Юридична практика

Безпідставно сформований податковий кредит

10.04.2017 / 17:45

Судом касаційної інстанції під час розгляду справи щодо правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов’язання з ПДВ та податку на прибуток було взято до уваги, що відсутність можливості коригування сум податкового кредиту не є підставою для залишення незаконно віднесених сум у податковому кредиті минулого періоду, оскільки складати розрахунок коригування не було кому, адже постачальник не є платником ПДВ та не має право це робити.

Судове рішення

Судами у справі № 803/176/14 установлено, що ПАТ «К» звернулося до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення ОДПІ від 09.12.2013 р.

Постановою окружного адміністративного суду від 28.02.2014 р. позов було задоволено, визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення з підстав обґрунтованості позовних вимог.

Постановою апеляційного адміністративного суду від 19.06.2014 р. постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено через правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з урахуванням такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ «К» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ та податку на прибуток при здійсненні операцій з ТОВ «В» згідно з укладеним договором поставки від 01.06.2011 р. відповідачем було прийнято рішення від 21.11.2013 р., у якому зафіксовано порушення вимог пунктів 198.1, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу, внаслідок чого завищено ПДВ за вересень 2012 р. на суму 337 648 грн та завищено від’ємне значення на суму 28 270 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення про збільшення суми грошового зобов’язання з ПДВ.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем і ТОВ «В» укладено договір поставки від 01.06.2011 р., на виконання умов якого ТОВ «В» поставило позивачу металопродукцію на суму 990 522,25 грн за видатковими накладними.

Позивачем проведено попередню оплату за договором у безготівковій формі згідно з банківськими виписками на загальну суму 3 206 839,87 грн.

У зв’язку з неможливістю поставити товар у погоджені сторонами строки ТОВ «В» у вересні 2012 р. повернуло попередню оплату за цим договором у розмірі 2 216 317,62 грн.

Факт поставки металопродукції на суму 990 522,25 грн у судовому порядку встановлено на підставі досліджених матеріалів справи та не заперечується сторонами.

Також судами обох інстанцій установлено, що ТОВ «В» у відповідні податкові періоди включено до складу податкового зобов’язання з ПДВ на загальну суму 534 476,65 грн, а ПАТ «К» включено у відповідних податкових періодах за податковими накладними до складу податкового кредиту ПДВ на загальну суму 534 476,65 грн.

Висновки контролюючого органу про заниження позивачем ПДВ за вересень 2012 р. на суму 337 648 грн та завищення від’ємного значення на суму 28 270 грн базуються на тому, що невиконання ТОВ «В» умов договору поставки та повернення 10.09.2012 р. отриманої від ПАТ «К» передоплати за металопродукцію на суму 2 216 317,62 грн доводить відсутність факту постачання товару згідно з договором від 01.06.2011 р.

Відповідно до інформаційних баз, наявних у податковому органі, ТОВ «В» за податковим обліком вищезазначені операції з повернення суми передоплати на адресу ПАТ «К» у сумі 2 216 317,62 грн протягом вересня 2012 р. не відображено, оскільки ТОВ «В», зареєстроване платником ПДВ згідно із свідоцтвом, втратило статус такого платника 31.07.2012 р. у зв’язку з анулюванням свідоцтва платника ПДВ.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу ТОВ «В» не здійснювало коригування податкового зобов’язання з ПДВ і не виписувало позивачу розрахунок коригування, а ПАТ «К» відповідно розрахунок коригування не отримувало та не здійснювало коригування податкового кредиту з ПДВ, тому висновки податкового органу про заниження позивачем ПДВ та завищення від’ємного значення не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів і послуг з метою їх використання в господарській діяльності; за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначено для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів; відсутність можливості коригування сум податкового кредиту не є підставою для залишення незаконно віднесених сум у податковому кредиті минулого періоду, оскільки виписувати розрахунок коригування не було кому, адже постачальник — неплатник ПДВ не має право це робити.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з урахуванням такого.

Податковий кредит — сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодексу (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Підпунктом «а» п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 Податкового кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у ­межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також незалежно від того, чи здійснював платник оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу).

Якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню (п. 192.1 ст. 192 Кодексу).

Пунктом 192.2 цієї статті передбачено, що норма п. 192.1 не поширюється на випадки, коли постачальник товарів/послуг не є платником податку на кінець звітного (податкового) періоду, у якому було проведено такий перерахунок.

Як установлено в судовому порядку та підтверджено матеріалами справи, реального здійснення господарської операції між ТОВ «В» та ПАТ «К» на суму 2 216 317,62 грн не відбулося (не було поставлено товар на цю суму), а тому податковий кредит, сформований позивачем на всю суму за договором від 01.06.2011 р., підлягав коригуванню після повернення суми попередньої оплати незалежно від того, що контрагент не надав позивачу розрахунок коригування, у зв’язку з позбавленням його статусу платника ПДВ на момент повернення коштів за договором.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що податковим органом правомірно здійснено донарахування грошового зобов’язання ПДВ позивачу за спірним податковим повідомленням-рішенням.

Використана література
Податковий кодекс — Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI

«Гарячі лінії»

Дата: 28 вересня, Четвер
Час проведення: з 14:00 до 16:00
Контактний номер: (044) 501-06-42