовуються відповідно на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Отже, на таку субвенцію спрямовуватимуться кошти, отриані за рахунок джерел, визначених п. 13 та п. 14 ст. 11 зазначеного Закону, а саме надходжень від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого):

  • з податку на прибуток підприємств (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму цього розстроченого (відстроченого) боргу), що склався станом на 01.01.2017 р., який сплачується підприємствами електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, підприємствами, що надають послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, підприємствами централізованого водопостачання та водовідведення;
  • зі сплати частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об’єднань, що вилучається до державного бюджету відповідно до закону (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму цього розстроченого (відстроченого) боргу), що склався станом на 01.01.2017 р., який сплачується підприємствами електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, підприємствами, що надають послуги з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, підприємствами централізованого водопостачання та водовідведення.

Також врегулювання заборгованості теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії регламентується Законом № 1730.

Стягнення податкового боргу без рішення суду

Змінами до Податкового кодексу, внесеними Законом № 1797, контролюючим органам надано можливість стягнення податкового боргу за самостійно задекларованими грошовими зобов’язаннями без рішення суду.

Аналогічне за змістом законодавче положення, що регламентувалося п. 32 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу, вже застосовувалося на практиці протягом першого півріччя 2015 р., але мало тимчасовий характер дії.

Цьогорічними змінами відповідне положення включено до ст. 95 глави 9 розділу «Адміністрування податків, зборів, платежів» Податкового кодексу, дія якого поширюватиметься на невизначений період часу та на необмежене коло осіб. Тобто передбачається, що таке положення діятиме на постійній основі.

Оновленою редакцією п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу передбачено, що стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюється за рішенням керівника контролюючого органу без звернення до суду, якщо податковий борг виник у результаті несплати грошового зобов’язання, самостійно визначеного платником податків у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у встановлені цим Кодексом строки.

Необхідність законодавчого урегулювання зазначеного питання викликана тим, що самостійно задекларовані податкові зобов’язання не можуть бути оскаржені виходячи з вимог податкового законодавства, оскільки визначені у податковій декларації зобов’язання вважаються узгодженими. Отже, податковий борг як результат несплати самостійно задекларованих сум грошових зобов’язань, які не можуть бути оскарженими, підлягає лише стягненню. Тому з точки зору держави звернення до суду щодо отримання дозволу на стягнення податкового боргу за податковими зобов’язаннями, визначеними у податкових деклараціях, є недоцільним кроком, оскільки це лише блокує своєчасне повернення платником податків належних до сплати сум податкового боргу, а також невиправдані втрати бюджетних коштів за рахунок звернення органів ДФС до суду та розгляд судами відповідних питань. Тобто стягнення сум податкового боргу за податковими деклараціями здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу (без звернення до суду з приводу зазначеного).

Також зазначену норму запроваджено відповідно до рекомендацій експертів місії МВФ.

При цьому обов’язковими умовами при застосуванні п. 95.5 ст. 95 Податкового кодексу є те, що:

  • податковий борг виник у результаті несплати самостійно задекларованих платником податків грошових зобов’язань;
  • сума такого податкового боргу перевищує 5 млн грн.;
  • відсутні зобов’язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов’язань;
  • податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку його сплати.

Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань регламентовано ст. 43 Податкового кодексу, згідно з якою помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов’язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та ст. 301 Митного кодексу, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Наявність у платника податків податкового боргу унеможливлює повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов’язання (на поточний рахунок такого платника в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника рахунку в банку), що може бути проведено лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Також повернення сум грошового зобов’язання вбачається можливим за умови подання платником податків відповідної заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

У поданій платником податків заяві на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань довільної форми обов’язково зазначається напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника в установі банку; на погашення грошового зобов’язання (податкового боргу) з інших платежів, контро­ль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Контролюючий орган (орган державної фіскальної служби) не пізніше ніж за п’ять робочих днів до закінчення 20-денного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п’яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов’язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

На сьогодні Порядок взаємодії територіальних органів ДФС України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань затверджено наказом № 1146. Однак у зв’язку з необхідністю приведення у відповідність із вимогами Закону № 1797, яким до ст. 43 Податкового кодексу внесено зміни, до наведеного наказу будуть внесено зміни.

Виконання рішення про стягнення коштів залежно від виду кош­тів (безготівкові або готівкові) здійснюється у такому порядку:

  • рішення про стягнення коштів з рахунків такого платника у банках є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов’язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи;
  • рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення. Стягнення готівкових коштів здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
  • Рішення про стягнення безготівкових коштів, що знаходяться на рахунках боржника:
  • у банках — виконуються згідно з Інструкцією № 22;
  • відкритих у органах державної казначейської служби — виконуються відповідно до Порядку № 845.

Рішення про стягнення готівкових коштів виконуються відповідно до Порядку стягнення готівки, яка належить платникові податків, у рахунок погашення його податкового боргу, затвердженого постановою № 1244, додатком до якого затверджено форму такого рішення. Таке рішення про стягнення готівки вручається безпосередньо платнику податків і є підставою для стягнення готівки в рахунок погашення податкового боргу такого платника.

Відповідно до глави 12 Інструкції № 22 списання коштів з рахунків клієнтів здійснюється банками на підставі оформленого і наданого стягувачем розрахункового документа встановленої форми — інкасового доручення-розпорядження. Форму інкасового доручення затверджено додатком 24 до Інструкції № 22.

Згідно з Указівками щодо заповнення реквізитів розрахункових документів на паперових носіях, їх реєстрів і заяви про відкриття акредитива (додаток 8 до Інструкції № 22) дата і номер рішення органу або посадової особи, уповноважених на прийняття такого рішення, про стягнення коштів з рахунків такого платника у банках повинно бути наведено у реквізиті 19 «Призначення платежу».

Отже, у реквізиті «Призначення платежу» інкасового доручення (розпорядження) стягувач зазначає реквізити рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу. Рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, на підставі якого оформлено інкасове доручення (розпорядження), банку не подається.

Водночас раніше питання списання коштів з рахунків клієнтів банків на підставі відповідного рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу згідно з інкасовим дорученням-розпорядженням було врегульовано постановою № 257.

Отже, після затвердження відповідної постанови Правління Нацбанку та внесення змін до постанови № 1244, пов’язаних з необхідністю приведення її положень у відповідність із вимогами Закону № 1797, що передбачатимуть затвердження форми рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про стягнення коштів, такі органи отримають можливість здійснювати погашення податкового боргу у порядку, визначеному ст. 95 Податкового кодексу.

Розстрочення сплати ПДВ

Підрозділ 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу доповнено пунктами 58 та 59, які передбачають надання контролюючими органами за заявою платника податків розстрочення сплати (рівними частинами) ПДВ на термін до 36 календарних місяців без нарахування процентів та пені, визначених п. 129.5 ст. 129 цього Кодексу.

Відповідні положення стосуються розстрочення сплати ПДВ при ввезенні на митну територію України у митному режимі імпорту за окремими товарними позиціями при ввезенні їх для: використання у деревообробному виробництві (верстатів для обробки дерева, що класифікуються за кодами товарної позиції 8465 згідно з УКТ ЗЕД; сушарок для деревини, що класифікуються у товарній підкатегорії 8419 32 00 00 згідно з УКТ ЗЕД; пресів для виробництва деревностружкових або деревноволокнистих плит, що класифікуються у товарній підпозиції 8479 30 згідно з УКТ ЗЕД) та виробництва тільки медичних виробів (обладнання (його частин), що класифікується у товарних підкатегоріях 8421 39 20 00, 8422 30 00 99, 8422 90 90 00, 8428 20 20 00, 8428 20 80 00, 8477 10 00 00, 8477 20 00 00, 8477 30 00 00, 8477 40 00 00, 8477 59 10 90, 8477 90 80 00, 8480 71 00 90 згідно з УКТ ЗЕД).

Також передбачено затвердження Кабінетом Міністрів України порядку надання розстрочення сплати ПДВ.

У разі нецільового використання устаткування та обладнання, ввезених на митну територію України у порядку, визначеному пунктами 58 та 59 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу, платник податку має сплатити податкові зобов’язання за результатами податкового періоду, на який припадає таке порушення, у сумі, розрахованій як позитивна різниця між сумою податку на додану вартість, що мала бути сплачена із зазначених операцій у момент ввезення таких товарів, та фактично сплаченою сумою, а також сплатити пеню, нараховану на таку суму податку, виходячи зі 120 % облікової ставки Нацбанку України, що діяла на день сплати податкового зобов’язання, за період з дня ввезення таких товарів до дня збільшення податкового зобов’язання.

«Гарячі лінії»

Дата: 1 серпня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42