Податок на майно

Оподаткування безпідставно набутих земельних ділянок

27.02.2017 / 12:24

Плата за землю — це загальнообов’язковий платіж, який включає сплату земельного податку власниками земельних ділянок приватної власності або постійними користувачами земельних ділянок державної та комунальної власності, а також орендної плати за користування земельними ділянками державної або комунальної власності.

Основою податкового адміністрування плати за землю в розумінні Податкового кодексу є вимоги п. 286.1 ст. 286 цього Кодексу, якими визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (далі — кадастр), який є єдиною державною геоінформаційною системою про землі в межах кордонів України.

Кадастр здійснює інформаційне забезпечення щодо земельних ділянок:

  • органів державної влади;
  • органів місцевого самоврядування;
  • суб’єктів господарювання та громадян для регулювання земельних відносин, визначення розміру плати за землю, контролю за використанням земель, економічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (ст. 194 Земельного кодексу).

Підстави та основні вимоги щодо внесення відомостей до кадастру визначено ст. 21 Закону № 3613. Зокрема, відомості про межі, цільове призначення земельної ділянки у разі її формування за документацією із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок у випадках, визначених ст. 791 Земельного кодексу, вносяться на підставі такої документації (частини перша, друга, четверта ст. 21 Закону № 3613).

На підставі технічної документації про нормативну грошову оцінку земель до кадастру вносяться відомості про таку оцінку (частина сьома ст. 21 вищезазначеного Закону).

Документація із землеустрою і технічна документація з оцінки земель подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, відповідно до їх повноважень, визначених Законом № 3613, разом з електронним документом, що містить результати робіт із землеустрою та оцінки земель (частина 13 ст. 21 цього Закону).

Внесення відомостей до кадастру здійснюється переважно у строк, що не перевищує 14 робочих днів з дня отримання відповідних документів (частина 14 ст. 21 Закону № 3613). У результаті державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер, який є ідентифікатором такої ділянки в кадастрі. Саме з моменту присвоєння кадастрового номера земельна ділянка вважається сформованою.

Таким чином, земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації відповідного права (власності, постійного користування або права оренди земель державної та комунальної власності) на неї.

Основу податкового адміністрування забезпечують, зокрема, положення ст. 7 Податкового кодексу, якими встановлено, що під час встановлення податку обов’язково визначаються, у тому числі такі відомості:

  • платник податку;
  • об’єкт оподаткування;
  • база оподаткування;
  • ставка податку.

Платниками земельного податку з урахуванням положень пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу слід вважати власників земельних ділянок приватної власності або постійних користувачів земельних ділянок державної та комунальної власності.

Водночас плата за землю у формі орендної плати за користування земельними ділянками державної або комунальної власності справляється користувачами таких ділянок.

Об’єктом оподаткування платою за землю є площа земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, постійному або строковому користуванні земельних ділянок державної та комунальної власності.

Відомості про площу сформованої земельної ділянки, щодо якої виникають податкові зобов’язання з плати за землю, мають бути внесені до кадастру (п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу) за результатами виконання вимог ст. 791 Земельного кодексу щодо формування земельної ділянки як об’єкта цивільних прав (встановлено межі, певне місце розташування та визначено відповідне право).

Базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації (пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу), яка у формі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина третя ст. 23 Закону № 1378).

Згідно з вимогами ст. 18 цього Закону нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення, а також за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення, проводиться не рідше ніж один раз на 5 — 7 років. При цьому для земельних ділянок несільськогосподарського призначення передбачено виконання нормативної грошової оцінки не рідше ніж один раз на 7 — 10 років.

Керуючись принципом платного використання земельних ділянок (ст. 206 Земельного кодексу), суб’єкт господарювання, який не сформував земельну ділянку (відомості про неї не внесено до кадастру) та не оформив прав на неї, використовуючи таку земельну ділянку (далі — суб’єкт, що неправомірно використовує земельну ділянку), створює підстави для виникнення ризиків податкового адміністрування плати за землю.

Підстави для виникнення ризиків податкового адміністрування плати за землю:

  • неотримання податкових зобов’язань;
  • унеможливлення взяття суб’єкта, що неправомірно використовує земельну ділянку, на податковий облік, що створює умови для ухилення від справляння плати за землю;
  • отримання податкових зобов’язань у неповному обсязі;
  • недоотримання плати за землю в результаті необґрунтованої сплати земельного податку замість орендної плати за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності суб’єктом, що неправомірно використовує земельну ділянку, до якого переходить право власності на земельну ділянку і який не може набути право власності на землю, у тому числі у разі придбання об’єкта нерухомості, розташованого на такій земельній ділянці, проте має право отримати таку земельну ділянку на умовах оренди (частина п’ята ст. 120 та частина третя ст. 145 Земельного кодексу);
  • унеможливлення встановлення контролю за об’єктом оподаткування для суб’єкта, що неправомірно використовує земельну ділянку, у разі відсутності відомостей у Кадастрі щодо місця розташування, розміру земельної ділянки та межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості);

унеможливлення встановлення контролю за базою оподаткування для суб’єкта, що неправомірно використовує земельну ділянку, у разі відсутності відомостей у Кадастрі щодо нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки.

Повноваження щодо регулювання земельних відносин, у тому числі справляння плати за використання земельних ділянок, делеговано органам місцевого самоврядування (ст. 33 Закону № 280). Існує практика реалізації органами місцевого самоврядування своїх повноважень шляхом вирішення спорів щодо забезпечення дотримання принципу платності за використання земельних ділянок суб’єктом, що неправомірно використовує земельну ділянку.

Спори між органами місцевого самоврядування та суб’єктами, які використовують безпідставно набуті земельні ділянки, розглядаються як цивільні справи.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Земельний кодекс — Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III. Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI. Цивільний кодекс — Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Закон № 280 — Закон України від 21.05.1997 р. № 280/97 «Про місцеве самоврядування» . Закон № 3613 — Закон України від 07.07.2011 р. № 3613-VІ «Про Державний земельний кадастр». Закон № 1378 — Закон України від 11.12.2003 р. № 1378-ІV «Про оцінку земель»

 

«Гарячі лінії»

Дата: 6 червня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42